73. Спр. Засоби вираж. Синтаксис. Зв. І сем.-синт. Віднош. Фун-ції спол. І сп.Сл. У спр.
Складнопідрядне речення – це такий різновид СР, предик.частини якого пов’язані підряд. зв’язком за доп. підрядн. спол. чи сп. слів та інших засобів в єдине грам., семант. й інтонац. ціле.
Предикат. част. СПР синтаксично не рівноправні. Одна з них підпорядков. іншій, тобто перебув. в певній залежн.. Ця залежна частина назив. підрядною, а та, що підпорядков. її, – головною.
Підпорядков. частина є гол. лише з погляду структури, а щодо змісту, то носієм основного значення вона може не бути.
До того ж гол. час. не завжди є самост. і з погляду структурного, що формально виявлено в її неповноті, у наявності вказ. слова, яке потребує поясн.
Засоби вираж. підрядного зв’язку:
Інтонація, яка об’єднує предик. частини в одне інтонац. заверш. ціле.
Спол. підрядності, які поділ. на семантичні й асемантичні.
Асемантичні спол. лише поєдн. предик. частини СПР, а сем.-синт. віднош. вираж. іншими засобами. Вони вжив. в кількох видах СПР, тобто є поліфунк-ними.
з’ясувальні
щ
о порівняльні
присубстантивно-означальні
я к з’ясувальні
порівняльні
умовні
к
оли часові
з’ясувальні
щ
об з’ясувальні
мети
Семантичні спол. як засіб зв’язку предик. частин передають і ССВ, причому кожен із них більш-менш точно назив. якесь одне ССВ, напр.:
якщо, раз – умовні
тому що, через те що – причини
хоча, незважаючи на те що, дарма що – допустові
так що – наслідкові.
Асемантичні спол. найхарактерніші для СПР нерозч.структури, а семантичні – для СПР розчал. структури.
Сп. Сл.. (займен. слова, у яких сполуч. властивості повнозначної і службової частин мови). До них належ.:
Займен., співвідносні з імен.: хто, що;
Займен., співвідносні з прикмет.: який, чий, котрий;
Займен., співвідносні з числів.: скільки;
займенникові прислів.: де, куди, звідки, коли, як, наскільки, чому, навіщо.
Завжди сп. сл.. є: хто, який, чий, котрий, скільки, наскільки, де, куди, звідки, чому, навіщо.
І спол., і сп.сл. можуть бути: що, коли, як, чим.
4. Співвідносні, або вказ. сл.
Вказівні займенники ТОЙ, ЦЕЙ, ТАКИЙ; означ. займен. ВЕСЬ, ВСЯКИЙ і займен. прислів. ТАМ, ТУДИ, ТОДІ, ДОТИ, ТАК, ТОМУ та ін., або антецеденти, які належ. до гол. част., однак не вираж. самого знач., а лише сигналіз. про те, що воно буде вираж. в наступній, підрядній частині.
5. Типізов. лексеми, або лексичні актуалізатори, тобто опорні сл.., які сигналіз. про характер ССВ між част. (визнач. лексичне наповн. підрядної част.).
6. Порядок розміщ. предикат. част..
В одних СПР присубст.-означ. тощо, підрядна част. завжди переб. в постпозиц. стосовно гол., або сл.., яке вона пояс.. В інших – як після головної, так і перед нею, ще в інших може стояти в середині головної частини.
7. Співвіднош. видо-часових і способових форм дієслів-присудків, роль яких у різних СПР різна.
74. Принципи класиф. СПР. Лінгв. ознаки розмеж. СПР нерозчл. та розчлен. стр-ри.
У східнослов’ян. синтаксис. науці сформув. три принципи класиф.СПР:
І. Логіко-граматичний, в основі якого лежить уподібн. СПР простому реч., а підрядних частин – членам простого речення.
За цією класиф. серед СПР розріз. підметові, присудкові, додаткові, означальні і різні обставинні.
Такий погляд бере поч. від О. Х. Востокова, який у праці „Рус. грам.” (1831) писав, що замість одного члена речення (підмета, додатка) може бути підрядне реч.
М. І. Греч поділяв підрядні компон. за частинами мови, позицію яких вони заповнюють, а саме: імен., прикметн., обстав..
Непослідовність класиф. М. Греча усунув І. Давидов, деталізув. її і виділивши 3 типи підрядних речень: додаткові, означальні й обставинні.
Проте основопол. Класиф. був представник логіко-грам. напряму в мов-ві Ф. І. Буслаєв, який керувався принципом, що „кожен із членів гол. реч-ня, крім присудка, може бути вираж. реч-ям підрядним”, а саме: підмет, додаток, означення, різні обставини.
Пон. про підрядні присудкові реч-ня ввів Д. М. Овсянико-Куликовський. Ця класиф. проіснув. більше ста років. Вона стала традиц. і знайшла послідовне втіл. в існуючих наукових курсах українського синтаксису.
Хоч класиф. є чіткою, але внутрішньо не завжди науково витриманою. Є свої недоліки:
1. Не завжди можна провести паралель між членами реч-ня й підрядними част.. Відрізн. вони формою вираж., а також мають і відмін. в знач.. Підрядні част. вираж. більшу к-сть значень, ніж є членів реч-ня.
2. Не врахована структура СПР. Визнач.. підрядної частини за функцією співвідносного слова не дає змоги поєднати в одну групу однотипні підрядні речення. Тому часто структурно однотипні речення належать до різних типів підрядних: Що з воза впало, то пропало (підмет). Підніми те, що з воза впало (додаток). Відро те, що з воза впало (присудок). Підніми те відро, що з воза впало (означення).
3. Логіко-грамат. класиф. баз. на класиф. членів реч-ня, а вчення про члени реч-ня (зокрема другорядні) не має чіткості й послідовності.
ІІ. Формально-граматична класиф. побудов. на основі харак-ки засобів зв’язку частин СПР. Відповідно до цього розрізн. основні типи СПР: зі спол. і сп. сл...
Ця класиф. зводить розгляд СПР до аналізу спол. і сп. сл., за доп. яких поєдн. їхні предикативні частини. Але ж структура і значення СПР харак-ться не лише засобами зв’язку, а й ССВ.
Першим відмов. від традиц. класиф. СПР і перейшов на поділ виключно не засобами зв’язку О. М. Пєшковський.
Крайню позиц. в цьому питанні відстоював М. М. Петерсон, який пон. СР замінив пон. поєднання сл.сп. за доп. спол. чи відносних слів.
ІІІ. Структурно-семантична класиф., в основі якої лежать структурні й семантичні співвідношу. між гол. і підрядною част..
Елем. структурно-семант. опису СПР є в працях Ф. Ф. Фортунатова, О. О. Шахматова, але першу спробу класиф. СПР з урахуванням комбінов.х критеріїв зробив В. О. Богородицький, висловивши думку про те, що при визначен підряд. речень треба брати до уваги: 1) чого реч-ня стос.; 2) якими формальними засобами пов’яз.; 3) які смислові відтінки вираж..
Найбільш повно основи структурно-семант. класиф. виклав М. С. Поспєлов, поділивши СПР на одночленні і двочленні. Незваж. на наявність певних недоліків, гол. думка М. С. Поспєлова про те, що СПР треба розглядати як єдине ціле і що ці реч-ня поділ. на два основні типи, вплинула в той чи той спосіб на багатьох подальших дослідників синтаксису.
Лінгв. ознаки розмеж. СПР розчленив. і нерозчленов. стр-ри