64. Проблема статусу вигука в лінгвістиці. Поняття вигука, його значення, функції. Емоційні вигуки. Вигуки зі значенням волевиявлення. Звуконаслідувальні слова. Апелятивні вигуки.

У традиційній класифікації частин мови вигук (далі В) зараховують до морфологічних одиниць, але виводять із системи повнозначних і службових частин мови. Він визначається як особливий розряд слів, що не має номінативної функції й служить для безпосереднього вираження різних емоцій і волевиявлень. Зважаючи на відсутність граматичних і словотв. показників В виділяють в окремий лексикограматичний клас слів, що ха-ться специ. семантики, і стиліст. функції. Інший підхід – В беруть участь у створенні таких оцінномодальних планів висловл., як позитивна чи негативна реакція мовця на певну ситуацію. Кваліфікують і як реченнєві дейктичні одиниці, що відображають емоційну реакцію мовця на позамовну ситуацію. В не виражає значення, воно створене контекстом. В не мають предметного значення, не мають граматичних ознак, відсутні словотвірні елементи, позбавленні будь-яких синт. функцій, Властива особлива інтонація та експресивне забарвлення. За значенням бувають В на підставі того, що вони виражають: емоційні – емоції, радість, страх, невдоволення, іронія: і, ох, ах, о; імперативні – волевиявлення мовців: наказові – годі, цить, геть; спонукальні – ну, ану, нумо; апелятивні – використовуються, щоб привернути увагу мовця – гов, гей, агов; етикетні – спасибі, дякую; вокативні – для приклику тварин – киц-киць, цю-цю, ціп-ціп.

У лінгвістичній традиції звуконаслідувальні слова (далі ЗС) розглядаються у зв’язку з вигуками, або як слова, що не входять до складу вигуків. В укр. м/з ЗВ класифікуються як окрема група В за допомогою яких передаються різні звуки природи, тварин, птахів. З синтаксичного погляду ЗС можуть функціонувати: як нечленовані речення, відокремлена обставина, виконувати роль підмета. ЗС виражають такі звукові ознаки: предметів, дій, рухів, тварин, птахів, фізіологічні процеси. В – це клас слів, який здатний до поповнення. Перехід інших частин мови у Вигуки – інтер’єктивація.

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

65. Граматичні зв’язки між компонентами словосполучення. Способи підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання, їх характеристика.

Для підрядного словосполучення (далі Сл) характерний підрядний зв'язок. Це зв'язок нерівноправності в синтаксичних відношеннях слів. Вихованець виділяє два типи: присвійний та детермінантний. Найпоширенішим поглядом є той, за яким виділяють 3 способи підрядного зв’язку відповідно до ССВ: узгодження (атрибутивні ССВ), керування (об’єктні ССВ), прилягання (обставинні ССВ). Виділяють ще кореляцію (апозитивні ССВ). Узгодження – це спосіб підпрядного зв’язку, за якого вибір граматичної форми залежного слова зумовлю. Граматичною формою опорного компонента для вираження атрибутивних ССВ. В таких Сл опорним компонентом найпоширеніше є іменник, а залежним прикметник, дієприкметник, займенник, порядковий числівник. Узгодження є : Власне граматичне (всі три категорії: рід, число, відмінок). Смислове (Скобликова). Це узгодження іменника спільного роду з прикметником, зважаючи на контекст (наша староста). Умовно-граматичне узгодження – це узг. слів, що не мають категорії роду, або числа. Це переважно узг. займ. хто і хтось (хтось відомий). Асоціативно-граматичне – узгодження незмінних слів, абревіатур з урахуванням граматичних ознак тих понять, з якими вони асоціюються. Неповне – Узгодження в 2 чи 1 категорії. Керування – це такий спосіб підрядного зв’язку, при якому залежний компонент з предметним значенням вживається у формі непрямого відмінка без прийменника для вираження об’єктних, об’єктно-атрибутивного, об’єктна-обставинних, атрибутивно-обєктно-обставинних ССВ. За морфол. вираженням головного слова: придієслівне, приіменникове, приприкметникове, приприслівникове; за засобами зв’язку: посереднє і безпосереднє; за кількістю залежних компонентів: одиничне, подвійне; за мірою вияву залежності: сильне (коли головне слово супроводжується керованим словом у певному відмінку: головне слово – перехідне дієслово, головне при керованому є префікс. дієсл, префікс якого дублюється з прийменником залежного слова; сильно кероване при деяких зворотних дієсловах: любуватися красою; сильно кероване при прикметниках; сильно кероване є відмінкова форма при прислівниках і СКС: чутно мелодію) і слабке (коли зв'язок можливий, але залежне слово не обов’язкове, або це слово може стояти в будь-якій іншій формі). Прилягання – це спосіб підрядного зв’язку при якому залежний компонент сполучається з головним за змістом для вираження обставинних ССВ, обствинно-атрибутивних та атрибутивно-обставинних. За формою залежного слова: власне прилягання (це підрядний зв'язок, який виражається незмінною формою залежного компоненту, а його місце розташування змістом і ха-ром вираження відношень. Різновиди: прислівникове, інфінітивне, займенникове); відмінкове прилягання (виникає при приєднанні до повнозначного слова відмінкової чи прийменниково-відмінкової форми з атрибутивно-обставинним чи синкретичним атр/обст. знач. Поділяються на: власне відмінкове, прийменниково-відмінкове).

66 Поняття про БСР– це такі СР, ПР яких об’єднані в єдине граматич, семантич та інтонаційне ціле не за допомогою сполуч сл та сполуч,а лексико-граматич, ритмомелодійними засобамим, інтонацією тощо.

Пит про БСР належить до проблемних. Окремі зауваження про безсполучниковий зв’язок містяться ще в працях Ломоносова,Потебні,Фортунатова,Греча,Востокова, Буслаєва,Овсянико-Куликовського.Більше уваги безсполуч конструкціям приділяв О. М. Пєшковський. За х-ром інтонації він поділяв БСР на такі ж 2 типи, як і сполучникові (ССР і СПР), але зауважував і про наявність окремих типів БСР, які не вписуються у 2 зазначені класи.Своїм трактуванням Пєшковський вплинув на наук і щкіл граматики. Дехто з мовозн до цього часу трактує БСР як різновиди ССР і СПР. Так,Вихованець виокремлює ССР безсполучн, СПР безсполучн, БСР із недиференційов синтаксич зв’язком між частинами.Наприк 50-х рр. з новими поглядами виступив Поспєлов,доводить, що БСР – це особливий, якісно ін тип реч порівняно із ССР та СПР.Отже, до 50-х рр. ХХ ст. БСР трактували не як особливий структурний різновид, а як конструкції з пропущеними сполуч, а з 50-х рр. – як особливий різновид СР.Автори „Русской грамматики”80 виводять безсполуч утворення за межі СР, вважаючи їх поєднаннями простих реч. Слинько та ін. кваліфікують їх як складні безсполуч комунікати з двобіч відношенням частин (зі значенням перелічення,зістав-протистав,умовним,допустов,часовим) та з однобіч відношенням частин(з означальним,з’ясувальним,наслідковим,міри і ступ, обґрунтування, цільовим, пояснювальним).

Виокремлюють різну кількість типів БСР залежно від принципів класифікації, основних критеріїв тощо.Бєлошапкова, зважаючи на структурно-семантичні ознаки, поділила (за будовою) БСР на речення незамкненої і замкненої структури.

Кулик виокремлює три типи БСР: 1) БСР з однотип част; 2) БСР з різнотип част; 3)такі БСР,друга част яких уточнює або 1 із членів першої част, або пояснює всю першу част. Подібна класифікація і в СУЛМ (за ред. І. К. Білодіда).

У шкільному курсі БСР поділяють на: 1) речення з однорідними частинами; 2) речення з неоднорідними частинами.

У науковій літературі має місце класифікація, що базується на семантико-синтаксичних співвідношеннях між БСР та ССР і СПР:

1 – БСР, синонімічні до ССР (з однотипними частинами);

2 – БСР, синонімічні до СПР (з різнотипними частинами);

3 – БСР, несинонімічні до сполучникових (ССР і СПР). До цього різновиду зараховують пояснювальні і приєднувальні конструкції.

Серед БСР, що належать до різних структурних типів, теж виокремлюють різну кількість підвидів. До БСР з однотипними частинами Б. М. Кулик зараховує: БСР зі значенням одночасності, суміжності та взаємної відповідності дій, явищ, часової послідовності, зіставлення. У СУЛМ (за ред. М. Я. Плющ) – БСР із перелічувальними відношеннями, зіставно-протиставними тощо.

Засоби вираження синтаксичного зв’язку та ССВ у БСР 1) Інтонація2) Співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків.3) Паралелізм синтаксичної структури складових частин, напр.: Літо дбає, зима поїдає.4) Лексико-граматичні засоби (спільні члени речення, співвідносні вказівні і пояснювальні слова, прислівники тощо).5) Порядок розташування частин, напр.: Усі підхопились: спалахнули електричні ліхтарі (знач причини) – Спалахнули електричні ліхтарі – усі підхопились(знач наслідку).

БСР з однотипними частинами – це такі БСР однорідного складу, що являють собою поєднання предикативних одиниць, які є незалежними, семантично скоординованими і співвідносяться з частинами ССР.

Предикативні частини таких речень утратили комунікативну самостійність як окремої одиниці повідомлення та об’єдналися без сполучників цілісністю висловленої в них складної думки і єдністю притаманного їм синтаксичного значення однорідності, тобто однакового відношення до того цілого, що вони виражають.

1. БСР єднальні означають:

а) одночасність перелічуваних подій, явищ, напр.: Реве Дніпро, лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять (А. Малишко);

б) часову послідовність, напр.: Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх, сама заснула коло їх (Т. Шевченко).

2) БСР зіставно-протиставні зі значенням:

а) зіставлення, напр.: Небо високе, вимерзле, зорі далекі, маленькі (Ю. Збанацький). Бджоли раді цвіту, люди раді літу (Н.тв.);

б) протиставлення, напр.: Пан гуляв у себе в замку – у ярмі стогнали люди (Леся Українка). Гірка праця – солодкий спочинок (Н.тв.).

БСР з різнотипними частинами - це такі БСР неоднорід складу,у яких ПЧ є семантич неоднорід, залежними і співвідносяться з голов та підряд част СПР.Поєднуються компоненти таких БСР інтонацією зумовленості та пояснювальною.

1. БСР з’ясувально-об’єктні – це реч, у яких перша частина має інформативно недостатні слова, які доповнює друга частина. Це переважно дієслова і слова категорії стану, іноді віддієслівні іменники та описові звороти, напр.: І я бачу – правду говорили

2. БСР причини, напр.: Не копай другому яму – сам упадеш (Н.тв).

3. БСР наслідкові, напр.: Защебетав соловейко – пішла луна гаєм

4. БСР часу, напр.: Прийде година – достигне і калина (Н.тв.).

5. БСР умови, напр.: Боятися смерті – на світі не жити

6. БСР допустові, напр.: Кинь правду в калюжу – вона чиста буде (Н.тв.).

7. БСР мети, напр.: Вволю багатства мати – треба чесно працювати (Н.тв.).

8. БСР порівняльні Мовить слово – соловей співає . (Виокремлюють ще й означально-порівн БСР, але вони є малопродуктив Єсть карії очі – як зіроньки сяють

9. БСР пояснювальні, серед яких розрізняють два різновиди:

а) БСР, у яких друга частина пояснює, уточнює один із членів першої частини, зокрема: вказівні слова (ніхто, такий, один, так, ось що), іменники (життя, завдання, наказ, думка, порада), напр.: Ні з чим зостався мій Хома: води нема, курей чортма (Є. Гребінка). Тут його вражає новина: навкруг під частоколом густо-густо сплелися понатикані деревця глоду (М. Стельмах);

б) БСР, у яких друга частина конкретизує зміст першої, напр.: Удовине серце – як осіннє сонце: воно світить, світить, та не гріє, все холодом віє (Н.тв.).

10) БСР приєднувальні, серед яких виокремлюють 2 різновиди:

а) БСР, друга частина яких розкриває зміст першої, що вказує лише на зовнішній бік якогось явища, факту; перша частина має еліптичний характер (відсутнє дієслово сприймання і побачив, і почув, і відчув), напр.: Обернувся я на хати – нема в мене хати (Т. Шевченко);

б) БСР, перша частина яких становить самостійне повідомлення, а друга оповнює її, тобто становить додаткове повідомлення; друга частина може починатися словами це, то, ось, такий, напр.: Вже пахло морем: ось-ось воно мало з’явитися із-за обрію (О. Гончар).

67. Двоскладним називається речення, предикативний центр якого складається з двох членів: підмета і присудка. Речення—1) речення-мін.комунікат.од-ця,що склад-ся із слова чи кількох слів,об’єднаних за грамат. законами і хар-ся відносною смисловою та інтонац.завершеністю (Плющ) 2)мінімальна комунікативна одиниця, яка оформлена за законами певної мови і є відносно завершеною одиницею спілкування і вираження думки. 3) Реч.-це предикат.од-ця,саме в ній зміст співвідноситься з дійсністю через мод.-часове значення. Оз-ки: Предикативність—комплексна син такс. категорія, що виражає співвіднесеність повід-я з дійсністю і формує речення як комунікат. од-цю.

Модальність-значення стосунку повідомлюваного до дійсності.Значення часу та реальності/ірреальності є об'єктивно-модальними значеннями, тобто об'єктивною мод. Водночас, крім заг. значення модальності як відношення повідомлюваного до дійсності, речення може мати і значення ставлення мовця до повідомлюваного (вико рис. модальних слів, мод. часток тощо). Таку мод-ть називають суб'єктивною. Мельничук виділяє сім модальних значень, які різняться синтаксичними засобами: розповідності, бажаль-ності, умовності, питальності, спонукальності, гіпотетичності, переповідності.

Ще виділяють граматичну організованість, семантичну та інтонаційну завершеність речення. Воно — завжди граматично організована од-ця, що виражає відносно закінчений зміст. Для вираження певної думки необхідно граматично оформити зв'язки між словами, ставлячи їх у тих формах, яких вимагає реч., використовуючи як засоби зв'язку прийм. і сполучн.

Універсальною оз-кою речення в усному мовленні, специфічною для різних типів речень за метою висловл-я та за емоц. забарвленням, є інтонація, напр.: Весело. Весело? Весело!

Вивч-я реч.здійснюється у трьох аспектах: 1) Формально-синтакс. – дослідження формальної будови речення; 2) Семантико-синтакс. Враховує взаємозв-ок формальної будови і знач-я речення; 3) комуні кат. – врахов-ся мовленнєва сит-ція,т-то розгляд речення в такому аспекті, пов’яз.з актуальним членуванням речення, а саме членув.на відоме(тему) та нове (рему).Основоположник вченняпротемо-ремні віднош-я – Матезіус. Панівним є функціональний підхід. Речення вичають з урахув-ям його об’єктно-симслового змісту як відображ-я явищ позамовної дійсності (Туліна,Городенська,Степаненко,Мірченко, Шитик, Ожоган).

68. Підмет – це ГЧ двоскл реч, який вказує на носія предикат ознаки і перебуває у пред зв’язку з ін ГЧ присудком.

За будовою: простий і складений підмет.

Засоби вираження прост П.: Ім або Займ у Н.в (морфологізований П) або його еквівалент, субстантивоване слово вжите у знач. Ім (неморф П): Минуле ж сивим попелом покрилось.

Складений П – це синт компонент, вираж сл.сп або реченням здатний предикат означатися присудком. Різновиди СП:

1) складен кільк-імен підмет витворений за моделями

А) Числ+ім, зокрема: кільк числ у н.в.+ім у н.в чи р.в. мнж: Пережили ще 1 день; не означ-кільк числ. та ім у р.в: Ударило кілька крапель дощу

Б) «ім кількісн. семант» + Ім, що ре презент. семант. кільк. ємності: До хору запис сотня чоловік

В) ім зі знач групи, сукупності, міри, обсягу у Н.в +Ім у р.в: Череда скоту пов. з поля

Г) підмет вир сл.сп у якому немає жодного слова у н.в

– прийм понад, близько + числ або ім з кільк знач у р.в чи зх.в + ім у р.в.: буде томуз добоий десяток років

– присл у формі вищого ступ порів + кільк-ім спол:Не більше20осіб зголосилося допомогти

– ім у р.в з нульовою неозн-кільк словофор «к-ість, частина» у н.в: меншає хлопців у загоні

2) соціативний п побудов за моделлю «ім у н.в +ім у о.в. з прийм з»; присудок стос обох ім.: мати з сином тяжко пішли далі

3) СП, що реалізує семантику вибірності: ім(займ) у н.в+ім(займ) у р.в з приймен «з»: і кожен з нас те знав, що слави нам не буде