1. Місце та роль Президента України

в конституційній системі органів державної влади

Глава держави – це особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії і здійснює верхо­вне представництво держави у внутрішньо - та зовні­шньополітичних відносинах.

Інститут глави держави притаманний всім політичне організованим країнам, але в різних країнах місце та роль глави держави є різною і обумовлена його юридич­ною формою, формою правління, характером державно­го режиму, об'ємом конституційних повноважень тощо.

У сучасних державах існують такі юридичні форми глави держави:

1) монарх (від грец. mona – один і archia – влада) – суверенна і не пов'язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різнови­дами інституту монарха є: монарх, який успадкував свій пост (наприклад. Велика Британія, Іспанія, Швеція); мо­нарх, призначений своєю сім'єю – правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федерації, обраний монар­хами суб'єктів федерації (Малайзія, ОАЕ);

2) президент (від лат. praesident –– той, що сидить спереду) – обраний народом, парламентом або представ­ницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації;

3) колегіальна президентура – обраний парламентом на визначений термін колегіальний орган, який здійснює функції глави держави (наприклад, Державна рада на Кубі, два капітан-регента в Сан-Маріно, Федеральна ра­да в Швейцарії);

4) глава уряду, на якого покладено здійснення функ­цій глави держави (землі ФРН);

5) одноосібний або колегіальний узурпатор – особа або колегіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні «царського» походження, ні мандату виборщиків¹.

Юридичною формою глави держави в Україні згідно зі ст. 102 Конституції України є Президент України.

Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які ви­значають місце та роль Президента України в системі органів державної влади та його взаємовідносини з ін­шими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають кон­ституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини; визначають функції та повноваження Президента України.

Президент України займає окреме місце в системі ор­ганів державної влади. Конституція України 1996 року, на відміну від попередньої Конституції та Конституцій­ного Договору від 8 червня 1996 року, які визначали йо­го статус як глави держави і глави виконавчої влади, не відносить Президента України до законодавчої, вико­навчої чи судової гілок влади.

Проте зміну конституційного статусу Президента України не можна розглядати як його відлучення від ви­конавчої влади, обмеження його ролі в організації та функціонування системи органів виконавчої влади. В той же час формальне виведення Президента України з ви­конавчої гілки влади, його конституювання як «глави держави» не означає також і створення нової - четвертої, «представницької» — за Б. Констаном, гілки влади, яка б стояла над законодавчою, виконавчою та судовою гілка­ми влади.

Досвід Франції, де вже тривалий час використовуєть­ся подібна модель організації влади, свідчить, що таке конституційне визначення статусу Президента характе­ризує його особливе місце в системі органів державної влади: він не входить безпосередньо до жодної з гілок влади, гарантує єдність державної влади в умовах її по­ділу, погоджене функціонування та взаємодію органів державної влади, що забезпечується наявністю у нього досить широких повноважень як у сфері виконавчої, так і стосовно законодавчої та судової гілок влади.

Конституція України передбачає систему гарантій, мета яких – виключити можливість узурпації всієї пов­ноти влади Президентом, перетворенню його в автори­тарного правителя. До них можна віднести:

1. обмеження терміну повноважень Президента п'я­тирічним строком (ч. 1 ст. 103);

2. його обрання шляхом загальних прямих виборів (ч. 1 ст. 103);

3. заборона мати Президенту інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103);

4. заборона займати пост Президента однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. 3 ст. 103);

5. можливість усунення Президента з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або ін­шого злочину (ст. 111);

6. можливість визнання Конституційним Судом Ук­раїни актів Президента неконституційними, в силу чого вони втрачають чинність з дня ухвалення Конституцій­ним Судом відповідного рішення.

Президент України на час виконання повноважень користується правом недоторканності (ст. 105 Конститу­ції України). Це означає, що до усунення Президента з поста проти нього не можна порушити кримінальну справу, арештувати тощо.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підста­ві закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунутий з поста в порядку імпічменту.