2. Види конституцій

За більш як 300-річну історію сучасного конститу­ційного розвитку було створено велику кількість консти­туцій, що обумовлює потребу в їх класифікації та систе­матизації з метою виявлення та вивчення особливостей Їх форми, змісту, порядку прийняття тощо.

Класифікація конституцій в літературі традиційно здійснюється за допомогою таких критеріїв: форма кон­ституції: термін дії; спосіб прийняття; порядок внесення змін і доповнень; встановлені конституцією форма прав­ління, форма державного устрою і державно-політичний режим тощо.

За формою конституції поділяються на писані та неписані. Такий поділ фактично відображає різне значення самого поняття конституції, оскільки писана конституція являє собою основний закон держави, що приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу, тоб­то конституцію формально-юридичну. В свою чергу неписана конституція – це конституція матеріальна, яка не виражена в єдиному писаному акті, а становить собою велику кількість нормативних актів і конституційних звичаїв.

Конституційна доктрина вимагає писаної форми кон­ституції. «Конституції немає, – говорив Т. Пейн, – якщо її не можна покласти в кишеню». Сьогодні лише три конс­титуційних держави не мають писаної конституції – Велика Британія, Нова Зеландія та Ізраїль.

Так, наприклад, конституцію Великої Британії складають норми статутного права, які містяться в таких актах як Велика хартія вольностей (1215 р.), Петиція про права (1628 р.), Білль про права (1689 р.), Акт про престолонаслідування (1701 р.), закони про парламент (1911 і 1949 рр.), Консолідований закон про народне представництво (1983 р.), Закон про расові відносини (1986 р.) та в інших, а також норми загального права і конституційні звичаї.

В Новій Зеландії та Ізраїлі було прийнято парламент­ські акти, де зібрані положення конституційного значен­ня, але Їх не можна розглядати як формально-юридичну (писану) конституцію, оскільки ці акти не мають вищої юридичної сили по відношенню до інших законів.

За терміном дії конституції поділяються на постійні і тимчасові. Більшість конституцій не передбачають певного терміну дії і, в силу цього, є постійними, але це не означає неможливості їх зміни або скасування. Тим­часові конституції приймаються на обмежений строк або до настання певних подій, наприклад, до прийняття нової конституції.

За способом прийняття розрізняють откроїрувані (да­ровані «згори») та народні конституції (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму). До откроїруваних відносяться конституції, що даровані мо­нархом або президентом (Єгипет в 50-х – 60-х роках) народові, та конституції даровані метрополією своїй ко­лонії, яка проголошувалася незалежною державою (Конс­титуція Нігерії 1960 р.).

За порядком зміни, внесення поправок і доповнень конституції поділяють на: жорсткі, які змінюються і доповнюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої (у порівнянні зі звичайною законодавчою) процедурою; гнучкі, які змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони.

Останнім часом така класифікація втрачає сенс, оскі­льки всі формальні конституції є жорсткими, а гнучкою може бути конституція в її матеріальному розумінні. При цьому набуває поширення класифікація конституцій у за­лежності від ступеня ускладнення процедури їх зміни на:

- дуже жорсткі (Конституція США), які передбача­ють обмеження установчої влади колом конституційних положень, що можуть змінюватися («обмеження за пред­метом перегляду»), або обставинами, за яких забороняє­ться вносити будь-які зміни до конституції;

- менш жорсткі (Конституції Пакистану, 1973 р.; Іс­панії, 1978 р.; Казахстану, 1995 р.), які передбачають суттєво ускладнену процедуру зміни лише так званих «укріплених» статей.

За таким критерієм Конституцію України можна від­нести до конституцій типу дуже жорстких, що випливає зі змісту ст. 157 Конституції України: «Конституція Ук­раїни не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і грома­дянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності Ук­раїни.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

За формою правління, яка закріплюється в конститу­ції, виділяють монархічні (наприклад, Конституція Япо­нії 1947 р.) та республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 р.; України, 1996 р.). У залежності від державно-політичного режиму розрізняють демокра­тичні, авторитарні і тоталітарні конституції. Згідно конституційної доктрини конституція може бути лише демократичною, такою, що встановлює належну модель організації влади, реально гарантує права та свободи людини і громадянина. Авторитарні (такі, що обмежу­ють певні права людини, насамперед громадянські і по­літичні) або тоталітарні (затверджують одну ідеологію як загальнообов'язкову і державну та однопартійну сис­тему) конституції за великим рахунком взагалі не можна називати конституціями в зв'язку з їх антиконституційним змістом, їх можна іменувати, скоріше, «квазіконституціями» або статутними документами держави.

За формою державного устрою, що встановлюється конституціями вони поділяються на федеративні (Конс­титуція ФРН 1949 р.) та унітарні (конституції України, 1996 р.; Греції, 1975 р.). Федеративними є конституції союзних держав, вони закріплюють, як правило, прин­ципи федералізму, систему федеральних органів, розме­жування компетенції між федерацією та її суб'єктами. В свою чергу, суб'єкти багатьох федерацій (наприклад, США) можуть мати свої конституції, які регулюють пи­тання організації державної і муніципальної влади суб'єкта федерації, закріплюють відповідні права і сво­боди людини і громадянина тощо.