2. Поясніть у чому полягає ідея єдності та розвитку природи в античній філософії.

Деякі еволюційні ідеї простежуються ще в працях давніх мислителів Індії, Китаю, Єгипту, Греції та Месопотамії. Антич­ні філософи розглядали світ у безмежному русі, постійному са­мооновленні, на основі загального зв’язку взаємодії явищ і боротьби протилежностей. В Індії філософські школи існували ще на початку І тис. до н. е. Вони обстоювали ідею розвитку матеріального світу із «праматерії». У найдавніших текстах Аюрвед стверджується, що людина походить від давніх мавп, які жили приблизно 18 млн років тому (за сучасним літочислен­ням) на материку, що об’єднував Індостан і Північно-Східну Азію. За цими уявленнями, приблизно 4 млн років тому предки сучасних людей стали колективно здобувати їжу, а сучасна людина сформувалася менше 1 млн років тому.

Перші філософські школи виникали у великих торгових містах Греції — Мілеті та Ефесі — на узбережжі Малої Азії (VI ст. до н. е). Зародження мілетської школи пов’язане з діяль­ністю натурфілософів Фалеса, Анаксимена і Анаксимандра, які пояснювали ідею природного походження світу. Так, давньо­грецький мислитель Фалес (прибл. 625 — прибл. 547 до н. е.) вважав, що все виникло із первинного матеріалу — води — шля­хом природного розвитку.

За давньогрецьким філософом Анаксимандром (прибл. 610 — прибл. 540 до н. е.), життя виникло з води і землі під впливом тепла. Давньогрецький мислитель Анаксимен (VI ст. до н. е.) стверджував, що основним елементом є повітря, здатне розрі­джуватись і ущільнюватись. Цими процесами він пояснював причину відмінностей між речовинами. Також він вважав, що життя зароджується із первісного слизу, що утворився внаслі­док змішування землі і води. Із слизу, на його погляд, походять також тварини і людина.

На думку ефеського мислителя Геракліта (прибл. 530— 170 до н. е.), всі живі істоти, у т. ч. й людина, розвинулись при­родним шляхом із первинної матерії. Його вислів «В природі все течо і все змінюється внаслідок взаємоперетворень космосу — вогню, води, повітря і землі» містить ідею загального розвитку матерії, що не має початку і кінця.

Давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист Демокріт (прибл. 460—370 до н. е.), виходячи зі створеної ним атомістич­ної теорії будови матерії, спробував пояснити походження живих організмів. На його думку, важкі атоми спустились дони­зу, утворили воду і землю, в яких і зародились різноманітні живі істоти: риби, наземні тварини, птахи. Демокріт пояснював також природне походження людини і розвиток її суспільного життя.

Механізм походження живих істот одним із перших спробу­вав з’ясувати давньогрецький філософ Емпедокл (490—430 до н. е.). Він навчав, що чотири корені (стихії) — вогонь, повітря, вода і земля — дають початок всьому існуючому. Вони з’єдну­ються і розділяються, і від їх з’єднань утворюються всі тіла при­роди. При цьому найвдаліші комбінації зберігаються, а невдалі розпадаються. Комбінації окремих елементів утворюють, напри­клад, органи травлення. З’єднання органів між собою породжу­ють цілісні організми. Так, за Емпедоклом, спочатку з’явились голова, тулуб і ноги бика, а потім вони з’єдналися в живий орга­нізм. Цінною в цих роздумах була ідея, що в природі зберігають­ся лише життєздатні комбінації серед численних невдалих.

Засновником біології вважають давньогрецького мислителя Арістотеля (384—322 до н. е.). У своїх працях в галузі зоології («Історія тварин», «Про частини тварин», «Виникнення тва­рин») він розкрив принципи класифікації тварин, зробив порів­няння різних тварин за їх будовою, заклав основи античної ембріології. Арістотель будував класифікацію організмів на основі порівняльно-морфологічних та фізіологічних дослі­джень. При цьому він керувався не однією, а багатьма ознака­ми, що певною мірою наближало його систему до природної. Він поділив тварин на дві великі групи: тварини з кров’ю і без крові (відповідає сучасному поділу на хребетних і безхребетних). Ці групи він поділив на ще менші і фактично вперше запровадив поняття «рід» і «вид». За розробленим власним методом кла­сифікації Арістотель описав приблизно 500 видів тварин.

В праці «Про частини тварин» Арістотель зробив припущен­ня про взаємозв’язки (кореляції) органів, згідно з яким зміна одного органа тягне за собою зміну іншого, пов’язаного з ним за

Функціями. В цій праці Арістотель також виклав ідею про сту­пінчастий розвиток природи як загальний закон. Нижчі ступені піймають мінерали, за ними йдуть рослини «зоофіти» (тварино- рослини), нижчі тварини, вищі тварини і людина. Ідея послідов­ності ступенів, що відображає відповідні рівні організації при­роди, згодом стала основою т. зв. драбини істот. Щоправда, в уявленнях Арістотеля, як і його послідовників, «сходинки» цієї «драбини» не пов’язані між собою спорідненістю.

Арістотель вперше застосував порівняльно-анатомічний метод в ембріологічних дослідженнях. Вивчаючи ембріогенези тварин, він звернув увагу на те, що у різних організмів вони про­ходять низку послідовних стадій: спочатку закладаються найза- гальніші ознаки, потім — видові і, насамкінець, індивідуальні. Виявивши велику схожість початкових стадій в ембріогенезах представників різних груп тварин, Арістотель дійшов висновку про можливість єдності їх походження. Цим самим він випе­редив ідею зародкової схожості та епігенезу (ембріональних новоутворень), що були сформульовані та експериментально обґрунтовані в середині XVIII ст.

Отже, праці Арістотеля містять положення, які одержали подальший розвиток у процесі формування еволюційного вчен­ня. Проте сам він був далеким від еволюційної ідеї. Причину змін матерії вбачав у споконвічно властивій їй внутрішній меті розвитку. Цей принцип започаткував телеологію, що існує і нині. Такі погляди характеризують ідеалістичні положення філософії Арістотеля.

Матеріалістична філософія античного періоду завершується діяльністю видатного римського філософа і поета Лукреція Кара (І ст. до н. е.). У поемі «Про природу речей» він вперше сформу­лював ідею розвитку природи як виникнення якісно нового стану. Лукрецій Кар спробував розвинути погляди Емпедокла щодо загибелі непристосованих організмів і збереження організ­мів, здатних забезпечити себе і потомство їжею і захистом від ворогів. У висловах Лукреція Кара простежується ідея добору, що зберігає найвдаліші органічні форми.

Узагальнюючи погляди давніх мислителів, необхідно визна­ти, що вони досить глибоко розглядали ідею єдності природи. Вони висловили також низку важливих поглядів на природні явища і процеси, зокрема, про природне походження живих істот, їх зміни внаслідок боротьби протилежностей і виживання вдалих варіантів, цілісність організму (принцип кореляції), ембріогенез як процес новоутворень. Проте абстрактно-умови- відний характер поглядів античних вчених завадив їм поєднати ідею єдності природи з її розвитком від простого до складного.