3. Конституційно-правовий статус прокуратури

У системі розподілу влад прокуратура (від лат. procurare – турбуватися) виступає відносно самостійним державно-правовим інститутом і безпосередньо не вхо­дить до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, хоча й тісно взаємодіє з останньою.

Згідно з Конституцією (ст. 121) прокуратура становить єдину систему, яка включає Генеральну прокурату­ру прокуратуру Автономної Республіки Крим, прокура­тури областей, міст Києва і Севастополя (на правах об­ласних), міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури, в тому числі військові.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорномор­ського флоту та Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Конституційними функціями прокуратури є:

1) підтримання державного обвинувачення в суді. Прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, не здійснює нагляду за діяльністю суду. Додержуючи прин­ципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, він сприяє виконанню вимог закону про всебічний, пов­ний і об'єктивний розгляд справ. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні до­казів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор має керуватися вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів;

2) представництво інтересів громадянина або дер­жави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які про­водять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. При цьому оперативно-розшукову дія­льність можуть виконувати лише суб'єкти, визначені в Законі України від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність». До них відносяться оперативні підрозділи:

органів внутрішніх справ – кримінальна та спеціаль­на міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організо­ваною злочинністю, оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобільної інспекції, оперативно-режимні підрозділи місць позбавлення волі;

органів служби безпеки – розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка, підрозділи захисту національ­ної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічного, операти­вного документування;

прикордонних військ – підрозділи з оперативно-розшукової роботи;

управління державної охорони – підрозділ оператив­ного забезпечення охорони;

органів державної податкової служби – оперативні підрозділи податкової міліції.

Органами дізнання є міліція; податкова міліція; орга­ни державної безпеки; командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ; митні органи; начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоля­торів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-тру­дових профілакторіїв; органи державного пожежного нагляду; органи прикордонної охорони; капітани морсь­ких суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу). Що стосується органів досудового слідства, то їх систему ще не сфор­мовано;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні су­дових рішень у кримінальних справах, а також при засто­суванні інших заходів примусового характеру, пов'яза­них з обмеженням особистої свободи громадян¹.

Найвищою посадовою особою в централізованій сис­темі органів прокуратури є відповідно до ст. 122 Консти­туції Генеральний прокурор України. Генеральний про­курор призначається на посаду за згодою Верховної Ради (ст. 122, п. 25 ст. 85 і п. 11 ст. 106 Конституції України) та звільняється з посади Президентом (при цьому Конс­титуція вже не вимагає згоди Верховної Ради). Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора Украї­ни – п'ять років.

Розділ XI

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ