- •1.Чергування приг фонем при словотворенні і словозміні. Зміни приг перед суф ський, ство, ина.
- •2.Орфоепія. Суч норми вимови гол і приг. Вимова сполучень приг.
- •3.Фонетика і фонологія.Поняття фонеми. Функції фонем.
- •4.Укр. Графіка. Співвідношення між буквами і фонемами.
- •5.Поняття складу. Типи складів.Закон відкритого складу. Наголос.
- •7. Чергування голосних фонем в ум.
- •8. Основні тенденції розвитку улм. Внесок Коцюбинського, Лесі Українки, Франка в розвиток улм.
- •10. Т.Г. Шевченко – основоположник новоукр.Літ.Мови.
- •11. І і іі відродження української мови. Закон про мови в Україні.
- •12. Укр. Літ мова як унормована, відшліфована форма загально нар.Мови укр.Нації. Писемна й усна форми сулм
- •13. Роль і. Котляревського у становленні улм.
- •14. Літературна мова і діалекти. Наріччя укр.. Мови. Коротка характ. Фонетичних, граматичних і лексичних рис пн. Наріччя.
- •Пд. Сх. (центр, обл. Укр.)
- •1. Волинсько-подільська група:
- •2. Галицько-буков.Гр.:
- •3. Карпатська група:
- •16. Наріччя укр. Мови. Осн. Х-ка лексичних, граматичних, фонетичних особливостей пд.-сх наріччя.
- •17. Актуальні напрями сучасної лінгвістики.
- •18. Стиліст. Диференціація лексич. Складу укр. Мови (лексика між стильова, сусп.-політ., специ.-побутова, виробн.-професійна, наукова, офіц..-ділова). Нейтральна й експресивно-емоційна лексика.
- •19. Омоніми, розмежування омонімії і полісемії. Види омонімів. Омоформи, омофони, омографи. Пароніми. Стилістичне використання омонімів.
- •22. Запозичення. Джерела і спос. Засвоєн. Іншом. Слів. Х-р їх орг-ції.
- •23. Джерела форм. Фр. Багатознач., синонімія та антонімія фраз-гії.
- •24. Синоніми. Антоніми.
- •25. Укр. Лексикографія. Типи словників. Х-ка найважл. Лексикограф. Праць
- •27.Українська орфографія,її принципи. Розвиток правописної системи сулм. Зміни в новому виданні українського правопису.
- •31. Морфеміка сулм. Морфеміка як мінімальна значуща част. В структурі слова
- •32. Кореневі й афіксальні морфеми.
- •33. Поняття про основу слова.
- •34. Словотвір.
- •35. Сполучники як службові слова.
- •37. Частини мови, принципи їх виділення в улм. Самостійні і службові частини мови. Вигук як окрема частина мови. Питання про скс і модальні слова.
- •38. Перехідні явища в системі частин мови.
- •39. Категорія виду дієслова, зв'язок її з категоріями способу і часу. Групи дієслів щодо вираження в них категорії виду. Способи творення видових пар.
- •40. Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди іменників.
- •41. Категорія роду іменників, її значення, історія розвитку. Морфологічне, синтаксичне і лексичне вираження. Імен. Спільного і подвійого роду.
- •44. Категорія часу дієслова. Система дієслівних часів у сулм (з історичним коментарем). Їх творення і значення.
- •45. Категорія особи. Безособові дієслова. Категорія числа і роду в системі дієслова. Дієвідмінювання.
- •52. Дієслово як частина мови. Сис-ма дієвідмінюваних відмінюваних і незмінюваних форм дієслова. Типи дієслівних основ.
- •54. Характеристика парадигм іменників і та іі відмін (з історичним коментарем).
- •56. Категорія перехідності/неперехідності. Категорія дієслівного стану. Зв’язок з категорією перехідності/неперехідності
- •57. Прислівник. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.Групи прислівників за значенням, творення прислівників.
- •58. Категорія відмінка, її значення і граматичне вираження. Система відмінків у сум . Основні значення відмінків.
- •59. Займенник. Лексико-граматичні розряди займенників. Співвідношення займенників з іншими частинами мови.
- •60. Характеристика парадигм ім-ів 3, 4 відмін. Правопис відмінюваних закінчень ( з іст.Ком.)
- •51. Незмінювані дієслівні форми: інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то. Значення, морфологічні ознаки і синтаксична роль цих форм. Творення дієприслівників док. І недок. Виду.
- •61. Відмінювання займенників (з історичним коментарем).
- •62. Сполучники як службові слова. Сполучники сурядності й підрядності. Морфологічний склад й синтаксичні функції сполучників.
- •64. Проблема статусу вигука в лінгвістиці. Поняття вигука, його значення, функції. Емоційні вигуки. Вигуки зі значенням волевиявлення. Звуконаслідувальні слова. Апелятивні вигуки.
- •65. Граматичні зв’язки між компонентами словосполучення. Способи підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання, їх характеристика.
- •4) Сп вир синт чи семан неподільн сл.Сп.
- •70. Поняття про просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Засоби вираження однорідності.
- •73. Спр. Засоби вираж. Синтаксис. Зв. І сем.-синт. Віднош. Фун-ції спол. І сп.Сл. У спр.
- •1Співвіднес. Гол. І підряд.Ї частин.
- •75. Односкладне реч-ня. Структурно-семант .Різнов. Односкладних реч-нь.
- •76. Обставини. Семант.-синт. Різновиди обставин та їх роль у структ.-семант.Орг-ції двоскладного речення.
- •77. Різновиди спр з підрядними обставинними.
- •78. Означення узг.І неузг., засоби їх вираження. Прикладка як різновид означення.
- •79. Сск з різними типами зв’язку. Період в укр.Мові, його структ. Типи…
- •80.Спр з кількома підрядними. Різновиди зв’язку підр. Част. У їх межах.
- •81.Зверт.,його знач, способи виражен.Місце зверт. В реч.
- •82.Сл.Сп.Як одиниця синтаксису.Типи сл.Сп.За видами синт.Звязку. Ссв. Різновиди підряд.Сл.Сп.
- •83.Спр з підрядн.Зясувальн.Формальні та семант.Причини його внутр.Диференціації.
- •Сср закритої структури – це такі складні речення, що характеризуються структурно-граматичною замкненістю, двочленним складом і незворотністю предикативних частин.
- •85.Присудок прост.,складн.,і складений.Засоби його виражен.Ускл.Форми.
- •86.Непоширені і пошир реч. Дчр. Додаток.
- •87. Пунктуація при відокремленні другорядних членів речення.
- •88. Складні форми синтаксичної орг-ції мовлення.
- •91. Пунктуаційні основи. Розділові знаки.
83.Спр з підрядн.Зясувальн.Формальні та семант.Причини його внутр.Диференціації.
З' я с у в а л ь н и м и називаються такі складнопідрядні речення нерозчленовапої структури, в яких головна частина відзначається семантичною і структурною неповнотою, а підрядна, розкриваючи зміст певного слова головної частини, компенсує цю неповноту. Підрядна частина цих речень виступає звичайно у ролі описової заміни відсутнього у головній частині підмета чи додатка.
Важливою структурною ознакою складнопідрядних речень із підрядними з'ясувальними є те, що їхні підрядні частини безпосередньо стосуються певного слова (зрідка словосполучення) головної частини, яке є пояснюваним, базовим, опорним. Поширюючись підрядною частиною, не пояснюване слово виступає як своєрідне структурне ядро всього складнопідрядного речення.
Найчастіше такими пояснюваними, базовими, опорними словами виступають окремі семантичні розряди дієслів» зокрема дієслова, що означають процеси мовлення (говорити, казати, розповідати, передавати, запевняти, зауважити тощо), порівняйте: Сумна повернулася додому Маланка й нікому не похвалилась, що бачила й чула.
розумової діяльності (думати, розуміти, знати, збагнути, передбачити та ін.): Ми знаєм, для чого жить (Б. Ол.); волевиявлення, спонукання (хотіти, бажати, прагнути, намагатися, просити, радити та ін.): Хочу, щоб ви надихалися цього повітря (Гонч.); сприймання, відчуття (бачити, чути, стежити, спостерігати, відчувати, уявляти та ін.): Ви чули, як шумлять бори у вересневі вечори (Мал.); сподівання, віри (надіятися, сподіватися, вірити та ін.): Я все надіявся, що ви таки надумаєтеся і зважитесь приїхати до нас (Коц.); піклування, турботи (дбати, турбуватися, старатися, клопотатися та ін.): Оці добродії почали клопотатися, щоб прийняти Шевченка до академії (П. М.); психічні процеси, п о ч у т т я та їх виявлення (боятися, ображатися, соромитися, сумувати та ін.): Раділа що йду, живу, п'ю цілюще степове повітря (Гонч.); буття, виявлення (бувати, статися, траплятися, виявлятися та ін.): З'ясувалося, що він перевіряє, чи справний кулемет (Ял.) та ін., а також предикативні прислівники, прикметники, віддієслівні і співвідносні з дієсловами іменники, що характеризуються тією ж, що й відповідні дієслова, семантикою (порівняйте: Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити. а зрідка й стійкі словосполучення, що своїм змістом співвідносні з відзначеними семантичними розрядами дієслів (дати слово — запевнити, дати знати — повідомити, спасти на думку — подумати та ін.): Даю голову на відруб, що з ними нічого не сталося (Гонч.). Підрядні частини складнопідрядних з'ясувальних речень поєднуються з головними в одне ціле за допомогою з'ясувальних сполучників що, як, мов, ніби, наче, щоб, аби, якби, коли, поки, доки, чи та сполучних слів що, який, котрий, чий, де, куди, звідки, коли, як, чому, скільки та ін., причому найчастіше в ролі сполучного засобу в реченнях цього типу виступає сполучник що. Підрядна частина складнопідрядних з'ясувальних речень стоїть звичайно після головної або в середині її, але після слів, яких вона стосується. Щоправда, зрідка трапляються випадки, коли підрядна частина знаходиться перед головною, що буває тоді, кати необхідно якось виділити зміст підрядної частини, логічно підкреслити його, зосередити на ньому увагу: Що хотіла зробити, не знає.
84.ССР.Засоби вираж.синт.звязків і ССВ між компонентами ССР.ССР відкр.та закр.стр-ри. Складносурядним називається такий різновид складного речення, предикативні частини якого поєднані сурядним зв'язком за допомогою сполучників сурядності та інших граматичних засобів у єдине граматичне, семантичне та інтонаційне ціле. зафіксовано кілька істотних особливостей: 1) ССР складається не з простих речень, а з предикативних частин. 2) До ССР не належать безсполучникові конструкції.
3) Відсутність згадки про рівноправні відношення свідчить про те, що сурядні сполучники іноді можуть виражати й деякі нерівноправні відношення, тому межа між складносурядним і складнопідрядним реченнями не завжди чітка. засобами вираження сурядного зв’язку між предикативними частинами ССР є:
1) інтонація, що складається з мелодики звучання, інтенсивності, темпу мовлення, пауз і може бути перелічувальною, протиставно-зіставною, градаційною, розділовою. 2) займенники, які, заступаючи іменник попередньої частини в наступній, тим самим вказують і на зв’язок між ними, напр.: В цьому саду я виросла і він мене впізнав. 3) спільні члени речення, напр.: Земля не може жить без сонця, а людина – без щастя (Ст.); 4) сполучники сурядності. Останнім часом значно уточнено відомості про склад сурядних сполучних засобів, зокрема, розрізняють:
а) сурядні сполучники (і, й, та, але, тобто та ін.);
б) сполучникові поєднання - і до того, а між тим, та тільки, а тому, і через те, і все ж, але тільки, утворені приєднанням до сурядних сполучників окремих граматикалізованих елементів (конкретизаторів);
в) аналоги сполучників — також, зате, проте, однак, тому, точніше тощо. Засобами вираження семантика-синтаксичних відношень є:
- семантичні сполучники;
- типізовані лексеми (антоніми у протиставних реченнях тощо);
- так звані конкретизатори (частки, прислівники, модальні слова, які додаються до сполучників сурядності, утворюючи сполучникові поєднання, або, функціонуючи самостійно, є аналогами сполучників і допомагають точніше виразити ССВ;
- видо-часові форми дієслів-присудків;
- співвідношення модально-часових планів сурядних частин;
- порядок розміщення предикативних частин, який може бути сталим, незмінним, що вказує на логічну послідовність розвитку дій у різних частинах, напр.: І розійдуться тумани, і на світі буде ясно. У ССР з асемантичними сполучниками виражено такі ССВ:
власне єднальні (зі значенням одночасності);
невласне єднальні (зі значенням послідовності; причиново-наслідковим; умовно-наслідковим; доповнення; приєднання; обмеження).
У ССР із семантичними сполучниками виражаються ССВ відповідно до семантичних груп сполучників:
