4. Охарактеризуйте розвиток біології в епоху Відродження (XV – xviIст.)

У XV ст. завдяки мореплаванню, відкриттю нових територій, розвитку торгівлі та економіки, занепаду феодалізму та заро­дженню в Європі капіталістичних відносин, накопиченню вели­кої кількості фактичного матеріалу з різних розділів біології утворилися сприятливі умови для розвитку природознавства.

У 1492 р. португальський мореплавець Васко да Гама (1469—1524), обігнувши Африку, знайшов морський шлях до Індії, протягом 1519—1521 рр. ще один португальський море­плавець Фернан Магеллан (1470—1521) здійснив першу в історії навколосвітню подорож. Ці та багато інших подорожей дали змогу вченим Європи ознайомитись із невідомими їм раніше рослинами і тваринами.

Особливо швидко нагромаджувався новий матеріал з ботані­ки — видавали численні праці з описами та зображеннями рослин, при університетах засновували ботанічні сади, де збира­ли колекції живих представників місцевої та тропічної флори, з’явилися гербарії.

Першими ботаніками стали німецькі вчені Отон Брунфельс (1464—1534), Ієронім Бок (1498—155^) та нідерландець Карл

Клюзій (1526—1609). Ієронім Бон, а пізніше й нідерландець Маттіас Лобелій (1538—1616), зробили спроби виокремити при­родні групи (лінійні, орхідні, метеликові, губоцвітні, хресто- цвітні тощо).

Швейцарський ботанік Каспар Баугін (1560—1624) описав приблизно 6 тис. видів рослин, з’ясувавши їх синоніміку та об’єднавши близькі види і роди. Кожний вид він подав під подвійною назвою (родовою і видовою) і цим заклав основи бінарної номенклатури, яку згодом запровадив у загальне кори­стування шведський природознавець Карл Лінней (1707— 1778). К. Баугін намагався поєднати роди в більші природні групи, які приблизно відповідали сучасним родинам, хоча й припустився помилок, зокрема, в систематиці спорових, які на той час були ще мало вивченими.

І. Бок, К. Баугін та М. Лобелій прагнули встановити природ­ну систему рослин на основі схожості та відмінності їх будови. Проте через слабкі знання морфології рослин та відсутність кри­теріїв для поєднання в групи їх класифікація мала суб’єктивний характер.

Цієї похибки намагався уникнути італієць Андреа Цезальпі- но (1519—1603), який запропонував класифікацію рослин за однією ознакою (будовою плодів і насіння) і тим самим заклав основи створення штучних ботанічних систем. Метод штучної класифікації на основі однієї ознаки, що загалом дуже посту­пається методові природної класифікації, мав значні переваги для практичних потреб і незабаром швидко поширився. Найпов­ніше він був використаний К. Ліннеєм.

Зоологічні дослідження епохи Відродження, як і ботанічні, характеризуються здебільшого нагромадженням величезного фактичного матеріалу та його систематизацією. Найзначнішим зведенням цієї доби в галузі зоології була п’ятитомна енцикло­педична праця швейцарського природодослідника Конрада Гес- нера (1516—1565), у якій він виклав усі наявні на той час і доповнені його власними даними відомості про кожну з описува­них ним тварин. Вони, як правило, супроводжувались добре виконаними ілюстраціями. Проте поряд зі справді існуючими тваринами, в його книзі є й вигадані русалки, «морські ченці», нереїди тощо. Із зібраних колекцій К. Геснер влаштував «кабі­нет природничої історії» — перший у світі зоологічний музей. Іншою ґрунтовною працею цього періоду є багатотомне зоологіч­не зведення італійця Уліса Альрованді (1522—1605). Обидві праці були дуже популярними, їх перекладали різними мовами (переклад книги У. Альдрованді було видано в Росії).

К і лькість тварин, відомих науці, швидко зростала, і одному

ііднику було важко охопити весь наявний матеріал. Тому у

\ І ст. почали з’являтися праці, присвячені окремим групам ширин (рибам, плазунам, птахам, комахам та ін.) або опису <|<м\ н окремих країн.

У XVI ст. після зняття заборони на розтин трупів людей ви- ніпчних успіхів досягла анатомія завдяки працям європейських уіі'иих Леонардо да Вінчі (1452—1519), Андреаса Везалія і І >14 —1564), Габріеля Фаллопія (1523—1562), Бартоломео і ні тахія (1510—1574) та ін.

У 1628 р. англійський лікар і природознавець Вільям Гарвей і І >78—1657) опублікував результати свого вчення про крово- Зі створенням мікроскопа розширились можливості дослі- і і синя живих організмів: клітинної будови рослин (Р. Гук, 1665), мікроорганізмів, еритроцитів, сперматозоїдів (А. Левен- і \к, 1683), руху крові в капілярах (М. Мальпігі, 1661) тощо.

У XVII ст. італійський лікар Франческо Реді (1626—1698) ихміідним шляхом довів неможливість самозародження тварин ііііо версію підтвердив Луї Пастер в середині XIX ст.).

Англійський ботанік і зоолог XVII ст. Джон Рей (1627—

І 705) у книзі «Історія рослин» описав понад 18 600 видів, широко пикористовуючи поняття «вид» і «рід»; дав перше наукове визна­чення виду, яке здебільшого збігається із сучасним. За Дж. Реєм, пид — найменша сукупність організмів, які живуть разом, схожі її ірфологічно і дають подібних на себе нащадків. Усі квіткові рос­лини Дж. Рей поділив на одно- і дводольні, намагався скласти їх природну систему, визнав різновидності у рослин, проте традицій­но схилявся до думки про незмінність видів. В 1699 р. Дж. Рей роз- I ч >бив власну класифікацію тваринного світу.

Отже, в епоху Відродження було виконано значний обсяг робіт та зроблено важливі відкриття в галузі біології. Вчені ітмагалися побудувати природні та штучні системи організмів, проте створення вчення про еволюцію гальмувалось недостат­ньою кількістю знань про будову і способи життя живих істот. І І,і' стало можливим лише в XVIII ст. в результаті накопичення ннукових знань в галузі природознавства.