28. Наведіть приклади географічної, сезонної і біотопної мінливості. Яка їх роль в еволюції?

Серед форм модифікаційної мінливості розрізняють також географічну, сезонну і біотопічну.

Географічна мінливість. Вона зумовлена відповідністю між будовою тіла організмів і особливостями умов їх існування на різних територіях. їй властиві певні закономірності, обґрунто­вані правилами К. Бергмана, Д. Аллена і К. Глогера.

За правилом К. Бергмана, у теплокровних тварин розміри тіла особин статистично (в середньому) більші в популяціях, які живуть в холодних частинах ареалу виду. Правило Д. Аллена: у теплокровних тварин частини тіла, які виступають (вуха, ніс, кінцівки), в холодному кліматі коротші, ніж в теплому, оскільки вони віддають менше тепла в навколишнє середовище. Вчені вва­жають, що це правило справедливе і для пагонів вищих рослин, які на півночі коротші, ніж у південних широтах. Згідно з прави­лом К. Глогера, географічні раси тварин у теплих і вологих регіо­нах пігментовані сильніше (тобто особини темніші), ніж в холод­них і сухих. К. Глогер досліджував географічну мінливість мор­фологічних ознак у птахів. Він встановив, що в міру просування місцепроживання видів з півночі на південь посилюється пігмен­тація оперення. З цього правила іноді трапляються винятки, коли в сильно забруднених районах спостерігається потемніння тварин, пов’язане з погіршенням екологічних умов, т. зв. інду­стріальний меланізм. Проте це результат не природних процесів, а антропічного впливу на навколишнє середовище.

Сезонна мінливість. При сезонній мінливості різні поколін­ня одного й виду в різні пори року відрізняються один від одно­го за певними ознаками, або одні особини в різні сезони законо­мірно змінюють свої зовнішні ознаки.

Класичним прикладом сезонної мінливості є мінливість поколінь метеликів строкатокрилки мінливої (АгасЬпіа Іеуапа), у якої весняне і літнє покоління значно відрізняються одне від одного за забарвленням (рудувато-червоне і темне забарвлення). Це пов’язано з температурою, а також фізіологічним станом лялечки.

Сезонна мінливість проявляється також у різних видів ссав­ців і птахів, які змінюють літнє забарвлення на біле зимове. Це горностай, заєць-біляк, тундрова куріпка. Наприклад, заєць-бі-

іі як, який живе в лісовій зоні північної півкулі, своє зимове пишне біле хутро навесні змінює на літнє сіре, а восени знову покривається білим. Степові сірі зайці влітку «одягнуті» у вох­ристо-сіре хутро, а взимку вони світло-сірі. Подібна сезонна .іміна хутра спостерігається і в білого песця. Біла куріпка змі­нює забарвлення пір’я чотири рази на рік. Взимку воно біле, навесні рудувате, влітку жовто-буре, восени знову рудувате.

Біотопічна мінливість. Вона характерна для видів, які в межах свого ареалу зустрічаються в різних місцях існування. Наприклад, представники квіткових рослин з роду нечуйвітер (І lieracium) зростають у різних біотопах (на сухих і вогких гірсь­ких та низовинних луках, у світлих лісах і на узліссях, на сухих схилах, у чагарниках, на яйлах і полонинах тощо) і відрізня­ються між собою за будовою стебел, листків, суцвіть та іншими плнаками. В Україні рід об’єднує приблизно 155 видів, між нкими є перехідні форми, що значно утруднює визначення їх систематичного статусу.

Молюски-устриці, які живуть в середовищі з тихою, повіль­ною течією, мають широку й округлу черепашку, в зоні припли­ну їх черепашки вузькі і довгасті, а в сконцентрованих у масовій кількості на одній підводній скелі черепашки неправильної форми, стиснуті з боків.

Біотопічна мінливість поширена також серед богомолів, ідатних змінювати забарвлення тіла залежно від середовища Існування.

Притаманна організмам властивість існувати в різних формах забезпечує їм можливість пристосовуватися до найрізноманітні­ших умов навколишнього середовища. Наявність мутацій, в при­родних популяціях, рекомбінації генів при схрещуванні та істо­рично сформована здатність генотипів відтворювати модифікації, нісі відповідають умовам навколишнього середовища, дають невичерпний матеріал для ефективної дії природного добору.