- •1.Чергування приг фонем при словотворенні і словозміні. Зміни приг перед суф ський, ство, ина.
- •2.Орфоепія. Суч норми вимови гол і приг. Вимова сполучень приг.
- •3.Фонетика і фонологія.Поняття фонеми. Функції фонем.
- •4.Укр. Графіка. Співвідношення між буквами і фонемами.
- •5.Поняття складу. Типи складів.Закон відкритого складу. Наголос.
- •7. Чергування голосних фонем в ум.
- •8. Основні тенденції розвитку улм. Внесок Коцюбинського, Лесі Українки, Франка в розвиток улм.
- •10. Т.Г. Шевченко – основоположник новоукр.Літ.Мови.
- •11. І і іі відродження української мови. Закон про мови в Україні.
- •12. Укр. Літ мова як унормована, відшліфована форма загально нар.Мови укр.Нації. Писемна й усна форми сулм
- •13. Роль і. Котляревського у становленні улм.
- •14. Літературна мова і діалекти. Наріччя укр.. Мови. Коротка характ. Фонетичних, граматичних і лексичних рис пн. Наріччя.
- •Пд. Сх. (центр, обл. Укр.)
- •1. Волинсько-подільська група:
- •2. Галицько-буков.Гр.:
- •3. Карпатська група:
- •16. Наріччя укр. Мови. Осн. Х-ка лексичних, граматичних, фонетичних особливостей пд.-сх наріччя.
- •17. Актуальні напрями сучасної лінгвістики.
- •18. Стиліст. Диференціація лексич. Складу укр. Мови (лексика між стильова, сусп.-політ., специ.-побутова, виробн.-професійна, наукова, офіц..-ділова). Нейтральна й експресивно-емоційна лексика.
- •19. Омоніми, розмежування омонімії і полісемії. Види омонімів. Омоформи, омофони, омографи. Пароніми. Стилістичне використання омонімів.
- •22. Запозичення. Джерела і спос. Засвоєн. Іншом. Слів. Х-р їх орг-ції.
- •23. Джерела форм. Фр. Багатознач., синонімія та антонімія фраз-гії.
- •24. Синоніми. Антоніми.
- •25. Укр. Лексикографія. Типи словників. Х-ка найважл. Лексикограф. Праць
- •27.Українська орфографія,її принципи. Розвиток правописної системи сулм. Зміни в новому виданні українського правопису.
- •31. Морфеміка сулм. Морфеміка як мінімальна значуща част. В структурі слова
- •32. Кореневі й афіксальні морфеми.
- •33. Поняття про основу слова.
- •34. Словотвір.
- •35. Сполучники як службові слова.
- •37. Частини мови, принципи їх виділення в улм. Самостійні і службові частини мови. Вигук як окрема частина мови. Питання про скс і модальні слова.
- •38. Перехідні явища в системі частин мови.
- •39. Категорія виду дієслова, зв'язок її з категоріями способу і часу. Групи дієслів щодо вираження в них категорії виду. Способи творення видових пар.
- •40. Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди іменників.
- •41. Категорія роду іменників, її значення, історія розвитку. Морфологічне, синтаксичне і лексичне вираження. Імен. Спільного і подвійого роду.
- •44. Категорія часу дієслова. Система дієслівних часів у сулм (з історичним коментарем). Їх творення і значення.
- •45. Категорія особи. Безособові дієслова. Категорія числа і роду в системі дієслова. Дієвідмінювання.
- •52. Дієслово як частина мови. Сис-ма дієвідмінюваних відмінюваних і незмінюваних форм дієслова. Типи дієслівних основ.
- •54. Характеристика парадигм іменників і та іі відмін (з історичним коментарем).
- •56. Категорія перехідності/неперехідності. Категорія дієслівного стану. Зв’язок з категорією перехідності/неперехідності
- •57. Прислівник. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.Групи прислівників за значенням, творення прислівників.
- •58. Категорія відмінка, її значення і граматичне вираження. Система відмінків у сум . Основні значення відмінків.
- •59. Займенник. Лексико-граматичні розряди займенників. Співвідношення займенників з іншими частинами мови.
- •60. Характеристика парадигм ім-ів 3, 4 відмін. Правопис відмінюваних закінчень ( з іст.Ком.)
- •51. Незмінювані дієслівні форми: інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то. Значення, морфологічні ознаки і синтаксична роль цих форм. Творення дієприслівників док. І недок. Виду.
- •61. Відмінювання займенників (з історичним коментарем).
- •62. Сполучники як службові слова. Сполучники сурядності й підрядності. Морфологічний склад й синтаксичні функції сполучників.
- •64. Проблема статусу вигука в лінгвістиці. Поняття вигука, його значення, функції. Емоційні вигуки. Вигуки зі значенням волевиявлення. Звуконаслідувальні слова. Апелятивні вигуки.
- •65. Граматичні зв’язки між компонентами словосполучення. Способи підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання, їх характеристика.
- •4) Сп вир синт чи семан неподільн сл.Сп.
- •70. Поняття про просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Засоби вираження однорідності.
- •73. Спр. Засоби вираж. Синтаксис. Зв. І сем.-синт. Віднош. Фун-ції спол. І сп.Сл. У спр.
- •1Співвіднес. Гол. І підряд.Ї частин.
- •75. Односкладне реч-ня. Структурно-семант .Різнов. Односкладних реч-нь.
- •76. Обставини. Семант.-синт. Різновиди обставин та їх роль у структ.-семант.Орг-ції двоскладного речення.
- •77. Різновиди спр з підрядними обставинними.
- •78. Означення узг.І неузг., засоби їх вираження. Прикладка як різновид означення.
- •79. Сск з різними типами зв’язку. Період в укр.Мові, його структ. Типи…
- •80.Спр з кількома підрядними. Різновиди зв’язку підр. Част. У їх межах.
- •81.Зверт.,його знач, способи виражен.Місце зверт. В реч.
- •82.Сл.Сп.Як одиниця синтаксису.Типи сл.Сп.За видами синт.Звязку. Ссв. Різновиди підряд.Сл.Сп.
- •83.Спр з підрядн.Зясувальн.Формальні та семант.Причини його внутр.Диференціації.
- •Сср закритої структури – це такі складні речення, що характеризуються структурно-граматичною замкненістю, двочленним складом і незворотністю предикативних частин.
- •85.Присудок прост.,складн.,і складений.Засоби його виражен.Ускл.Форми.
- •86.Непоширені і пошир реч. Дчр. Додаток.
- •87. Пунктуація при відокремленні другорядних членів речення.
- •88. Складні форми синтаксичної орг-ції мовлення.
- •91. Пунктуаційні основи. Розділові знаки.
31. Морфеміка сулм. Морфеміка як мінімальна значуща част. В структурі слова
Морфеміка – вчення про будову слова. Морфеміка розгляд.мовознавцями по різному. Деякі розгляд. М. у складі граматики, вваж., що морф має 2 частини: будову слова, част.мови. М. тісно пов. з усіма розділами, зокрема лекс. – коренем, із син такс. – закінченням. Морфема – мінімальна, неподільна значуща частина слова. Характерною особливістю морфем є їх повторюваність, вони сполучаються з іншими морфемами. Морфеми мають певний звуковий вияв – морф. Морф – це варіант морфеми. Аломорф – це морф певної морфеми, яка зазнала певних фономорфологічних змін (пісок – пісочок, збирати - зібрати).
32. Кореневі й афіксальні морфеми.
За роллю у словах морфеми поділяються на : кореневі й афіксальні. Корінь – це головна морфема в слові, що несе основний елемент його значення, що виражає його лексичне значення. У слові може бути кілька коренів. Розрізняють: за предметним значенням (столовий), процесуальні (біг), ознаки (холодно), кількісні (одинак), за виявом: вільні і зв’язані. Вільним називається корінь, який збігається з осн. хоча б 1 повн.слова. (рукавиця - рука). Зв’язаним називається корінь, який вживається лише у поєднанні з афіксом. Афікси – це морф., які несуть додаткове лексичне або словотв.значення. За роллю та місцем у слові розрізняють: префіксальні, суфіксальні, постфіксальні, інтерфікси, закінення. Закінчення – це змінна морфема, що утворює словоформи і служить для зв’язків слів у реченні. Властиве лише змінним словам. Не мають закінчення: окремі іменники, окремі числівники, прислівники, СКС, окремі дієслова. За матеріальним виявом бувають: нульові і матер.виражені. Префікс – афікс, який несе грам.значення, формотворче і входить до складу онови перед коренем. До основи може входити один і більше префіксів: возз’єднати. Суфікс – афікс, який має словотв. або грам.значення і входить до складу основи після кореня. Більшість суфіксів мають словотв.значення, однак існує низка суф., які мають грам.знач.: м – дієслова майб.часу, в – суф. Чоловічого роду. Є різні погляди щодо афікса –ти у дієсловах, його вважають то суфіксом, то закінченням. Суфіксом – бо він не змінюється, закінченням – бо не бере участі у творенні нових слів і коли вони утвор., то афікс відпадає. Постфікс – це афікс, що служить для утворення слів і стоїть після закінчення. Інтерфікс – з’єдн.афікс, або між морфемна прокладка (-о, -е). Також морфеми поділяються за походженням на: українські та запозичені. За семантичною ф-ю: лексико-поняттєві, словотворчі, формальні. За ступенем злиття: регулярні, нерегулярні. За здатністю брати участь у творенні: продуктивні, непродуктивні. За кількістю фонем: одно фонемні, двофонемні.
33. Поняття про основу слова.
У змінних словах виділяється змінна частина слова, що утв.словоформу, яка служить для зв’зку слів у реченні. Їй протиставляється незмінна частина – основа. Основа – це незмінна частина словоформи, що виражає лексичне значення. Проста основа – та до якої входить одна коренева морфема (переказ), складна – та, яка об’єднує 2 і більше корені (землемір), похідна – та, яка членується на корінь і афікс, непохідна – та, яка не поділяється на морфеми, вона збігається з коренем, мотивована (членована) – та, значення якої може мотивуватись за допомогою основи спільнокореневого слова, немотивована (нечленована) – та, яка не мотивується іншим словом. Залежно від того, як поєднуються морфеми розрізняють вільні і зв’язані основи. Вільна – існує як окреме слово і збігається з коренем. Зв’язана – не існує як окреме слово, а вживається лише з афіксами.
СЛОВОТВІР
