70. Поняття про просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Засоби вираження однорідності.

Ускладнене речення не є самостійною синтаксичною одиницею. За структурою воно постає простим реченням, протиставленим складному як одиниця монопредикативна одиниці поліпредикативнїй. Сам характер ускладнення може бути різноманітним, тому поняття «ускладнене речення» об'єднує неоднорідні синтаксичні побудови (структурне і семантичне ускладнення). У СУМ наявні декілька семантико-синт. моделей ускладнення: 1) речення з ОЧ; 2) речення з відокремленими членами; 3) речення зі звертаннями; 4) речення із вставними словами або конструкціями; 5) речення з опосередкованими (угочнювальними) другорядними членами (цей різновид ускладнення виокремлюють І. Вихованець, А. П. Загнітко, хоч здебільшого уточнювальні члени аналізують серед відокремлених): Отут в роздоллі, біля гаю, хороші дні пливуть мої (М. Стельмах).Формально елементарне й формально ускладнене просте речення розрізняються: 1) складом ДЧР; 2) характером семантико-синтаксичних відношень; 3) типами синтаксичного зв'язку; 4) формальними засобами побудови речення.

Однорідність - це синтаксична категорія, суть якої полягає в тому, що два чи більше членів речення не залежать один від одного граматично, перебувають в однаковому відношенні до третього члена, із яким вони пов'язані або який пов'язаний із ними. Найістотнішою ознакою однорідності є функціональна рівноправність елементів ряду, їхня граматична незалежність один від одного. Засоби вираження однорідності:

1) інтонація (перелічувальна, протиставна, розділова); 2) сполучники сурядності, (єднальні, протиставні, розділові, градаційні, пояснювальні); 3) інші лексико-синтаксичні засоби: форма множини сполучуваних із блоком однорідних членів слів; прийменники; частки; наявність спільного другорядного чи головного члена; наявність узагальнювальних слів тощо.

Найчастіше в одному реченні є декілька засобів вираження однорідності. Однорідними називають такі члени речення, що поєднані між собою сурядним зв'язком, виконують однакову синтаксичну функцію і перебувають в однакових семантико-синтаксичних відношеннях з одним членом речення.

Диференційнї ознаки однорідних членів речення: 1) заповнюють позицію одного члена речення;

2) пов'язані з одним і тим же членом речення підрядним чи предикативним зв'язком;

3) поєднані між собою сурядним зв'язком;

4) зазвичай мають однакове морфологічне вираження;

5) передають однотипні поняття.

Немає одностайності в тому, які члени речення можуть бути однорідними, в більшості праць зазначено, що однорідними можуть бути всі члени речення (найбільше розбіжностей стосовно однорідності присудка). Отже, однорідними є : а)підмети б) присудки, в) ГЧОР або їхні компоненти, г) додатки, д) означення (узгоджені й неузгоджені), е) обставини, Д) СДЧР Між ОЧ встановлюються такі семантико-синтакс. відношення: єднальні, протиставні, градаційні, розділові, пояснювальні, невласне єднальні (приєднувальні, причиново-наслідкові тощо, напр.: Зараз будинок був чорний і здавався лиховісним).

71Розмежування однорідних і неоднорідних означень - одне з найважливіших питань.

Диференц. ознаками однор. означ:

1. виражають видові поняття, які можна об’єднати ширшим, родовим по­няттям;

2. перебувають в однакових ССВ з означуваним словом;

3. пов’яз. між собою за доп. спол. і переліч. інтонації або ж тільки за допомогою інтонації, тому вставка спол. і між означ. / в остан. випадку/ часто одним із практичних засобів розмеж. однор. і неоднор. означень;

Однор. є означ. в таких випадках:

1. якщо хар-ть предмет з одного боку / кольору, матеріалу, розміру/;

2. однор. завжди в означ.-синоніми;

3. у худ. мові однор. часто виступають означ.-епітети;

4. якщо означ. вказ. на внутрішню ознаку і зовнішній її вияв;

5. коли означ. перебув. у прич.-наслідков. віднош.;

6. означ., що підсил. одне одного, хоч і вказ. на озна­ки різного порядку, але всі вони або позит., або негат. (об’єднуючим у таких випадках служить не найближче в логічному розумінні слова родове поняття, а якесь більш віддалене: подібність враження, зовн. вигляд;

7. однор. завжди є означ., що стоять після означ. слова, незалежно відокремл. вони чи ні;

8. однор. є прикм. і дієприкм., який ужив. із залеж. словами, якщо першим іде дієприкм.;

Неоднор. означ., їх диферент. ознаками є:

1. неоднор. означ. вираж. ознаки, що стос. різних родов. понять, тобто харак-ть предмет з різних боків;

2. кожне попер. означ. віднос. не до одного означув. ним слова_, а до сл.сп., яке скл. з поясн. слова і наступ. означ.;

3. пов’яз. між собою інтонацією /безсполучн зв’язком/, устав. між цими означ. сполуч. і не можна;

Неоднор. є означ.,вираж.:

1. якісним і відносним або присвійним прикметниками;

2. дієприкм. і прикм.;

3. дієприкм., що вжив. разом із зал. словами, і при прикм.;

4. займен. і прикм.;

5. числівн. і прикм.;

Найчастіше неоднорідні означення стоять у препозиції, але іноді можуть стояти і в постпозиції.

При визнач. однор. і неоднор. означ. багато суб’єктивізму. Віднесеність до однор. означ. залеж. від кіл-ті компон.(чим більше означ., тим швидше виявл. інтонац. переліку;

Узаг. назив. слова, які об’єд. в одну групу предмети, дії, ознаки, що переліч.ОЧР.

Уз. сл.. є абстрактним вираж. семантики ОЧР. Найчастіше узаг. ОЧР з предметним знач., хоча можуть й із знач. дії, обстав. характеристики.

За лекс.-грам. знаками та вжив. УС можна поділити на три групи:

1. уз. сл., що віднос. до очр як загальні, широкі, ро­дові поняття. У ролі таких УС виступають означальні або заперечні займ. (все, всі, кожний, всякий, ніхто, ніщо), прислів. (всюди, скріз завжди, ніколи, ніде);

Уз. сл.. цієї групи можуть стояти як перед ОЧР, так і після них.

2. УС, що означ.ь найближче родове поняття по віднош. до переліч. ОЧР - видових понять. У ролі таких УС виступ. ім., прикм., рідше дієслова, кількісно-іменні сл.-сп., до яки входить означ. або запереч. займен. /майже завжди ці УС сто­ять перед ОЧР/;

3. УС, віднош. яких до ОЧР таке, як віднош. цілого до його складових частин.

Ми визнач. син такс. фу-цію УС таким чином: 1) УС першого типу викон. однакову з ОЧР фу-цію; 2)ОЧР при УС другого і третього типу, вираж. Імен., є прикладкою.

УС вжив. найчастіше при ОЧР, пов’яз. переліч. ін­тонацією(безсполучн. або за допомогою єднальних спол.). При ОЧР, поєднаних розділов. Спол., УС зустріч. рідко.У реч-х із протиставними і зіставними спол. УС не вживаються.