Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
відповіді еволюційне вчення.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
938 Кб
Скачать
☆

35. Розкрийте зміст основних форм природного добору. Наведіть приклади.

(форми природного добору

Над вченням про природний добір після Ч.-Р. Дарвіна пра­цювали І. Шмальгаузен, О. Сєверцов, М. Тимофеєв-Ресовський,

О. Яблоков, М. Йорданський та інші вчені, але донині не існує загальновизнаної класифікації його форм. Серед приблизно ЗО відомих форм природного добору основними є рушійна і ста­білізуюча (рис. 3.10).

Рис. 3.10. Схема дії стабілізуючої (а), рушійної (б) та дизруптивної (в) форм природного добору (Р — покоління. На популяційних кривих заштриховані варіанти, що елімінують. Величина дуги при доборі всередині одного потомства відповідає нормі реакції) (за М. Тимофеєвим-Ресовським та ін„ 1977)

Рі

Ґ2

Р3

б

в

а

Для того щоб зрозуміти механізм дії рушійного і стабілізую­чого добору, необхідно з’ясувати сутність поняття «середняорма». І. Шмальгаузен зазначав, що під поняттям «норма» потрібно розуміти всю суму особин, яка фактично живе в кон­кретних (різноманітних) умовах існування і залишає після себе потомство. Отже, середня норма — це частина норми реакції генотипу, яка утворює пристосовані до певного середовища фенотипи.

Середнє значення норми в кожному конкретному випадку різне. Це особливо добре простежується при розгляді модифіка­ційної мінливості кількісних ознак (величина тіла, вага, плодю­чість тощо). На рис. 3.10. зображено межі модифікаційної мін­ливості кількісних ознак та їх середню норму у вигляді т. зв. кривої Гауса. Навпаки, якісні ознаки (група крові, забарвлення тіла тощо) характеризуються яскраво вираженими межами фенотипічного прояву, тобто мають обмежену норму реакції. Якщо кількісні ознаки можуть значно варіювати навколо середнього значення, то якісні досить стійкі.

Рушійний добір. Функція рушійного добору полягає в змі­щенні норми реакції генотипу відповідно до змін умов середови­ща та в збереженні корисних відхилень від середньої норми. Це провідна форма добору, завдяки якій він відіграв роль творчої сили еволюції.

Механізм дії рушійного добору О. Яблоков і А. Юсуфов пояснюють на конкретному прикладі. Відомо, що тварини змі­нюють свою активність залежно від температури середовища. Так, у ящірки пустельної (СгоІарЬуІиє соїігів) оптимальна тем­пература життєвої активності становить 38 °С, летальна —

  1. °С. Припустимо, що середня норма активності в певного виду перебуває в межах 36—40 °С. Якщо організм потрапляє в температурні умови нижче 36 °С і вище 40 °С, його активність різко знижується через гіршу пристосованість порівняно з опти­мальними умовами. Якщо температура середовища знизилася, то адаптивною реакцією на цю зміну температури буде відповід­не зміщення середньої норми активності ящірки. Якщо раніше середня норма її активності відповідала температурі 36—40 °С, то в цих умовах вона вже коливатиметься в межах приблизно 24—ЗО °С, що відповідатиме температурному режиму районів, розташованих північніше пустель Середньої Азії, де існує вид.

Отже, зміщення середньої норми реакції генотипу в бік при­стосування до нових температурних умов є результатом дії рушійного добору. Ті ящірки, які не змінили норми реакції від­повідно до нових температурних умов активності (24—30 °С), нимерли. Спадкові відхилення від попередньої норми — мутан­ти — виявляються краще адаптованими до змін середовища, тому зберігатимуться. Саме в такий спосіб відбувається еволю­ція адаптивних норм реакції в процесі рушійного добору.

Прикладом дії рушійного добору, пов’язаного з редукцією певного органу у зв’язку із втратою функцій, є редукція крил у деяких птахів та комах, бокових пальців у копитних, кінцівок у змій, очей у печерних тварин, листків у кактусів, коріння та листків у паразитичних рослин тощо. Матеріал для добору в напрямі редукції дають мутації.

Отже, генетичною основою рушійного добору є спадкова мін­ливість популяцій, а екологічними причинами — зміни умов середовища. Мутанти, які раніше були менш пристосованими порівняно з нормальним типом, за сприятливих умов середови­ща набувають селективної переваги і поступово витісняють попередню форму. В результаті цього відбувається перетворення генотипічної структури популяції завдяки зростанню чисельно­сті адаптивних мутантів.

За походженням та механізмом дії виокремлюють три основ­ні форми рушійного добору: спрямовуючий, дизруптивний і транзитивний.

Спрямовуючий добір полягає у виживанні та розмноженні особин з адаптивними відхиленнями від попередньої норми у тривалих та односпрямованих мінливих умовах середовища. Прикладом спрямовуючого добору є вироблення в мікроорганіз­мів, безхребетних, гризунів стійкості проти антибіотиків та отрутохімікатів. Тривале використання одного антибіотика для боротьби зі збудником хвороби чи отрутохімікату проти члени­стоногих та гризунів призводить до виникнення за стислий про­міжок часу популяцій, стійких до цих препаратів. Це зумовлено не безпосередньою дією антибіотиків чи отрут, а добором адап­тивних форм мутантів з підвищеною стійкістю до них.

Дизруптивний (англ. disruptive — розриваючий) добір про­являється у виживанні та розмноженні краще пристосованих крайніх відхилень від норми та елімінації її середніх варіантів. Цю форму добору забезпечують тривалі та різноспрямовані зміни умов середовища, що розщеплюють популяцію на дві і більше дочірніх. Форму еволюції, яку спрямовує дизруптивний добір, називають розшаровуючою, тобто такою, що здійснюється шляхом розхо­дження родинних форм по різних місцях існування. Прикладом є виникнення в класі ссавців великої кількості рядів (парнокопиті, гризуни, непарнокопиті, ластоногі, рукокрилі та ін.).

Отже, еволюційне значення дизруптивного добору подібне до спрямовуючого і полягає у виробленні нових пристосувань і видоутворенні.

Транзитивний (перехідний) добір полягає у виживанні та інтенсивному розмноженні особин раніше нечисельної форми, н ка здобула певну перевагу над іншою чисельною формою. Сама назва цієї різновидності рушійного добору походить від поняття

  1. транзитивний поліморфізм». Поліморфізмом англійський зоо- ног і генетик Едмунд Форд (1901—1980) назвав існування в се­редині виду двох і більше форм, утворення яких неможливо иояснити одним тільки мутаційним процесом. Крім дії мутацій­ного процесу, поліморфізм обумовлений також дією факторів навколишнього середовища. Наприклад, із потемнінням кори дерев берези в забруднених районах світлозабарвлена форма п’ядуна березового (Вівіоп Ье1;и1агіа) ставала все помітнішою для птахів і поступово витіснялася меланістами, популяції яких згодом стали домінуючими. Проте при усуненні забруднення стовбурів дерев структура популяцій цього виду знову перебудо- нується в бік чисельної переваги світлозабарвленої форми. Саме тому цю форму рушійного добору називають транзитивною, або перехідною.

Отже, рушійний добір призводить до формування нових при­стосувань, зберігаючи відхилення від попередньої норми в результаті елімінації її представників.

Стабілізуючий добір. Він спрямований на збереження та під­тримання стійкості в популяції середнього значення ознаки чи нластивості, яка сформувалася раніше.

Стабілізуючий та рушійний добір між собою тісно пов’язані і нідображають із різних боків один процес. Популяції вимушені постійно пристосовуватися до змін умов середовища. Рушійний добір зберігатиме такі генотипи, які найкраще відповідатимуть . і мінам середовища. Коли умови середовища відповідно стабілі­зуються, добір призведе до утворення добре пристосованих до них форм. На цьому функція рушійного добору закінчується і в дію вступає стабілізуючий добір. Він підтримує адаптивну норму, яка склалася в певних умовах. Отже, у відносно стійких умовах середовища мають перевагу добре пристосовані до них особини, а відмінні від них мутанти виявляються менш життє­здатними, відмирають або усуваються від розмноження (див. рис. 3.10). Наприклад, дослідження вітро- та комахоза­пильних рослин засвідчили, що розміри та форми квітів в енто­мофільних рослин стабільніші, ніж в анемофільних. Це поясню- ' ться коадаптивною еволюцією рослин та їх запилювачів, «бра- уванням» форм, які ухиляються від сформульованих взаємних пристосувань до запилення (невідповідність будови квітки та иботка комах). Тільки рослини з квітками, що відповідають «стандартам», які виробилися протягом мільйонів років суміс­ної еволюції квіткових рослин та комах-запилювачів, можуть залишати потомство. Відомо, що в кожній популяції найбільша кількість особин характеризується оптимальною вираженістю будь-якої ознаки. Цей факт підтверджений чисельними дослі­дженнями і є непрямим доказом універсальності дії стабілізую­чого добору, збереженням т. зв. середньої норми.

Дія стабілізуючого добору, як правило, спрямовується на:

  1. стабілізацію процесів онтогенезу в ході еволюції на основі збереження адаптивної норми у відносно стабільних умовах середовища;

  2. збереження середньої норми в умовах, що різко змінюються;

  3. підтримку поліморфної структури популяції або виду загалом.

Виходячи з цього, виокремлюють три основні форми стабілі­зуючого добору: каналізуючий, нормалізуючий і балансовий.

Каналізуючий добір спрямовується на забезпечення вижи­вання та розмноження організмів із стійкішими механізмами онтогенезу, здатних протистояти внутрішнім та зовнішнім діям, що призводять до порушення адаптивної норми, тобто нормаль­ного перебігу індивідуального розвитку.

Відхилення від норми можуть бути обумовлені не тільки генетичними змінами, тобто мутаціями, але й незвичайними впливами факторів середовища. Наприклад, пізнє осіннє поте­пління може спровокувати початок процесів зростання і навіть цвітіння у рослин. Проте подібні «провокації» виявляються неадаптивними, оскільки рослини або їх частини гинуть при наступному похолоданні. Тому в живих організмів в процесі ево­люції виробився захисний механізм — фотоперіодизм — сезон­ні зміни життєдіяльності у відповідь на зміни тривалості світло­вого дня.

Фотоперіодичні реакції забезпечують стійкість онтогенезу, застерігають організми від випадкових, згубних для них змін умов середовища. У формуванні механізмів індивідуального розвитку все більш незалежних від випадкових коливань умов середовища, тобто в автономізації онтогенезу, полягає перша особливість каналізуючого добору. Його другою особливістю є звуження норми реакції. Наприклад, залежно від проростання кульбаба утворює дві адаптивні модифікації: низинну та гірсь­ку, які відрізняються за зовнішнім виглядом, розмірами, інтен­сивністю обміну речовин та ін. (див. рис. 3.1). Припустимо, що вид кульбаби з такою широкою нормою реакції тривалий час існує в гірській місцевості, для якої характерні коливання тем­ ператури, вологості та інших факторів середовища. В початко- иий період поселення в горах вид реагував, утворюючи різнома­нітні модифікації, які відрізнялися від типової гірської форми. Гак, при достатній вологості та потеплінні протягом вегетацій­ного періоду може розвиватися модифікація низинного типу.

()днак через нестійкість гірського клімату при його різких не- > нриятливих коливаннях такі модифікації, які відхиляються під типової гірської форми, будуть елімінувати. Проте тривале проростання популяцій кульбаби в горах поступово призводить до втрати здатності до утворення нетипових для цієї місцевості модифікантів. Водночас гірська форма набуває нових властиво­стей, корисних в гірських умовах, зокрема пухнастість стебла тн листків як результат дії рушійного добору. Якщо насіння форми кульбаби, яка тривалий час проростає в гірській міс­цевості, посіяти в низині, з неї виросте не низинна, а типова гір­ська форма. Отже, відбулося стійке спадкове закріплення гірсь­кої модифікації, тобто звуження норми реакції генотипу: насін­ня гірської форми втратило здатність утворювати низинну модифікацію.

Приклади дії каналізуючого добору можна знайти і серед і варин. Так, у теплокровних підвиди одного виду або споріднені ниди, що живуть в холодних широтах, мають коротші кінцівки, пуха та хвости, ніж їх найближчі родичі з теплих районів (пра- нило Аллена). Шия та лапи у північних тварин тонші та вужчі.

І »іологічний зміст цього явища зрозумілий: зменшення поверх­ні тіла відносно його маси сприяє зменшенню тепловіддачі.

У теплокровних тварин, що живуть в північних широтах, іінбарвлення тіла, як правило, більш насичене, темніше, порів­няно з їх близькоспорідненими формами, що заселяють півден­ні широти, у яких домінує світле забарвлення (руде, жовто-ко- рнчневе) (правило Глогера).

Отже, каналізуючий добір призводить до спадкового закріп­лення тих модифікацій, які адаптивні в певному середовищі. Генетичний механізм цього явища такий: якщо в нових умовах існування ознака стає зайвою, непотрібною, то її спадкова осно- ііи поступово руйнується безконтрольними мутаціями, і навпа­ки, корисну в нових умовах ознаку мутації не руйнують, вона шкріплюється і стає спадковою. Новий фенотип буде менш чут­ні вим до коливань умов середовища, оскільки його здатність до імін блокується спадковим фактором. Поступово генетична ". нова норми реакції буде все більше зміцнюватись доти, поки цілком не втратить здатність реагувати утворенням модифіка­цій на випадкові коливання умов середовища. В цьому й полягає

автономізація онтогенезу, за якої зовнішні фактори розвитку поступово замінюються внутрішніми.

Каналізуючий добір закріплює норму реакції генотипу, проте не абсолютно. Під її покривом відбувається накопичення в генотипах рецесивних мутацій, які становлять резерв спадкової мінливості як матеріал для еволюції.

Нормалізуючий (підтримуючий) добір зберігає норму (серед­ню величину ознаки) без змін її спадкової основи в результаті елімінації всіх спадкових і неспадкових відхилень від неї.

Дія нормалізуючого добору проявляється, наприклад при вивченні плодючості птахів. Великі кладки яєць робити не доцільно, оскільки батьки не в змозі вигодувати чисельне потомство. Добір встановлює середню (оптимальну) величину кладки для кожного виду. Наприклад, для шпака і солов’я в Україні вона становить 5, ластівки міської — 4, а синиці вели­кої — 8—10 яєць. Статистика обліку виживання новонародже­них пташенят в перший місяць життя свідчить, що вища жит­тєздатність властива малятам середньої маси.

За механізмом дії каналізуюча та нормалізуюча форми добо­ру подібні, оскільки зберігають особини середнього типу. Проте каналізуючий добір призводить до перебудови онтогенезу в бік все більшої його незалежності від випадкових коливань зовніш­нього середовища та дезорганізуючої дії мутацій шляхом спад­кового закріплення адаптивної норми (гірська форма кульбаби), а нормалізуючий добір лише усуває відхилення від норми, збері­гаючи її типових представників без впливу на їх еволюцію (наприклад, середня кількість яєць у гнізді). Щоправда, норма­лізуючий добір, зберігаючи середню норму, створює можливість для творчої діяльності каналізуючого добору щодо спадкового закріплення адаптивних модифікацій у межах норми.

Балансовий (зрівноважуючий) добір спрямований на під­тримання внутрішньовидового поліморфізму. Він полягає у виживанні внутрішньовидових форм, нерівнозначних за сту­пенем пристосованості, проте здатних існувати на спільній території, завдяки користі від їх сумісного існування для виду загалом.

Наприклад, равлик наземний (Сераеа петогаїів) характери­зується великою різноманітністю кольорових форм черепашки. В одних популяцій черепашка жовта, в інших — коричнева або від блідо-жовтої до червоної, у т. ч. рожева та оранжева. Причо­му існує тісний взаємозв’язок між умовами існування виду в різ­них частинах ареалу та прив’язаністю до них певних його кольо­рових форм. Основним хижаком равлика наземного є дрозд спі- мочий, який підтримує стійкий спадковий поліморфізм популя- цііі за захисним забарвленням. Одним із місць існування молю-

  1. ка є мішані листяні ліси. Восени та навесні, коли підстилка із "ііалого листя має червоно-буре забарвлення, тут домінують форми з бурими та рожевими черепашками. Влітку, коли під-

  2. тилка стає жовто-зеленою, а також на ділянках із жорсткою та і;овтою травою переважає жовта форма равлика. Отже, сезонні пі біотичні зміни середовища, на фоні яких фактором добору стають птахи, є причинами підтримання кількох типів за- ішрвлення черепашки, корисних для виду загалом.

На перший погляд, балансуюча зміна жовтої та бурої форм у равлика наземного нагадує дію транзитивного добору, розгля­нутого на прикладі індустріального меланізму в п’ядуна березо- иого. Проте відмінність між балансовим і транзитивним добо­ром полягає в тому, що при балансовому доборі підтримується стійкий поліморфізм популяції у зв’язку з його корисним зна­ченням у різних умовах середовища, тоді як при транзитивно­му доборі відбувається заміщення неадаптивної (світлозабарв- іеної) форми адаптивною (темнозабарвленою), хоча неадаптив- па зберігається в незначній кількості завдяки протікаючому мутаційному процесу та наявності рецесивних гомозигот у популяції.

Функція балансового добору щодо структури популяцій свід- чить про творчу роль природного добору. Це не просте «просію- нання» в середовище корисних мутантів, а створення та підтри­мання складної інтегрованої структури виду. Тому можна дійти і більш загального висновку — добір контролює не окремі мута­ції і не тільки генотип, а визначає адаптивність всієї структури популяції.

Отже, якщо рушійний добір призводить до історичної змін­ності особин та популяцій загалом, виникнення нових адаптив­них ознак, то стабілізуючий добір визначає їх стійкість, стабілі­зує відносини організмів із навколишнім середовищем. Змін­ність та відносна стійкість — це дві особливості еволюційного процесу. Природний добір не тільки створює, але й підтримує різноманітність органічних форм.

Статевий добір. Це одна з форм природного добору, яка вла­стива деяким групам тварин і заснована на суперництві особин однієї статі (найчастіше чоловічої) за парування з особинами протилежної статі. Інакше кажучи, це добір, який стосується особин однієї статі. В результаті статевого добору або за його участю у багатьох видів тварин в процесі еволюції розвинулись нторинні статеві ознаки (статевий диморфізм) (рис. 3.11).

Ч.-Р. Дарвін у своїй праці «Походження людини та статевий добір» (1871) детально розглянув приклади статевого диморфіз­му і дав їм наукове пояснення. На перший погляд здається, що яскраве забарвлення самців багатьох видів птахів, голосні шлюбні крики, співи або специфічні запахи демаскують їх перед ворогами, проте вони відіграють важливу роль в розмноженні та виборі самки, підвищують можливість участі у відтворенні потомства.

У самців багатьох видів добре розвинена «зброя» для турнір­них боїв (роги, копита, ікла, шпори тощо). Ці органи первісно виникли як засіб захисту в процесі боротьби за існування і лише згодом стали корисними і в боротьбі за самку.

В статевому доборі найактивнішими є здебільшого самці, що виражається в їхніх боях, співах, розвагах, демонстративній поведінці. Найспритніші самці частіше займають типові для виду території, завдяки чому вони мають більше шансів знайти самку для парування.

Яскраве забарвлення та привернення уваги до самців в шлюбний сезон вигідне і для виду загалом, оскільки самки в цей відповідальний період життя, пов’язаний із відтворенням потомства, залишаються прихованими у відносно безпечних місцях.

Щоправда, концепцію Ч.-Р. Дарвіна та його послідовників стосовно інтерпретації фактів статевого диморфізму підтриму­ють не всі біологи, вважаючи ці ознаки не корисними, а іноді навіть шкідливими для організмів (наприклад, значне розгалу-

тення рогів в оленів послаблює їх ефективність як органів захи­сту та нападу, довгий і порівняно важкий хвіст у самців деяких иидів птахів заважає їм в шлюбний період та ін.). Проте «бороть- піі» між самцями не є боротьбою за виживання, за умови, необхідні для життя (їжу, життєвий простір та ін.). Переможені ширини, як правило, виживають і можуть жити довше ніж ті, що перемогли, а в наступний парувальний сезон і вони можуть іідобути перемогу.

Статевий добір відсутній у рослин та більшості груп тварин.

І Іого дія найефективніше проявляється на вищих етапах філоге­нетичного розвитку різних груп тварин, зокрема птахів та ссав­ців, у зв’язку з розвитком нервової системи та її сигнальною діяльністю.

Отже, статевий добір не можна розглядати як самостійний фактор еволюції, а тільки як одну з форм дії природного добору и межах виду.