2. Теоретичні основи місцевого самоврядування

Питання місцевого самоврядування активно вивчаю­ться юридичною наукою вже близько двохсот років. Те­оретичні основи вчення про місцеве самоврядування бу­ли закладені в першій половині ХІХ ст. представниками німецької юридичної школи.

Історично першою була обґрунтована теорія вільної громади (теорія природних прав громади), основні по­ложення якої були сформульовані Туре в доповіді щодо законопроекту про реформу місцевого управління у На­ціональних зборах Франції в 1790 році та знайшли своє відображення в положеннях Конституції Бельгії 1831 р. щодо особливої «громадівської» влади.

Теорія вільної громади базувалася на ідеях природ­ного права. Вона виходила з того, що право територіаль­ної громади (звичайно, територіальної громади «природної» адміністративно-територіальної одиниці) самостій­но вирішувати свої справи має такий самий природний та невідчужуваний характер, як права і свободи людини. Територіальна громада визнавалася незалежною від дер­жави органічною корпорацією, яка склалася природним шляхом, відповідно, її право на місцеве самоврядування виводиться з природи територіальної громади (належить громаді в силу її природи або дарується Творцем). Таким чином, місцеве самоврядування розглядалося як автоно­мна по відношенню до державної влади публічна влади територіальної громади.

Згідно з теорією вільної громади основними засадами організації місцевого самоврядування є:

а) виборність органів місцевого самоврядування чле­нами громади;

б) розподіл питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, на самоврядні та такі, що передоручені органам громади державою;

в) місцеві справи (тобто самоврядні) мають іншу, ніж державні справи природу;

г) органи місцевого самоврядування є органами від­повідної територіальної громади і не входять до системи органів державної влади;

д) органи державної влади не мають права втручати­ся у вирішення самоврядних питань, їх функція зводить­ся лише до адміністративного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування.

На зміну теорії вільної громади приходить громадівська теорія місцевого самоврядування, її основні поло­ження збігаються з концептуальними положеннями теорії вільної громади, однак на перший план висувається не природний характер прав територіальної громади, а недержавна, переважно господарська природа діяльності органів місцевого самоврядування. Ця теорія не набула широкого поширення, оскільки вона не могла пояснити публічно-правовий характер багатьох функцій, які здійс­нюють органи місцевого самоврядування.

В середині XIX ст. набуває поширення державницька теорія місцевого самоврядування, основні положення якої були розроблені німецькими вченими Л. Штейном та Р. Гнейстом.

Державницька теорія розглядає місцеве самовряду­вання не як автономну форму публічної влади, природне право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення, а як одну із форм організації місцевого управління, тобто як один із способів децент­ралізації державної влади на місцевому рівні. Відповід­но, всі повноваження територіальної громади, її органів своїм джерелом мають державну владу.

В рамках державницької теорії сформувалося два на­прямки: політичний (Р. Гнейст) та юридичний (Л. Штейн), які по-різному визначали відмінність місцевого самовря­дування від місцевого управління.

За Р. Гнейстом самостійність місцевого самоврядування має гарантувати виконання обов'язків посадових осіб органів місцевого самоврядування на громадських засадах, що звільняє їх від економічної залежності від держави.

Л. Штейн вбачав гарантії самостійності місцевого самоврядування в тому, що органи місцевого самовряду­вання є не органами державної влади, а органами тери­торіальної громади, на які держава покладає здійснення відповідних завдань та функцій державного управління.

Основні положення цих теорій XIX ст. зберігають своє значення і сьогодні. Їх покладено в основу сучасних поглядів на місцеве самоврядування.