2. Чисельний склад та структура Верховної Ради України

Чисельний склад парламенту визначається з ураху­ванням різновекторних чинників.

Так, з одного боку, чисельність парламенту (його нижньої палати) має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру, а для того, щоб парламент виступав реальним представником народу (пред­ставницьким мандатарієм нації¹), до його складу мають входити відносно багаточисельні об'єднання парламен­тарів (депутатські групи та фракції), які б відображали інтереси значних прошарків суспільства. Крім того, чи­сельність парламенту має забезпечити можливість фор­мування його робочих органів (комітетів та комісій), які здійснюють законопроектну та контрольну діяльність. З другого боку, надмірна чисельність парламенту суттє­во ускладнює організацію його роботи. Оптимальною, з огляду на ці обставини, вважається чисельність парла­менту в 350-500 депутатів.

Водночас на чисельність парламенту можуть вплива­ти і такі чинники, як його структура, чисельність насе­лення країни, форма державного устрою тощо. Для прикладу, чисельність парламентів європейських країн ко­ливається від 60 (Люксембург) до 662 (Палата громад (House of Commons) парламенту Великої Британії та Бундестаг ФРН).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Конституції України конституцій­ний склад Верховної Ради України – 450 народних депу­татів України.

За структурою парламенти поділяють на однопалатні (монокамерні) та двопалатні (бікамерні). Переважна більшість парламентів великих та середніх демократич­них країн мають бікамерну структуру, наприклад, із 12 країн – членів ЄС лише 4 мають монокамерні парламен­ти. Вибір тієї чи іншої структури парламенту обумовле­ний формою державного устрою (федерації, як правило, мають бікамерні парламенти: одна з палат представляє інтереси суб'єктів федерації), історичними традиціями, вимогами законодавчого процесу тощо. Проблема струк­тури парламенту неоднозначне оцінюється в науковій літературі. Чимало вчених схиляються до думки про до­цільність бікамерної структури парламенту (звичайно, якщо мова не йде про парламенти невеликих за чисельніс­тю населення країн). При цьому висловлюються такі аргументи на користь бікамерної структури парламенту:

по-перше, бікамерні парламенти відповідають євро­пейській традиції, згідно з якою необхідність подвійного представництва пов'язується з соціальною чи географіч­ною різноманітністю;

по-друге, наявність двох палат є гарантією гласності та врахування позиції меншості;

по-третє, бікамерна структура сприяє підвищенню якості законодавчої роботи, здійсненню парламентсько­го контролю та втіленню державної політики в націо­нальному та місцевому вимірах¹.

Що ж до недоліків бікамерної структури парламентів, то до них відносять ускладнення та уповільнення зако­нодавчого процесу.

Бікамерні парламенти, в свою чергу, поділяють на егалітарні та нерівноправні. Егалітарними є парламенти, обидві палати яких мають однакові повноваження в за­конодавчій галузі, а уряд підзвітний перед кожною з них (наприклад, парламенти Бельгії чи Італії). Більш поширеними є нерівноправні парламенти, палати яких не ма­ють однакових повноважень, діяльність уряду визначає­ться більшою мірою нижньою палатою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що обумовлено особливостями порядку її формування (на­приклад, парламенти Великої Британії, Іспанії, Франції).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 Конституції України Верховна Рада України має монокамерну стру­ктуру, тобто становить собою одну палату.