88. Складні форми синтаксичної орг-ції мовлення.

ССЦ – це сполучення ряду речень, поєднаних між собою в одне ціле семантико-граматичними відношеннями. Окр. реч. у ССЦ становлять структурно-семант. єдність. Вони з погляду змісту тісно зв’язані між собою, що, взяті окремо мають вигляд неповних, незавершених. З погляду змісту ССЦ х-зується єдністю думки, вислову, теми, тісним змістовим зв’язком компонентів. Із грамат. Погляду х-зується специф. засобами зв’язку між реч., що входять до складу ССЦ. Можна виділ. Зачин (початок думки), серед. Частину (розвиток) і кінцівку (підсумок). ССЦ не слід ототожнювати з абзацем, хоч абзац нерідко збігається із ССЦ. Але він є не синтакс, структурно-семант. категорією, а засобом членування тексту.

засоби зв’язку речень у ССЦ:

1. займенники (він, ви, ти, хто, це, його, у нього та ін.) в наступних реченнях, що замінюють відповідні іменники в попередніх реченнях;

2. єднальні та протиставні сполучники (і, та, а, але, проте та ін.);

3. частки (тільки, лише, і, не, а, от, мов, ніби та ін.);

4. лексичні повтори, що підкреслюють значеннєву вагу виділених у тексті слів: (щоб жить …);

5. видо-часові форми присудків (н-д, форма теперішнього часу недоконаного виду дає можливість описати одночасність різноманітних подій, яка й об’єднує усі речення в ССЦ);

6. структурна неповнота окремих речень при повному опорному реченні (у діалозі);

7. синтаксичні засоби: порядок слів і речень, паралелізм побудови речень (однотипність речень);

8. в усному мовленні для поєднання компонентів ССЦ використовуються ритмомелодійні засоби, виявом яких є інтонація (паузи, підвищення та пониження голосу).

Структурні типи ССЦ:

1. ССЦ з ланцюжковим зв’язком компонентів. Грунтується на послідовному зв’язку між реч., що вход. До їхнього складу. Засобами зв’язку найчаст. виступ. лексичні повтори, займен., займен. прислівники. Найбільна повно значність х-на для 1-ого реч., після якого розташов. Інші, які немовби чіпляються одне за одне, пов’язуючись певним чином, і у такий сп-б відбув. розгортання думки.

2. ССЦ з паралельним зв’язком компонентів. Грунт. На парал. Зв’язку з реч., що склад. Їх. Ці реч. Звичайно однорідного складу, подібної будови, а зв’язки між ними нагадують зв’язки між част. ССР і БСР з однотипними частинами. Кожне реч х-зується відносною самостійністю і поєдн переважно семант відношеннями, а не граматично.

Абзац як композиційно-комунікативна одиниця, його роль у членуванні тексту

Абзац (нім. Absatz, букв. – уступ) – це пов’язана за змістом частина писемного тексту від одного відступу до іншого.

За допомогою абзаца виділяються найважливіші за змістом і композицією частини тексту, які можуть складатися із одного або кількох речень. Абзацами є окремі репліки в діалозі.

У художньому творі абзац може означати опис нового явища природи чи суспільного життя; аналіз нового етапу його розвитку, приклади, цитати, наукові докази, логічні висновки й узагальнення тощо.

Проте абзац у тексті виконує і стилістичну функцію. Якщо абзац складається з одного речення, то він виконує важливу стилістичну функцію – такі абзаци надзвичайно експресивні, чітко виділяють думку і надають опису напружений динамічний характер. Якщо абзац складається з кількох речень і збігається із ССЦ, то він стилістично нейтральний.

Якщо в абзац входить кілька ССЦ, то він виконує стилістичну функцію – об’єднує різні події в одну картину і надає тексту спокійної оповіді.

Співвідношення між абзацом і ССЦ

ССЦ – це синтаксична одиниця і компонент тексту; а абзац – це композиційно-комунікативна одиниця, яка відіграє важливу роль у членуванні тексту.

ССЦ та абзац – не тотожні поняття, а зовсім різні категорії, які й ґрунтуються на різних засадах: абзац – не є синтаксичною, структурно-семантичною категорією, як ССЦ, а є засобом членування на композиційно-стилістичній основі.ССЦ може бути менше абзаца, може збігатися з ним, а може об’єднувати і кілька абзаців (абзац є зовнішнім виразом на письмі ССЦ).

89. Речення як основна одиниця синтаксису. Речення і судження. Основні ознаки речення. Типи речень за комунікативним призначенням, їх інтонаційні, змістові та структурні особливості. Окличні речення. Типи речень за структурою (загальні відомості).

Речення – це мінімальна комунікативна одиниця, яка складається зі слова чи кількох слів, об’єднаних за граматичними законами, і ха-ся відносною смисловою та інтонаційною завершеністю. Виділення речення базується на таких ознаках: самостійність функціонування; предикативність; інтонаційна оформленість; граматична єдність; завершеність висловлення. Богородицький повторив думку Потебні і зазначав, що речення є факт мови, а не думки. Речення може виражати не лише судження, а й питання, спонукання до дії, почуття, емоції. Різні форми речення можуть передавати одне судження: Я почуваю біль. – Мені боляче. Члени речення не тотожні з членами судження, судження має тільки суб’єкт, що є зв’язкою предиката, а в реченні можуть бути якість, час, місце, причини тощо. Основними граматичними ознаками речення є інтонація і предикативність. Інтонація – це сукупність фонетичних засобів мови, які організовують мову, розчленовують її відповідно до змісту на речення та його відрізки. Смислові відрізки дають реченню питального або спонукального значення і відтінків значення. Предикативність – це співвідношення змісту речення з реальною дійсністю. Інтонаційне оформлення залежить від мети висловлювання і має такі варіанти: розповідна, питальна, спонукальна. Модальність – це оцінка змісту мовцем з погляду реальності, можливості, вірогідності. За кількістю предикативних одиниць є прості і складні речення. Просте речення – одиниця мовлення, яка будується за певними зразками, має граматичне значення у системі синтаксичних форм і виконує комунікативну функцію для оформлення якох використовує інтонацію. Складне речення – це Р, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність. За метою висловлювання є питальні, що поділяються на власне питальні (яківимагають обов’язкової відповіді), питально-спонукальні (містять у собі спонукання до дії, яке виражене через питання), питально-риторичні (виражають ствердження чи заперечення. Такі речення не потребують відповіді); розповідні – це Р, які інформують про факт дійсності, подію, явище, що відбулося; спонукальні – виражають волевиявлення мовця, яке потребує виконання, хоча не обов’язково передбачає конкретного виконавця. Емоційно забарвлені речення, які оформленні окличною інтонацією, називаються окличними. Вони виражають захоплення, горе, тугу, обурення тощо. Окличність виражає: інтонація, вигуки, окличні частки. За наявністю/відсутністю ГЧР речення буває: двоскладні (є підмет і присудок), односкладні (є ГЧОР), та нечленоване (нерозкладний граматичний центр). Якщо речення складається лише з ГЧР, то воно непоширене, якщо є другорядні члени речення, то таке Р – поширене. Неповне – це таке речення, в якому пропущений один із ГЧР.

90.Вставні і вставлені конструкції у стр-рі поширен.реч.Функціон.-семант.різновиди вставн.конструкцій. Прості речення можуть ускладнюватися вставними і вставленими словами, словосполученнями і реченнями, які граматично не пов'язані з членами речення, хоч надають усьому реченню чи окремим його членам різних смислових відтінків, виражають додаткові повідомлення, уточнення та ін. Н.: Тут, видно, недавно були люди, бо ле­жала купа сухого листу та кілька грубих вербових полін. Ускладнюючі компоненти не вступають з іншими сло­вами в реченні ні в підрядний, ні в сурядний зв'язок, ха­рактеризуються відносною відокремленістю та інтонацією, що на письмі передається через розділові знаки — кому, тире, дужки. За смисловою функцією розглядувані слова, словоспо­лучення і речення поділяються на вставні і вставлені.

Вставні слова і словосполучення:

1) виражають модальну оцінку (впевненість, невпевне­ність, передбачення, можливість, неможливість, вірогід­ність, сумнів тощо) — безсумнівно, безумовно, звичайно, ймовірно, можливо, мабуть, здається виражають почуття людини у зв'язку з повідомлен­ням (радість, здивування, співчуття, застереження тощо) — на щастя, на жаль, на сором, як на біду, як на зло привертають, активізують увагу співрозмовника — чуєте, чуєш, знаєте, дивись, дивіться, бач, вказують на джерело повідомлення — кажуть, як кажуть, повідомляють, за висловом допомагають упорядкувати думки, пов'язати їх між собою — по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, ) виражають емоційність вислову, підкреслюють екс­пресивність його — даруйте, пробачте, легко сказати. Вставні конструкції пов'язуються переважно з загаль­ним змістом усього речення, надаючи йому певного відтін­ку, тому виключення вставних конструкцій нерідко впли­ває на зміст речення, хоч принципово синтаксичної струк­тури й не порушує. Вставлені конструкції- містять додаткові повідомлен­ня, зауваження, бувають поясненням до якогось із членів речення чи до речення в цілому: Людині суджено не руха­тись по колу (Це, зрештою, й гаразд На відміну від вставних конструкцій, вставлені не ма­ють модальних значень, не вказують на джерело повідом­лення, на зв'язок та послідовність думок тощо. Вставлені конструкції роблять лише побіжні зауваження, додаткові повідомлення, які доповнюють, уточнюють зміст усього речення чи окремого його члена, а у зв'язку з цим вони не можуть починати речення, тому переважно стоять у сере­дині або в кінці його.

Вставлені, як і вставні, конструкції з основним речен­ням граматичного зв'язку не мають. Вставленими бувають окремі слова, словосполучення, прості і складні речення. Вони приєднуються до основного речення як безсполучниковим, так і сполучниковим зв'яз­ком, а на письмі найчастіше виділяються дужками, рідше — комами або тире: До короля щодня приходять скарги (ти знаєш, люди стали непокірні)...