2. Центральні органи виконавчої влади

Центральним органом виконавчої влади назива­ють орган, який забезпечує проведення в життя держа­вної політики у відповідній галузі чи сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її роз­витку і безпосередньо підвідомчий Кабінету Міністрів України або за рішенням Президента іншому централь­ному органу виконавчої влади¹.

В Україні існує кілька видів (організаційно-правових форм) центральних органів виконавчої влади:

- міністерства;

- державні комітети;

- національні агентства;

- головні управління;

- інші центральні органи.

Міністерство (від лат. ministro – служу, управляю) — це родова назва найбільш важливих центральних органів виконавчої влади. Вперше міністерства були утворені в країнах Західної Європи в ХVІ – ХVІІ ст., в Російській імперії вони були засновані 1802 р., а в Україні під на­звою «народні секретаріати» міністерства виникли вліт­ку 1917 р.

За характером компетенції міністерства поділяють на галузеві – такі, що здійснюють керівництво дорученими ним галузями (наприклад, освіти, юстиції, охорони здо­ров'я), міжгалузеві – здійснюють керівництво в кількох суміжних галузях (наприклад, зв'язку, енергетики і елек­трифікації) та функціональні – керують певними сфера­ми управління (наприклад, економіки, фінансів).

Міністерство узагальнює практику застосування за­конодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Пре­зидентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Правову основу діяльності міністерств, як й інших центральних органів виконавчої влади, становлять Конс­титуція та закони України, постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента, акти Кабінету Міністрів.

Основні завдання міністерства визначені в Загально­му положенні про міністерство, інших центральних ор­ганів державної виконавчої влади України, затверджені Указом Президента України від 12 березня 1996 року № 179/96. Так, згідно з Загальним положенням міністер­ство:

бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетич­ній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

бере участь у розробленні проектів Державної про­грами економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

готує пропозиції та бере участь у формуванні та реа­лізації політики в сфері виконання робіт і поставок про­дукції для державних потреб;

розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економі­чної реформи;

реалізує державну стратегію розвитку відповідної га­лузі (групи суміжних галузей);

вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових креди­тів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

готує пропозиції про вдосконалення механізму регу­лювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального за­хисту населення, екологічної безпеки;

бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галу­зеві стандарти;

вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зов­нішньоекономічної діяльності, захист інтересів україн­ських товаровиробників на зовнішньому ринку та розви­ток внутрішнього ринку;

видає в передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів, підприємницької діяльності;

виступає державним замовником наукових дослі­джень комплексного характеру;

бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

здійснює в межах повноважень, визначених законо­давством, функції управління майном підприємств, що і належать до сфери управління міністерства;

складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напря­мами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

забезпечує виконання завдань мобілізаційної підго­товки та мобілізаційної готовності держави в межах ви­значених законодавством повноважень;

забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Ці завдання конкретизовані в положеннях про окремі міністерства, які затверджуються указами Президента.

Міністерство має право:

залучати спеціалістів центральних та місцевих орга­нів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з керівниками) для розгляду, питань, що належать до його компетенції;

представляти Уряд за його дорученням у міжнарод­них організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

одержувати в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів державної ви­конавчої влади, органів місцевого самоврядування, пред­ставницьких органів інформацію, документи і матеріали, а від Міністерства статистики України – статистичні дані, – для виконання покладених на нього завдань (безплатно);

скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

притягати до дисциплінарної відповідальності керів­ників територіальних органів міністерства, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управ­ління;

самостійно або за участю роботодавців підприємств недержавної форми; власності проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.

Міністерства є самостійними і відповідальними за свою діяльність органами виконавчої влади, вони підпо­рядковуються виключно Кабінету Міністрів України.

Міністерство очолює міністр, якого за поданням Пре­м'єр-міністра призначає Президент України.

Міністр має заступників, які призначаються відпові­дно до законодавства. Розподіл обов'язків між заступни­ками проводить міністр.

Міністр здійснює керівництво дорученими йому сфе­рами діяльності і несе відповідальність перед Президен­том та Урядом за стан справ у цих сферах, визначає сту­пінь відповідальності заступників міністра, керівників підрозділів міністерства.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі в міністерст­ві утворюється колегія в складі міністра, заступників мі­ністра за посадою, а також інших керівних працівників міністерства.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів державної виконавчої влади, під­приємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України.

Міністерство в межах своїх повноважень на основі актів законодавства видає накази, організовує і контро­лює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення міністерства є обов'язковими для виконання централь­ними та місцевими органами державної виконавчої вла­ди, органами місцевого самоврядування, представниць­кими органами, підприємствами, установами і організа­ціями незалежно від форм власності та громадянами.

Нормативно-правові акти міністерства підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством.

Державні комітети та інші центральні органи ви­конавчої влади діють на підставі Загального положення про міністерство. Інший центральний орган виконавчої влади, тобто вони виконують ті завдання і здійснюють такі повноваження, якими наділені міністерства. Обсяг повноважень конкретного державного комітету чи іншо­го центрального органу виконавчої влади визначає Кабі­нет Міністрів, який затверджує положення про них.