47. Urus живуть в Північній Америці.

Специфічною є фауна і флора ізольованих високих гір (Кілі­манджаро і Кенії — в Африці, гір Середньої Азії та ін.).

Початкові стадії формоутворення в рослинному і тваринному питі можна простежити і нині на прикладах створення заповід­них територій, зрошувальних систем тощо.

Переривчасте поширення організмів. Таке поширення є переконливим доказом їх еволюції. З історії Землі відомо чимало фактів, коли організми, що займали великі території, зникали на більшій частині ареалу, не пристосувавшись до змін середови­ща. Вони збереглися лише на окремих ділянках, на яких умови близькі до колишніх. Наприклад, альпійська фауна панувала в

и.одовикові періоди, а нині її представники населяють лише окремі гірські ділянки Альп, Піренеїв та гір Північної Європи.

Конвалія звичайна (Convallaria majalis) — вид, поширений в і і совій зоні Європи. Допускають, що колись він траплявся в усіх псових помірних районах Північної Євразії, проте в результаті наступу льодовиків його суцільний ареал був розірваний і він іберігся в небагатьох, відносно тепліших місцях існування (Маньчжурія, Закавказзя, Середземномор’я), де утворив само-

2. І і йні види, близькі до вихідного.

3. На Кавказі, в Середземномор’ї та на Далекому Сході збе­реглися теплолюбні форми, які в період останніх зледенінь вимерли на більшій частині Євразії. Вивчення подібних біогео­графічних ситуацій дає змогу встановити закономірності розвитку органічного світу на різних територіях.

4. Реліктові форми. Релікти — це окремі види або їх невеликі групи з комплексом ознак, які характерні для груп організмів, що давно вимерли. Реліктові форми дають змогу скласти уяву про рослинний і тваринний світ далекого минулого Землі. Наприклад, гаттерія (!Зр]іепосІоп рипсіаїшв) — єдиний представ­ник підкласу плазунів, що існує донині. Гаттерія (рис. 2.5, а) живе в глибоких норах на островах затоки Пленти Нової Зелан­дії. Вона зберегла ознаки плазунів, що жили на Землі десятки мільйонів років тому — в мезозої.

5. Ще одним реліктом серед тварин є кистепера риба латимерія (Ьаіітегіа сЬаІитпае) (рис. 2.5, б), яка збереглась із девонських часів у глибинних прибережних водах Східної Африки.

6. Сучасні види опосумів (Бісіеірііісіае) (рис. 2.5, в) — найдав­ніші представники сумчастих, що населяють Америку від Пів­нічно-Східної Канади на південь до 52° південної широти і Антальські острови. їх викопні рештки датовані в Північній

7. Америці крейдяним періодом, а в Європі — еоценом—міо­ценом.

8. Серед рослин прикладом реліктів є гінкго (Ginkgo biloba) (рис. 2.5, г). Ця рослина дає уявлення про деревні форми, які иимерли в юрському періоді. Нині ця рослина як декоративна поширена в Китаї та Японії, а подекуди і в дендропарках Євро­пи, в т. ч. і в Україні.

9. Відомо чимало реліктових форм, які збереглись донині, проте мають розірваний ареал (деякі види осетрових риб, земно­водних тощо).

10. Отже, біогеографічні дані дають цінний матеріал для розу­міння еволюційних процесів, які відбувались колись і тривають й донині в певних групах живих організмів.

14. Охарактеризуйте морфологічні докази життя.

В результаті порівняння будови (цитологічної, гістологічної, порівняльно-анатомічної та ін.) організмів можна встановити ступінь їх схожості та спорідненості.

Гомологічні органи. Це органи, що мають спільне походжен­ня, спільний план будови, розвиваються зі схожих зародків, перебувають у схожому співвідношенні з іншими органами і виконують схожі або інші функції.

Незважаючи на значні зовнішні відмінності і різні функції, кінцівки ссавців мають схожі елементи будови: лопатки, кістки нлеча, передпліччя, зап’ястка, фаланг пальців (рис. 2.6). При цьому зберігається спільність їх будови, схожість у взаємовідно­шеннях кінцівок з іншими органами та індивідуального розвит­ку. Слухові кістки хребетних, незалежно від їх форми та функ­ції, теж є гомологічними органами.

Приклади гомологічних органів серед рослин наведено на рис. 2.7.

Аналогічні органи. Вони схожі за зовнішніми ознаками і виконують подібні функції, але мають різне походження. Наприклад, колючки барбарису походять від листків, білої ака­ції — від прилистків, глоду — від гілок, ожини — від кори. Вони свідчать про виробіток в процесі еволюції схожих пристосувань (захист від поїдання тваринами) і є результатом дії природного добору.

У тварин прикладами аналогічних органів можуть бути крила комах (бокові вирости, складки шкіри), птахів і кажанів (видозмінена передня кінцівка), очі наземних хребетних та головоногих молюсків, що походять від різних початків.

Аналогічні органи не мають ніякого значення для встанов­лення родинних зв’язків між організмами та з’ясування еволю­ції певних груп. Тому завданням науки є встановити, в яких випадках досліджувані органи гомологічні, а в яких аналогічні. Нерідко для розв’язання цього завдання застосовують спеціаль­ні порівняльно-анатомічні та ембріологічні методи досліджень.

Вивчення ступеня схожості органів різних організмів дає змогу з’ясувати шляхи їх еволюційного розвитку, встановити родинні відносини між ними та напрями дії природного добору.

Рудиментарні органи та атавізми. В будові будь-якого орга­нізму можна знайти недорозвинуті органи або їх частини, які в процесі еволюції втратили колишнє основне значення. Подібні органи або їх структури називаються рудиментарними. Прикла­дом рудиментарних органів є залишки крижових кісток китопо­дібних, розташовані на місці заднього поясу кінцівок у товщині мускулатури (рис. 2.8). Ці рудименти крижових кісток підтвер­джують факт походження китів і дельфінів від наземних чотири­ногих предків із розвиненими задніми кінцівками.

Рудиментарні задні кінцівки пітона також свідчать про походження сучасних безногих змій від предків, що мали розви- Иі'НІ кінцівки.

Ледве помітні залишки-рудименти крил у новозеландського піміітаючого птаха ківі є свідченням того, що у предків ківі були прнвжні крила. Чимало рудиментарних органів є в людини. Це м’язи вух, дрібна волосяна мускулатура, здатна лише утворювати «гусячу шкіру», апендикс (орган лімфоутворення) тощо.

Іноді рудиментарні органи досягають таких розмірів, що нага­дують особливості будови предкових форм. їх називають атавіз­мами (лат. аіауив — предок). У людини атавізмами є хвіст, густий волосяний покрив тіла, кілька пар сосків. Прикладами атавізмів є розвиток у коня, замість грифельних кісток (рудиментарних пальців) справжніх бокових пальців, а також розвиток у китопо­дібних задніх кінцівок, що виступають на поверхні тіла.

Принциповою відмінністю рудиментарних органів від ата­візмів є те, що рудиментарні органи зустрічаються в усіх особин певної популяції, тоді як атавізми властиві лише поодиноким її членам. Рудиментарний орган, як правило, виконує певну функцію в організмі, тоді як атавізми не виконують жодних функцій. Рудиментарні органи та атавізми є переконливими доказами процесу еволюції.

Порівняльно-анатомічні ряди. Порівнюючи будову гомоло­гічних органів, неважко встановити порівняльно-анатомічні ряди в межах певної групи живих організмів, що підтверджує їх еволюцію. Прикладами можуть бути кінцівки сучасних непар­нокопитих ссавців — тапіра, носорога і коня (рис. 2.9), які відображають напрям їх еволюції, що призвів до виникнення однопалої кінцівки коня. При переході від існування у вологих тропічних лісах (тапір) до життя в савані (носоріг) пальці реду­кувалися до трьох. В результаті переходу до життя на відкритих просторах (кінь) пальці зазнали подальшої редукції — до збере­ження тільки одного центрального пальця, що забезпечує рап­тове відштовхування та швидкий біг.

Порівняння однопрохідних, сумчастих і плацентарних ссавців дає змогу прослідкувати основний шлях еволюції зві­рів — від відкладання яєць (єхидна та качкодзьоб) до наро­дження живих, спочатку недорозвинутих дітей (сумчасті), а потім до з’єднання організму зародка з організмом матері (пла­центарні).

При вивченні еволюції організмів дані з морфології поєдну­ються або доповнюються відомостями з інших галузей науки, зокрема палеонтології, біогеографії, ембріології тощо.