33. Еластичність попиту за доходом, перехресна еластичність попиту, еластичність пропозиції за ціною.
Еластичність попиту за доходом розраховується як співвідношення відносної зміни попиту та відносної зміни доходу споживача:
Ei = (∆Q / Q) : (∆Ι / Ι) (5.5)
Еластичність попиту за доходом може приймати різні значення:
Ei > 0 – для нормальних товарів, тобто споживачі готові купувати їх у більших обсягах, якщо їхні доходи зростають;
Ei < 0 – для неякісних товарів, що означає відмову споживачів від споживання низькоякісних благ при зростанні їх доходів;
Ei > 1 – для предметів розкоші, споживання яких починається при досить високому рівні доходів і зростає випереджаючими темпами щодо зростання доходів (на відміну від нормальних товарів).
Для предметів першої необхідності еластичність попиту за доходом менша за 1 і часто буває близька до нуля, тобто зміни в доходах слабо впливають на зміни в обсягах споживання таких благ.
Ціни на інші суміжні товари також впливають на попит, і силу такого впливу показує коефіцієнт перехресної еластичності попиту, що показує відсоткову зміну обсягу придбаних товарів Х залежно від одновідсоткової зміни ціни будь – якого іншого товару Y:
Eс = (∆x / x) : (∆Ру / Ру) (5.6.)
Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має додатнє значення, то із підвищенням ціни на товар Y зростає попит на товар Х. Ця залежність характерна для товарів – субститутів.
Еластичність пропозиції за ціною – це співвідношення між відносною зміною пропозиції та відносною зміною ціни:
ES = (∆S / S) : (∆P / Р) (5.7.)
Із визначення закону пропозиції (зростання пропозиції при підвищенні ціни) випливає: коефіцієнт еластичності пропозиції за ціною завжди буде додатнім.
Як і попит, пропозиція може бути нееластичною (0<ЕS<1), еластичною (1<ЕS< ) або мати одиничну еластичність (ЕS=1).
Цінова еластичність пропозиції залежатиме від технології виробництва, можливостей гнучко і швидко змінювати обсяги виробництва у відповідь на зміну ринкової кон’юнктури.
Чинник часу є вирішальним щодо впливу на показник цінової еластичності пропозиції. У більшості випадків фірми не можуть миттєво збільшити обсяги пропозиції благ при підвищенні ринкової ціни на продукцію.
Предметом економічного аналізу може бути також вплив цін факторів виробництва на обсяг пропозиції готової продукції за допомогою показників еластичності пропозиції залежно від цін на фактори виробництва.
34. Технологія виробництва. Виробнича функція та її основні властивості.
Виробництво – це процес перетворення факторів виробництва на блага, які прямо або непрямо слугують задоволенню людських потреб.
Економісти виокремлюють три найважливіших типи агрегованих ресурсів (або три групи факторів виробництва), які беруть участь у процесі виробництва продуктів:
засоби виробництва (або фізичний (реальний) капітал), які найчастіше називають капіталом;
робоча сила, яка приводить в рух засоби виробництва, перетворюючись на найману працю. Носіями робочої сили, чи здатності до найманої праці, є наймані працівники як фізичної, так і розумової праці;
природні ресурси, тобто земля, на якій здійснюється процес виробництва, та надра, з яких добувають сировину, а також ліси та водойми з їх флорою та фауною.
Структура факторів виробництва, представлена на рис. 6.1, потребує відповіді на запитання: яким чином слід поєднати різноманітні складові економічних ресурсів з метою вироблення певного продукту. Таку відповідь можна отримати, звернувшись до поняття "технологія".
Технологія – це система знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу. Це форма кількісного співвідношення (поєднання) факторів виробництва, адже кожен процес виробництва характеризується як певним набором факторів, так і стійким співвідношенням між ними. Технологічно ефективнішим є той спосіб, який забезпечує максимальний випуск при використанні хоча б одного ресурсу в меншому обсязі (за незмінності обсягів усіх інших ресурсів).
У межах застосування однієї технології завжди існує стійка залежність між кількістю використаних ресурсів і обсягом випуску продукції. Виробнича функція – це функціональна залежність між будь-яким набором факторів виробництва та обсягом випуску продукції. Виробнича функція описує множину технологічно ефективних способів виробництва.
Найбільш
поширеними є виробничі функції з двома
змінними ресурсами: працею (L)
та капіталом (К). Серед них широкого
практичного використання набула
ступенева виробнича функція, в якій
допускається взаємозаміна факторів:
Q
=
А ×
,
де А, α, β – константи (як правило,
додатні); L
і К – витрати праці й капіталу.
Показники α і β ступеневої виробничої функції є показниками (коефіцієнтами) еластичності випуску продукції за рахунок відповідних факторів виробництва. Вони показують, на скільки відсотків зміниться випуск продукції, якщо використання відповідного фактору зміниться на один відсоток.
Ступенева виробнича функція, в якій допускається взаємозаміна факторів, носить назву неокласичної виробничої функції. Ступенева виробнича функція, в якій α + β = 1, називається виробничою функцією Кобба-Дугласа.
Головна мета побудови виробничих функцій полягає в тому, щоб знайти можливі варіанти комбінації факторів, за яких би забезпечувався випуск продукції в заданому обсязі з найбільш високою економічною ефективністю. Вона може бути побудована для будь-якого числа змінних факторів. В залежності від цього виробничі функції поділяються на однофакторні та багатофакторні.
Властивості виробничої функції:
Існує межа для збільшення обсягів виробництва, які можуть досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов.
Існує певна взаємозамінність та доповнюваність факторів виробництва.
Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні у довгостроковому періоді, ніж в короткостроковому.