13. Охарактеризуйте біогеографічні докази життя.

Загальні закономірності перебігу еволюційних процесів різ­них масштабів учені визначають за даними біогеографії.

Порівняння флор і фаун. Органічний світ будь-якого конти­ненту чи біогеографічної області є результатом тривалого періо­ду історичного розвитку. Причому його специфічність безпосе­редньо визначається тривалістю та ступенем ізольованості. В цьому неважко переконатись, порівнюючи склад фауни і флори певних територій Землі (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Характеристика основних фауністичних областей Землі (за О. Яблоковим і А. Юсуфовим, 2006)

Область		Основні ендемічні групи хребетних
1		2
Голарктика		Бобри, кроти, тушканчики, тетерукові, гагари, чистунові, осетрові, лососеві, щукові, колюшкові та ін.
Індо-Малайська та Ефіопія		Довгоп’яти, шерстокрилі, тупаї, гібони, слони, носороги, людиноподібні мавпи, лемури, ящери, дикобрази, стрибунці, цесарки, страуси, китоголові, птахи-секретарі, бананоїди
1	2
Неотропіки	Опосуми, цінолисти, вампіри, неповнозубі, лінивці, броненосці, морські свинки, шиншилові, ягути, нутрії, широконосі мавпи, страуси-нанду, тинаму, гоацини, колібрі, каймани, лусковик
Австралійська	Яйцекладні ссавці, сумчасті, смітні кури, ему, казуари, райські птахи, гаттерія

Фауна ссавців Східної Європи загалом схожа на фауну Пів­нічної Азії. Це пояснюється тим, що на всій території Північної Євразії практично немає перепон для розселення великих і середніх за розміром ссавців. Фауна ссавців Північної Америки за своїм складом близька до фауни Північної Євразії. Тут поши­рені лосі, куниці, норки, росомахи, білі ведмеді, летяги, бурун­дуки, байбак, ховрашки та інші близькі між собою форми. Схо­жість фаун цих територій обумовлена тим, що між континента­ми існував зв’язок через Берингію, який, за палеонтологічними даними, перервався приблизно 1 млн років тому.

Інша картина спостерігається при порівнянні фаун ссавців І Іівнічної та Південної Америки. Фауна ссавців Південної Аме­рики характеризується високим ступенем ендемізму (понад 80% родів). Тільки тут живуть представники ряду неповнозубих ссавців — лінивці, мурахоїди, броненосці. Надто специфічна і орнітофауна Південної Америки. Своєрідність тваринного світу цієї частини континенту пояснюється тим, що протягом десят­ків мільйонів років Південна Америка була майже цілком ізольованою від інших континентів. Панамський перешийок, який то виникав, то зникав, не міг забезпечити широкого обмі­ну фауною.

Приблизно така сама картина спостерігається в Австралії, яка протягом 120 млн років не з’єднувалася з іншими матери­ками. За цей період на австралійському материку самостійно, без впливу інших фаун, розвинулися сумчасті та однопрохідні ссавці, які утворили велику кількість видів, родів і родин. Аналогічні закономірності можна простежити в результаті аналізу розподілу за окремими біогеографічними областями та континентами не тільки хребетних тварин, а й комах і рослин (табл. 2.2).

Наведені дані свідчать, що формування фауни і флори певно­го району планети найтісніше пов’язане з історією його станов­лення.

Характеристика основних флористичних областей Землі (за О. Яблоковим і А. Юсуфовим, 2006)

Царство	Основні ендемічні групи вищих рослин
Голарктичне	Вербові, Березові, Букові, Горіхові, Жовтцеві, Лободові, Ломикаменеві, Тирличеві, Першоцвіти, Капустяні
Неотропічне	Кактусові, Бромелієві, Настурцієві, Циклантові, Канові, Маркгравієві, Ксиридові та ін.
Палеотропічне	Двокрилоподібні, Панданусові, Непентесові, Рафлезієві, Апогоготонові, Бананові, Сапіндові, Лаврові
Капське	Протейні, Вересові, Рестинієві, Амарилісові, Істодові, Рутові, Ірисові
Австралійське	Казуаринові, Цефалотові, Гремандрові, Гуденієві

Особливості поширення споріднених форм. О. Яблоков і А. Юсуфов (2006) вказують, що в окремих річках Великої Бри­танії та Ірландії нині зустрічаються три види прісноводних сигів з роду корегонус. В минулому вся територія Північно-Західної Європи була дещо піднесена над рівнем океану порівняно з її сучасним положенням. На місці Ірландського моря на той час повинна була існувати велика долина з величезним прісним водоймищем, утвореним стічними водами річок. В цьому водой­мищі й жив давній вихідний вид сучасних сигів. Через прони­кнення в це водоймище морської води окремі річки, які його живили, стали ізольованими одна від одної. Протягом подаль­шої самостійної еволюції групи ізольованих сигів перетвори­лись на три різні види. Наведений приклад свідчить, що, кори­стуючись біогеографічними даними, можна не тільки відновити можливий перебіг еволюційного процесу, але й здобути дані щодо темпів еволюції певної групи організмів.

Біогеографічний аналіз часто допомагає виявити центри похо­дження окремих груп організмів, що обґрунтували М. Вавілов на прикладах культурних рослин, О. Крижанівський та І. Лопатін на прикладах окремих систематичних груп твердокрилих комах та інші вчені. При цьому необхідно зазначити, що центри високої родової та видової різноманітності, як правило, збігаються з цен­трами походження певної систематичної групи організмів.

Острівні форми. Фауна і флора островів тим специфічніші, чим довше і глибше острови були ізольовані від материка.

Наприклад, у складі фауни Британських островів, які не так давно втратили зв’язок із материком, спостерігається незначна кількість автохтонних видів (кілька видів сигів, один вид куріп­ки, низка видів равликів і дрібних комах, два види полівок). Водночас фауна острова Мадагаскар, який десятки мільйонів років тому відокремився від африканського материка, настіль­ки специфічна, що її виокремлюють в зоогеографічну під- область. За даними О. Яблокова і А. Юсуфова (1989), тут із Нв родів ссавців 32 роди ендемічні, а із 127 родів птахів ендеміч­них майже половина.

Всебічний аналіз острівної фауни дає змогу встановити шляхи еволюції групи близьких видів. Класичним прикладом цього можуть слугувати праці Ч.-Р. Дарвіна щодо еволюції гала- пагоських в’юрків (див. рис. 1.9).

До поняття «острівні форми» зараховують і населення глибо­ких печер, ізольованих гір і водойм. Тварини печер мають спе­цифічну будову у зв’язку із способом життя (часто сліпі із зміне­ною пігментацією покривів) порівняно з відкритоживучими, від нких вони походять. Нерідко їх споріднені форми дуже віддале­ні, що свідчить про давність переходу до життя в печерах.

І Іаприклад, в підземних водах Югославії знайдено європейсько­го протея (Proteus anguinus). Його родичі — амфібії з роду Nec-