10. Т.Г. Шевченко – основоположник новоукр.Літ.Мови.

Поява в УЛ Шевч.знамнувала новий істор.етап її розв-ку, як наслідок нового етапу в історії самого народу. Чому саме Ш., а не Коцюбинського вваж-ть основоположником НУЛМ. Саме на цю роль Ш. в новітній УЛ вказав Франко. Ш. став нац..поетом тому, що сказав своєму народові те, що вимагало аг.-народного усвідомл-я: анти кріпосництво, демократія, визнання рівності слов.народів. Широта політ.мисл-я, боротьба проти нац..неправди і неволі, проти будь-якого насильства піднесла Ш.до висот укр..народу. Творчість Ш.була поворотним моментом в історії УЛМ.

Особливості мови Ш.,що дозв.вважати його основоположником НУЛМ:

1.народнорозмовна основа мови; 2. наддіалектність мови Ш.; 3. мовний реалізм; 4. Унормованість мови Ш.

Лексичні особливості:

1. творче використ-я книжних ел-тів; 2. інтернаціоналізм; 3. розшир-я семантики звичайних народних слів і виразів через наповнення їх соц..змістом; 4. використання лексики із мови пригніченого народу-казахів; 5. важливим лексичним ел-том є слова на познач-я укр..атрибутів, окр..весілля.

Синтаксичні особл-сті:

1. Вперше використав невласне пряму мову; 2. структурний феномен мови Ш.полягає у розрахув-і на весь укр..територіальний та істор.обсяг.

11. І і іі відродження української мови. Закон про мови в Україні.

Стосовно Відроодження. у.м. немає єдиної т.зору. Виділ. 2 або 3 періоди Відр.: І Bідр.-20-30p.; ІІ Bідр.-90-і р. Дехто розгл. період 50-60рр. також як своєрідне Відродж. укр.м. і л-ри. . Більш аргументовано розгл. 2 період., оскільки основною ознакою відродж. є процес укр мови.

Відродження У.м.- це процес відвоювання належних їй прав і сфер уживання. (Від постанови Ради народної комісії, у якій було проголош. курс на українізацію, до телеграми Ст. 193, з вимогою припинити українізацію.)

1923- 1933-період Відродження. Хоча ще раніше 8 з'їзд ЦКРПб в 1919р. наказав почати українізацію, до чого він був змушений звернутися з побоюваннями, що вона почнеться і без постанов.

Позитивні моменти: глибока укр.культура, становлення укр. орфографії, створення, кодифікованого і обов'язкового правопису; - лексикографічні, джерела, особливе місце надавалося перекладним; вироблення норм укр.літ.мови (укр. граматика Темченка, короткий нарис укр.мови Москаленко).

Негат. моменти: Виявлялися у калькуванні, котре збіднило мову, вивело з акт. вжитку цілі мовні пласти; репресії 1933р. - та доба, коли українізація в ділянці певної політики перетворилася. на деукраїнізацію.

ІІ Відродження - 90-і рр. відзн. такими позит. моментами:

-правоп. питання (ств. Сєдиного правопису для України і для діаспори)

-розвиток лексикографії;

-розвиток мовознавства.

1969р. 28 жовтня 10 сесією В.Р. УРСР прийн. закон "Про мови . в УРСР, а постановою В.Р.- УРСР уведений у дію з 01.01.90р.

Мовна ситуація регулюється мовним законом: конституція У. та закон про мови У ст. 10 основною державною мовою. в Україні є укр.м. Державне забезпечення, всебічний розвиток і функціонування укр. мови в усіх сферах сусп. життя на всій терит. Укр.

Другим документом є закон про мови, який склад, з преамбули і 6 розіділів:

1-заг. полож.; 2-мова держави, партій, громадських, організацій та установ; 3-мова освіти , науки, культури; 4- мова інформацції та зв'язку; 5 –мова назв.; 6- сприяння нац-культ. розвитку українців які прожив, за межами УРСР.

Увійшло 40 статей.

Закон є демократичним, документом, який не дає привілеїв чи обмежень прав свободи за ознаками мовн. дискримінації. Найваж. полож. 3акону про мову:

1. "держ. мовою в Україні є у.м.";

2. "мовами міжнац. слілкування в Укр. є укр., рос. та інші мови";

3." Україна створює необхідні умови для розвитку і викор. мов ін. нації"

Впровадж. закон здійсн. за регіон, часов. правом, тому було прийн. "Держ, програму розвитку укр.мови та ін. нац.мов в Україні. на період до 2000р.", у якій конкретиз. строки впровадження закону відповідно до постанови Верх.Ради.Укр.