31. Морфеміка сулм. Морфеміка як мінімальна значуща част. В структурі слова

Морфеміка – вчення про будову слова. Морфеміка розгляд.мовознавцями по різному. Деякі розгляд. М. у складі граматики, вваж., що морф має 2 частини: будову слова, част.мови. М. тісно пов. з усіма розділами, зокрема лекс. – коренем, із син такс. – закінченням. Морфема – мінімальна, неподільна значуща частина слова. Характерною особливістю морфем є їх повторюваність, вони сполучаються з іншими морфемами. Морфеми мають певний звуковий вияв – морф. Морф – це варіант морфеми. Аломорф – це морф певної морфеми, яка зазнала певних фономорфологічних змін (пісок – пісочок, збирати - зібрати).

32. Кореневі й афіксальні морфеми.

За роллю у словах морфеми поділяються на : кореневі й афіксальні. Корінь – це головна морфема в слові, що несе основний елемент його значення, що виражає його лексичне значення. У слові може бути кілька коренів. Розрізняють: за предметним значенням (столовий), процесуальні (біг), ознаки (холодно), кількісні (одинак), за виявом: вільні і зв’язані. Вільним називається корінь, який збігається з осн. хоча б 1 повн.слова. (рукавиця - рука). Зв’язаним називається корінь, який вживається лише у поєднанні з афіксом. Афікси – це морф., які несуть додаткове лексичне або словотв.значення. За роллю та місцем у слові розрізняють: префіксальні, суфіксальні, постфіксальні, інтерфікси, закінення. Закінчення – це змінна морфема, що утворює словоформи і служить для зв’язків слів у реченні. Властиве лише змінним словам. Не мають закінчення: окремі іменники, окремі числівники, прислівники, СКС, окремі дієслова. За матеріальним виявом бувають: нульові і матер.виражені. Префікс – афікс, який несе грам.значення, формотворче і входить до складу онови перед коренем. До основи може входити один і більше префіксів: возз’єднати. Суфікс – афікс, який має словотв. або грам.значення і входить до складу основи після кореня. Більшість суфіксів мають словотв.значення, однак існує низка суф., які мають грам.знач.: м – дієслова майб.часу, в – суф. Чоловічого роду. Є різні погляди щодо афікса –ти у дієсловах, його вважають то суфіксом, то закінченням. Суфіксом – бо він не змінюється, закінченням – бо не бере участі у творенні нових слів і коли вони утвор., то афікс відпадає. Постфікс – це афікс, що служить для утворення слів і стоїть після закінчення. Інтерфікс – з’єдн.афікс, або між морфемна прокладка (-о, -е). Також морфеми поділяються за походженням на: українські та запозичені. За семантичною ф-ю: лексико-поняттєві, словотворчі, формальні. За ступенем злиття: регулярні, нерегулярні. За здатністю брати участь у творенні: продуктивні, непродуктивні. За кількістю фонем: одно фонемні, двофонемні.

33. Поняття про основу слова.

У змінних словах виділяється змінна частина слова, що утв.словоформу, яка служить для зв’зку слів у реченні. Їй протиставляється незмінна частина – основа. Основа – це незмінна частина словоформи, що виражає лексичне значення. Проста основа – та до якої входить одна коренева морфема (переказ), складна – та, яка об’єднує 2 і більше корені (землемір), похідна – та, яка членується на корінь і афікс, непохідна – та, яка не поділяється на морфеми, вона збігається з коренем, мотивована (членована) – та, значення якої може мотивуватись за допомогою основи спільнокореневого слова, немотивована (нечленована) – та, яка не мотивується іншим словом. Залежно від того, як поєднуються морфеми розрізняють вільні і зв’язані основи. Вільна – існує як окреме слово і збігається з коренем. Зв’язана – не існує як окреме слово, а вживається лише з афіксами.

СЛОВОТВІР