6. Зародження еволюційної ідеї. Суть трансформізму.

Досягнення в галузі біології у XVIII ст. стали передумовою для формування уявлень про змінність видів. У біології виник новий напрям — трансформізм (лат. transformis — перетворе­ний, змінений), прихильники якого вважали, що види рослин і тварин, потрапляючи в нові умови існування, можуть змінюва­тись. Трансформісти допускали можливість перетворення (трансформації) одних видів на інші.

Ідеї трансформізму поширились у другій половині XVIII і на початку XIX ст. Батьківщиною трансформізму була Франція — країна з розвинутою економікою і гострими класовими супереч­ностями. Напередодні буржуазної революції (1789) у Франції зародилася і розвинулася матеріалістична філософія, що мала велике значення в боротьбі з ідеалізмом у природознавстві.

На противагу пануючим поглядам про інертність матерії французькі філософи-матеріалісти (П. Гольбах, Д. Дідро, Ж. Ламетрі, П. Мопертюі та ін.) висунули положення про актив­ність матерії, властивий їй рух як спосіб існування. Виходячи з нього, увесь органічний світ вони стали розглядати як такий, що розвивається в часі.

Одним із перших відкрито висловив ідеї трансформізму французький природодослідник Жорж Бюффон (1707—1788). У своїй 36-томній праці «Природнича історія» (1749—1788) обґрунтував гіпотезу про розвиток Землі. Він допускав, що цей розвиток охоплював 80—90 тис. років (за його рукописними даними — навіть 500 тис. років) і лише в останні періоди на Землі з’явилися із неорганічних речовин живі організми: росли­ни, тварини, а згодом і людина. Доказом спільного походження тварин Ж. Бюффон вважав єдність плану їх будови.

За Ж. Бюффоном, у процесі змінності видів і домашніх порід під дією клімату та їжі утворюються всі можливі варіації, відбу­ваються удосконалення змін та дегенерація. В цьому тверджен­ні простежується ідея про різні напрями еволюції видів як у бік прогресивних змін, так і в бік спрощення організації (дегенера­ції). Отже, Ж. Бюффон започаткував окремий напрям в еволю­ційних уявленнях, за яким основні причини змінності видів полягають у прямому впливі на організм умов середовища.

Погляди Ж. Бюффона на розвиток живої природи суттєво вплинули на розвиток еволюційних ідей учених другої полови­ни XVIII ст. Сам Ч.-Р. Дарвін вважав Ж. Бюффона першим при­рододослідником, який розглядав питання походження органіч­них форм «у справді науковому дусі».

Серед російських учених ідеї трансформізму розвивали М. Ломоносов, К.-Ф. Вольф, П. Паллас. М. Ломоносов у тракта­ті «Про шари земні» (1759) вказував, що зміни в неживій приро­ді є причиною змін рослинного і тваринного світу. Про умови існування тварин у минулому можна судити за залишками викопних форм (молюсків, комах та ін.).

Дискусія між Ж. Кюв’є та Е.-Ж. Сент-Ілером. Наприкінці

ст. значно загострилася боротьба між прихильниками креаціонізму та трансформізму. В історії боротьби цих двох течій одним із найгостріших і найвизначніших епізодів було ідейне зіткнення французьких зоологів Жоржа Кюв’є (1769— 1832) та Ет’єна Жофруа Сент-Ілера (1772—1844).

Ж. Кюв’є вважали авторитетом у галузях палеонтології, порівняльної анатомії і систематики тварин. В основу своїх до­сліджень він поклав принцип кореляції частин тіла, які він роз­глядав як доказ передбаченої гармонії в природі, закладеної Творцем. На основі порівняння великого фактичного матеріалу він обстоював схожість викопних та існуючих тварин, наявність чотирьох одвічно існуючих незмінних типів їх організації. Усі його праці пронизує ідея незмінності видів, що свідчить про його метафізичні погляди.

Одержані Ж. Кюв’є дані могли б слугувати основою для ево­люційних узагальнень, проте метафізичний підхід заважав йому визнати історичний розвиток організмів, з’ясувати справ­жній зміст корелятивності. Це призвело до значних помилок у реконструкції ним викопних форм. Пояснюючи фактори зміни фаун у часі, Ж. Кюв’є розвинув уявлення про катастрофи на поверхні Землі в минулому, які знищували живі організми. На основі цих міркувань його учень Альсід-Дессалінь Д’Орбіньї (1802—1857) сформулював теорію катастроф, за якою після кожної катастрофи усе живе гинуло, а нові форми Творець ство­рював заново.

Е.-Ж. Сент-Ілер працював разом з Ж. Кюв’є в Музеї природ­ничої історії в Парижі, проте дотримувався еволюційних погля­дів. Він запропонував концепцію єдиного плану будови всіх тва­рин, хребетних і безхребетних, як доказ їх спільного походжен­ня. Відмінності серед тварин, їх спільний план будови, на його погляд, є свідченням їх еволюції. Наявність викопних та сучас­них форм дає змогу простежити їх змінність. Основною причи­ною еволюції видів Е.-Ж. Сент-Ілер вважав вплив умов середо­вища, яке змінюється.

Розбіжність поглядів Ж. Кюв’є та Е.-Ж. Сент-Ілера призвела до відкритої дискусії між ними, яка почалася в 1830 р. у стінах Паризької академії наук і тривала до кінця життя Ж. Кюв’є. В ній перемогу одержав Ж. Кюв’є, хоча Е.-Ж. Сент-Ілер обстою­вав правильнішу, значною мірою еволюційну, ідею.

Отже, ідеї перших трансформістів серед біологів того часу сприймались неоднозначно, оскільки навіть окремі провідні вчені ще перебували в полоні метафізичного сприйняття приро­ди. Виникла потреба в обґрунтуванні цих ідей, що зроблено в першій половині XIX ст. французьким біологом Ж.-Б. Jla- марком.