8.Сутність методів індукції, дедукції, абстрагування та припущення „при інших рівних умовах”.

Індукція – це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Фактами слугують статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.;

Дедукція – це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків(гіпотез) до фактів. Гіпотеза – це попереднє судження про існування певної залежності між економічними явищами. Вивчаючи якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі.

Абстрагування – це навмисне спрощення досліджуваного об’єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання та переваги кожного члена сім’ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею.

9. Сутність методів функціонального аналізу, статики, динаміки та граничного аналізу.

Функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою, тобто функція. Необхідно зазначити, що з’ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв’язків між досліджуваними явищами ускладнене.

Методи статики й динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Граничний аналіз – це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання додаткової одиниці блага).

10. Метод моделювання в мікроекономіці. Економічні моделі.

Моделювання – це опосередкований метод наукового дослідження, коли оригінальний об’єкт аналізу замінюється ідеальним – моделлю, що існує у відповідній знаковій формі та функціонує за законами логіки, яка відображає реальні економічні процеси. Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв’язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель. Модель – це уявний або реальний об’єкт, який у процесі дослідження замінює об’єкт – оригінал.

Одними з найголовніших причин використання модельного підходу є недоступність об’єкта – оригіналу або небезпечність безпосереднього його дослідження. Оскільки економіка – це наука про людей, то експериментувати потрібно, над людьми, що, м’яко кажучи, не завжди бажано. Економіст має справу не лише з моделями того, що вже відбулось чи відбудеться, а й того, що може не здійснитися ніколи.

Побудова моделі повязана з втратою частини інформації про об’єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв’язках. Відомі величини, що вводяться у модель у готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі – за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.