5. Поясніть як відбувалося формування еволюційних поглядів у XVIII - на початку XIX ст.

Незважаючи на те що в XVII — першій половині XVIII ст. п и м у вав метафізичний погляд на природу, згідно з яким життя іт Землі створене Творцем, а всі види організмів, що її населя- ють, незмінні, відбувалося інтенсивне накопичення фактичного матеріалу із систематики та порівняльної анатомії, що приско­рило формування еволюційних ідей.

Досягнення систематики. Вагомий внесок у систематику цього часу зробив шведський натураліст Карл Лінней. Він напи­сав низку праць, здебільшого з ботаніки («Система природи», 1735; «Філософія ботаніки», 1751), в яких виклав основи кла­сифікації органічного світу.

К. Лінней запровадив у практику бінарну номенклатуру (подвійну назву — родову і видову), запропоновану раніше К. Баугіном. Він описав приблизно 10 тис. видів рослин, розмі­стивши їх в ієрархічній системі класифікації (рис. 1.2). В її основу К. Лінней поклав особливості будови генеративних орга­нів рослин, поділивши їх на 24 класи. Серед них 23 класи квіт­кових і 1 безквіткових (папороті, мохи, водорості і гриби).

Ієрархічна система була зручною для практичного користу­вання, проте не відображала родинних відносин між групами рослин і була штучною. В ній до одного класу нерідко належали представники різних родин (гречка, вороняче око, клен), бо ні н і и мали по 8 тичинок, а очерет потрапив в один клас із барба- І'ИІ'ОМ через те, що в них було по 6 тичинок. К. Лінней сам ви­шивав, що його система штучна і буде існувати доти, доки не гі\ ді* створено природну.

К. Лінней не був еволюціоністом, навпаки, він належав до метафізиків. На його думку, вид — це сукупність особин, які її" ходять від однієї первісної створеної Богом пари. Він керував- I н принципом: «види незмінні, їх існує стільки, скільки первіс­нії Ч форм було створено Творцем». В поглядах на походження і ■ 111 ’и нічного світу К. Лінней спирався на біблійну легенду.

Концепція К. Ліннея є типовим проявом креаціонізму в біоло- мі, який панував серед біологів XVIII ст., щоправда, в пізніших пріщях свої погляди на природу він дещо пом’якшив. Серед і и мміин, які він досліджував, були настільки близькі, що між ними міііже неможливо провести виразної межі. Вчений дійшов виснов- I \ , що з одного первісно створеного виду могли виникнути природ­ним шляхом декілька нових (наприклад, близькі види в’язу, осоту, глоду тощо). Цей перелом у поглядах К. Ліннея пов’яза­ні і п з відкриттям нових фактів у галузі ботаніки та докорінною змі­ні ті у світогляді передових вчених другої половини XVIII СТ.

І {становлення таксономічних одиниць наближало вчених до І і иорення природної системи. Кроком вперед у цьому напрямі гіуно розроблення природної системи французьким ботаніком Периаром Жюссьє (1699—1777), який висадив рослини у коро- і міському саду в Тріанові за принципом їх природної схожості.

Розвиток порівняльної анатомії. В епоху Відродження (XVI—XVII ст.) завдяки працям учених-анатомів, зоологів і і м 11 .і піків було закладено основи порівняльної анатомії. Францу-

и.кий натураліст П’єр Белон (1518—1564) вперше звернув увагу ми схожість у будові скелетів коня і людини та птаха і людини (рис. 1.3). Голландський натураліст Ян Сваммердам (1637—

І (>К0) висловив думку, що знання будови однієї тварини допома- і шоть пізнати будову іншої через їх схожість. Англійський ана- тм Т. Вілліс запровадив термін «порівняльна анатомія». У пер­шій половині XVIII ст. порівняльний метод вже міцно увійшов у мнуку і відіграв важливу роль як доказ еволюції.

Преформізм та епігенез. Відкриття мікроскопа дало змогу

ним вивчати будову дрібних організмів та тонких структур

і и них істот. Дуже загадковими в цей період здавалися статеві і иітини, відкриті нідерландським натуралістом Антоні ван Іеікчігуком (1632—1723) (сперматозоїд) і В. Гарвеєм (яйцеклі- і піні), п також окремі стадії розвитку організмів.

имало вчених допускали, що в статевих клітинах існує вже цілком сформований організм. Щоправда, одні вважали, що він закладений у сперматозоїдах, інші — в яйцеклітині. Виникла концепція преформізму (лат. praeformo — утворюю заздалегідь). Її прихильники зводили індивідуальний розвиток до простого зростання, кількісного збільшення частин організму, що розви­вається. Так, на думку шведського натураліста Альбрехта Гал­лера (1708—1777), в курячому яйці є вже цілком сформоване курча. Отже, основу преформістських поглядів становило поло­ження про відсутність новоутворень у процесі онтогенезу.

На противагу преформізму В. Гарвей розробив концепцію епі­генезу (грец. ері — на, над, після і genesis — походження). Згі­дно з нею, індивідуальний розвиток — це утворення нового, виникнення різнорідних частин із первісного однорідного мате­ріалу і послідовне утворення частин цілісного організму.

Кінцевого оформлення концепція епігенезу набула в працях російського вченого Каспара-Фрідріха Вольфа (1734—1794).

Ииичнючи розвиток курячого ембріона, К.-Ф. Вольф встановив, ни і и яйці немає зачатків готового організму, а на кожній стадії ембріонального розвитку послідовно закладаються курчата і

I шваються цілком нові частини та органи.

( )тже, висунувши ідею індивідуального розвитку як процесу нині »утворень, К.-Ф. Вольф похитнув позиції метафізики, хоча й ні' дотримувався думки про змінність видів.

Гіпотеза «вкладання» зародків. У XVIII ст. ідея преформіз­му пюву була прийнята деякими вченими. ПІ. Бонне відкрив у

-лиць явище партеногенезу. У новонароджених самок він

помітив всі зачатки наступного покоління. Виходячи з цього

7. 1111. гу, він запропонував гіпотезу, згідно з якою в організмі пер­ші и мої самки попелиці в усе менших розмірах (подібно до і ні і рійки) закладені всі майбутні покоління, чим і визначений і к модалыпий розвиток. Цю концепцію він поширив на весь ііршпічний світ, отже, визнав наперед запрограмований, а не

2. тричний розвиток живої природи.

Іічення про «драбину істот». ПІ. Бонне, спираючись на прин- и и и, запроваджений Арістотелем, про послідовність розміщен­ії и організмів за складністю їх організації, сформував вчення и і » і «драбину істот». Ступені цієї драбини, виокремлені Арісто- ММІСМ, ПІ. Бонне доповнив знизу «тонкими матеріями» (вогонь,

вода і земля), а вище людини — «безплотними духами»

(мигели і Бог). Загалом цей порядок приписувався діяльності І норця.

III. Бонне був далеким від думки про еволюційний розвиток нищих форм організмів від більш простих. Він вважав, що всі

і и від самого початку існують поряд одна з одною у вигляді

і моїх зародків. Отже, за змістом «драбина істот» ПІ. Бонне та ні ні их натурфілософів XVIII ст. — це не що інше як ієрархіч­нії і і ряд Арістотеля, тільки ширший і модифікований за раху-

с використання термінології. Проте наприкінці XVIII ст.

іі'мчіі почали шукати інші способи схематичного подання відно- і и и між живими організмами. Особливої уваги заслуговує і’ксма, запропонована російським зоологом П.-С. Палласом ( ГМ І—1811), який зобразив відносини між класами тварин v иигляді дерева, яке в основі об’єднує рослини і тварини (рис. 1.4). Це «дерево» ще не було філогенетичним, тому не нідображало родинних відносин між його гілками. Проте сама Ідічі мияйшла подальший розвиток, особливо в другій половині ч І X ст., коли набула еволюційного змісту і стала основою філо- і і ім'тичних побудов.

Отже, у XVIII і першій половині XIX ст. у зв’язку з нагрома­дженії я м великого фактичного матеріалу в галузі біології розви­ваються її нові напрями (систематика, порівняльна анатомія), зроблено перші спроби зображення природних зв’язків між організмами, намагання пояснити природне походження вну­трішньовидових форм та різноманітності органічного світу, побудови природної системи організмів, на противагу штучній К. Ліннея. Проте окремі еволюційні ідеї цього періоду ще не знайшли широкого визнання. Вони набули подальшого підтвер­дження в новому напрямі розвитку біології — трансформізмі, який зароджувався.