5. Джерела конституційного права

Норми конституційного права знаходять відображен­ня у різних зовнішніх формах, які звичайно іменуються джерелами конституційного права¹. У сучасній науці конституційного права виділяють дві основні сфери джерел конституційного права: природне право і пози­тивне право².

Природне право відображає загальнолюдські уявлен­ня про свободу, справедливість, невідчуженість прав людини. Воно має особливо суттєве значення для конс­титуційного права України, що повинне забезпечити охорону свободи людини, виступає критерієм демокра­тизму всієї правової системи України.

Після Другої світової війни приписи природного пра­ва знайшли відображення в багатьох міжнародно-пра­вових документах, які закріплюють міжнародні стандар­ти в галузі прав людини і мають обов'язкову силу для Держав – членів світового співтовариства. В Конституції України також закріплені всі найважливіші природні права (право на життя, на недоторканність особи, пра­во територіальної громади на місцеве самоврядування тощо).

Це свідчить про те, що приписи природного права набувають чіткої правової оболонки і позитивне право в значній мірі зливається з природним правом. Одночасно роль природного права як гарантії незворотності процесу формування демократичної, соціальної та правової дер­жави. Усвідомлення природного права як джерела конс­титуційного права, його розуміння як вищого Імперативу для всіх гілок влади унеможливлює внесення до Консти­туції та законів України таких змін, які б призвели до ліквідації конституційного ладу, реставрації тоталітари­зму в Україні.

Джерела позитивного конституційного права Ук­раїни систематизуються за їх юридичною силою. До них відносяться:

1. Конституція України, яка є головним джерелом конституційного права. Вона встановлює найбільш важ­ливі норми і принципи, на основі яких здійснюється де­тальна правова регламентація в різних формах. Деякі норми Конституції України, згідно її ст. 8 (ч. 3) мають пряму дію і не передбачають додаткової регламентації для застосування.

2. Закони України, що мають найбільшу після Конс­титуції України юридичну силу, приймаються Верхов­ною Радою України або шляхом всеукраїнського рефе­рендуму і є найбільш поширеним джерелом конститу­ційного права України. Звичайно, мова йде лише про ті закони, що містять конституційно-правові норми, напри­клад, закони України «Про біженців», «Про правовий статус іноземців» тощо.

В свою чергу, в літературі закони за юридичною си­лою поділяють на конституційні, органічні (додаткові) та звичайні, але Конституція України не встановлює чітких критеріїв такої класифікації.

3. Інші акти нормативного характеру, що містять конституційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або шляхом всеукраїнського референду­му, наприклад. Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), яка встановила загальні принципи конституційно-правового розвитку України.

4. Нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми, наприклад. Указ Прези­дента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-право­вих актів та набрання ними чинності».

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів Ук­раїни, що містять конституційно-правові норми, наприк­лад, Постанова Кабінету Міністрів України від 26 люто­го 1993 року № 140 «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян».

6. Рішення Конституційного Суду України, в яких, встановлюється конституційність законів та інших пра­вових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових ак­тів Верховної Ради автономної Республіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та законів Украї­ни, наприклад. Рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Центральної ви­борчої комісії щодо офіційного тлумачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону Ук­раїни «Про вибори народних депутатів України» (справа про тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України») (25.03.98), Рішення Конституційно­го Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку го­лосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) (07.07.98).

7. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Такі договори, згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

8. Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є джерелами конституційного права України в силу принципу правонаступництва або на період, поки будуть прийняті відповідні акти України (відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 верес­ня 1991 року).

9. Акти органів місцевого самоврядування. Консти­туція України закріплює право органів місцевого само­врядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144). Якщо ці рішення регу­люють відносини у сфері конституційного права, то їх слід визнавати його джерелами. До них, зокрема, можна віднести статути територіальних громад сіл, селищ та міст, а також рішення, якими затверджуються положення про органи самоорганізації населення.

Особливе місце в системі джерел конституційного права України посідав Конституційний Договір між Вер­ховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 р. Згідно ст. 61 Договору положення Конституції України 1978 року діяли лише в частині, що узгоджува­лася з цим Договором.