82. Іного гена є дія мутації «поліфен» у дрозофіли (рис. 3.8), яка шочасно змінює жилкування, форму та розміщення крил, Пудову лапок, очей та інших ознак.

Рис. 3.8. Мутація «поліфен» у дрозофіли, що охоплює широкий комплекс ознак (за 0. Сєверцовим, 1980)

Сучасною біологією доведено, що одиницею добору завжди миявляється не окрема ознака чи властивість, а весь генотип, вся і ісобина загалом. Отже, ознака є лише точкою докладання добору.

Існує тільки одне обмеження сфери дії природного добору: нін не може змінити організації певного виду без користі для нього самого на користь іншому виду. В процесі еволюції подіб­ні зміни «заборонені» самим принципом дії природного добору, и кий зберігає тільки ті ознаки і властивості, що визначають і ітіх у виживанні та розмноженні особин виду. Нерідко добір

83. 11 Римований на формування взаємних пристосувань видів один /і.О одного. Іноді вони надто складні й тонкі, проте ніколи не і прямовані проти певного виду.

Отже, групові пристосування — це наслідок дії природного добору на групи особин всередині виду.

Провідна роль добору у виникненні нових ознак. З’ясування Іх»лі добору у виникненні нових ознак та властивостей тісно пов’язане з дослідженнями механізмів його дії.

У XIX—XX ст. в деяких індустріальних районах учені спо­стерігали потемніння забарвлення у багатьох видів метеликів. Гак, в європейських країнах нині приблизно 170 видів луско­крилих змінили своє забарвлення. Причини подібних змін добре иивчені на прикладі метелика п’ядуна березового (Візк>п Ьеиііа- і іа), який вдень сидить нерухомо на світлій корі, зливаючись із фоном дерева (рис. 3.9).

Рис. 3.9. Індустріальний меланізм п’ядуна березового (Вібіоп Ьеіиіагіа) (за 0. Яблоковим і В. Медніковим, 1987)

У 1948 р. в околиці міста Манчестр було виявлено поодинокі особини п’ядуна березового темного забарвлення — меланісти.

84. роте згодом ці рідкісні форми набули поширення в промисло- них, задимлених та забруднених районах, витісняючи білу форму. Темне забарвлення крил лускокрилих виявилося маскуючим за цих умов. Спостереженнями встановлено, що комахоїдні птахи (славки, синиці та ін.) в промислових районах нинищували здебільшого білі форми метеликів, тоді як подалі під промислових центрів вони поїдали, як правило, темнозабар- идену форму, яка виділялася на фоні стовбура берези.

Поширення меланічної форми визначалось підтриманням природним добором домінантного гена (сагЬопагіа), відповідаль­ного за темне забарвлення і пов’язану з ним поведінку метеликів (нони активно вибирали темний фон і були малорухливими). В результаті понад 100-річного вивчення цього явища екологами, генетиками та систематиками було вперше експериментально обґрунтовано провідну роль природного добору у виникненні та поширенні нової ознаки. Цей факт сприяв перетворенню положен­ня вчення Ч.-Р. Дарвіна про провідну роль добору у виникненні нових ознак і властивостей із правдоподібної гіпотези на теорію.

Нині є чимало доказів, які підтверджують провідну роль добору при змінах популяцій та видів у природі. Доказом цього може бути явище поліморфізму, тобто наявність у межах виду двох і більше відмінних між собою форм, співвідношення яких неможливо пояснити тільки результатом мутаційного процесу. Наприклад, червоні та чорні форми сонечка двокрапчастого (Асіаііа Ьіршк^аіа) (див. рис. 3.7).

Іншим прикладом може бути виникнення внутрішньопопу- ляційного поліморфізму під дією природного добору — серпопо- дібноклітинної анемії в деяких тропічних районах Старого Світу, дослідженої групою генетиків та лікарів (Л. Полінг, А. Аллісон, Г. Ніл та ін.) в 50—60-ті роки XX ст. Серпоподібно- клітинна анемія — хвороба крові, пов’язана з виникненням спадкового дефекту в молекулі гемоглобіну, що призводить до різкого зниження здатності крові переносити кисень. При цьому еритроцити набувають форми серпа. Особини, гомозигот­ні за рецесивним геном серпоподібноклітинності, гинуть на ран­ніх стадіях — до двох років. Здавалось би, що при негативному напрямі дії добору такий ген повинен був би давно зникнути з популяцій. Насправді, приблизно 20% корінного населення Африки, 8—9% негрів у СІЛА та Бразилії, 10—15% населення окремих районів Індії та деяких інших країн гетерозиготні за цим геном. Така висока концентрація летального гена в природі була загадковою, поки не визначили, що в гетерозиготному стані ген серпоподібноклітинності визначає стійкість особин до малярії — однієї з основних причин смертності населення в де­яких тропічних країнах. Природний добір, спрямований на виживання та розмноження особин, зберігає гетерозиготних за геном серпоподібноклітинності, хоча в їх потомстві можуть з’являтися гомозиготні за серпоподібноклітинністю, які ви­являються летальними у зв’язку з розвитком серпоподібноклі- тинної анемії. Отже, складний різноплановий тиск добору на стійкість до малярії і усунення із популяції гена серпоподібно­клітинності в результаті дії генетичних закономірностей при­зводить до встановлення стійкого поліморфізму.

Відомо чимало прикладів провідної дії добору у зв’язку з підвищенням резистентності (стійкості) гризунів, комах та клі­щів до отрутохімікатів, а мікроорганізмів — до антибіотиків. Так, у 1947 р. застосування антикоогулянта крові — варфарину