1. Волинсько-подільська група:

-пд.-волинський гов.;

-подільський гов.

2. Галицько-буков.Гр.:

-надсянський;

-наддністрянський;

-гуцульський;

-покутсько-буковинський;

3. Карпатська група:

-лемківський;

-бойківський;

-закарпатський.

Пд.-зх. наріччя є найбільш здиференційованим і це зумовлено історичними чинниками, бо мова давніх племен, що населяли цю територію, характеризувалися значними відмінностями.

Фонет.: перехід о е в і (віл, ніч); вимова оу (чуловік, субі); та. /р/ (расно); кр-ки (кирниця) Морфолог.:

-пошир. закінч, ови, еви в Д.в. одн. ім ІІ в. (братови);

-закінч. ом (хлопцом, коньом);

-збер. етимолог. и – земли, у кінци;

-застралілі форми займен. (зроби мі);

-вж. аналіт. форми майб. ч. (му робити).

Лексичні: вузькодіалектні слова: неньо, вухо.

16. Наріччя укр. Мови. Осн. Х-ка лексичних, граматичних, фонетичних особливостей пд.-сх наріччя.

НАРІЧЧЯ — найбільша одиниця тер. диференціації діал. мови, що становить сукупність близьких за визначальними рисами говірок, об’єднаних у говори. Структурні особливості говірок, що входять до складу Н., виразно диференціюють одне Н. на тлі інших. Територію поширення Н. окреслюють пасма — ізоглоси явищ, інтегральних для усіх чи переважної більшості говірок даного Н., а також ізоглоси явищ, поширених лише в окр. говорах. В укр. діалектній мові виділяються: північне наріччя (поліське), південно-східне наріччя і південно-західне наріччя. Існує двокомпонентна класифікація (протиставлення пн. і пд. Н.), при цьому у межах пд. Н. виділяли пд.-сх. і пд.-зх. піднаріччя (Ганцов В. Діалектологічна класифікація українських говорів. К., 1923; Зілинський І. Карта українських говорів. Варшава, 1933). Одне Н. від ін. відділяється смугою перех. говірок. Глибина протиставлення між Н. різна: на фонет. рівні ближчими між собою виявляються пд.-сх. і частина пд.-зх., на рівні грамат. структури близькими є пд.-сх. і пн. наріччя.

Південно-східне наріччя — одне з трьох наріч укр діалектної мови, що охоплює говори південних районів Київської та Сумської областей, усієї території Харківської, Луганської, Донецької, Полтавської, Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської, Кіровоградської, Черкаської, Миколаївської та Одеської областей (крім окремих районів чотирьох останніх, говірки яких належать до південно-західного наріччя). Південно-східне наріччя також поширене в Криму та у суміжних районах Курської, Бєлгородської, Воронізької, Ростовської областей Росії.

Південно-східне наріччя об'єднує три говори: середньонаддніпрянський , слобожанський та степовий, з яких лише перший належить до говорів давньої формації, а два інші — пізнішого утворення.

Середньонаддніпрянський говір має виразну північну діалектну основу. Слобожанський і степовий виникли як наслідок переселення і дозаселення людності протягом 16-18 сторіч, південно-східне наріччя остаточно сформувалося у 19-20 століттях. Воно побутує на території з найчисельнішим порівняно з двома іншими наріччями українського населенням, а його говори значно однорідніші, ніж говори північного і південно-західного наріч.

Південно-східному наріччю властивий шестифонемний наголошений вокалізм, який в основних виявах фонем мало чим відрізняється від вокалізму української літературної мови. Однак у частині говірок південно-східного наріччя спостерігаються риси, характерні для говірок північного наріччя, наприклад: збереження [о], [е] в ненаголошеній позиції на місці етимологічних [о], [е] (гвоздки́, бéседа, пошóў). У південно-східному наріччі в ненаголошеній позиції немає розрізнення фонем [е], [и] (ниесý, виеду́, жеиве́, биерéза, сиелó). У ряді говірок фонему [о] у ненаголошеній позиції заступає фонема [у] (туобí, пуожар). У системі консонантизму південно-східного наріччя у більшості говорів фонема [ф] заступається звичайно [x], [хв] (тýхлі, хвáбрика, бухвéт); обмежено вживаються африкати [дж], [дз], [дз’], замість них — [д], [ж], [з] (хóд'у, бужý, звонóк, жерелó); наявний альвеолярний (так званий середній) [л.], що найчастіше виступає у полтавських говірках (гол.ова, бул.и́, мол.око); поширений м'який приголосний [р’] (р'ама, гр'аниц'а, кобзар’).

На морфологічному рівні діалектні ознаки спостерігаються головним чиному дієвідмінюванні. Форми інфінітива можуть мати паралельні суфікси ти або т’; дієслова 1-ї особи однини — форми типу вóз'у, кóс'у, сид’ý, крут’ý; широко представлені усічені форми у дієсловах І дієвідміни: зна, гукá, дýма, питá; у дієсловах II дієвідміни у слобожанських і степових говірках виникли форми типу нóсе, рóбе, лáзе.

Серед синтаксичних ознак південно-східного наріччя — багатозначність сполучне сл.. де, що вживається замість куди, який, що; обмежене вживання сполучника але, частіше — сполучники так, та, а, но (ну).

У лексиці південно-східного наріччя є чимало русизмів, а також, особливо в степових говірках, тюркізмів, болгаризмів, запозичень з романських мов. Лексичні ареали південно-східного наріччя нечіткі, розмиті.