37. Аналіз ефекту масштабу виробництва в довгостроковому періоді.

Довгостроковий період – період, достатній для зміни всіх ресурсів. Це означає, що економічний зміст довгострокового (до речі, як і короткострокового) періоду визначається не календарним часом, а саме здатністю підприємства здійснити зміни в усіх ресурсах, які воно використовує. Тривалість довгострокового періоду визначається не законодавством, не бажанням підприємців, а, насамперед, особливостями технологічного процесу. Для кіоска, що торгує морозивом, довгостроковий період може визначатися декількома місяцями, для сталеплавильного заводу – десятками років.

Фундаментальною проблемою виробництва в довгостроковому періоді є виявлення залежності приросту обсягу випуску від збільшення обсягів всіх введених до виробничого процесу ресурсів. Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому спостерігається різний ефект від зміни масштабу виробництва.

Позитивний ефект масштабу спостерігається тоді, коли обсяг виробництва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів. (рис. 7.2). Наприклад, при подвоєнні факторів виробництва обсяг випуску продукції зростає у три рази.

Зростаючий ефект масштабу виробництва може досягатися завдяки впливу таких факторів:

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша спеціалізація, що призводить до підвищення продуктивності праці і зниження витрат.

2. Поліпшення управління. Виділення спеціалістів, які безпосередньо займаються маркетингом, рекламою, науково–технічною роботою допомагає збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому.

3. Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Наприклад, збільшення вдвічі кількості верстатів на заводі не вимагає такого ж збільшення механіків, електриків, охоронців і т.д.

Постійний ефект масштабу спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно. В цьому разі замість одного великого підприємства можна мати декілька малих ( туристичні агентства).

Спадаючий ефект масштабу спостерігається тоді, коли випуск продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва (рис. 7.3).

Спадний ефект масштабу виробництва виникає через вплив таких факторів:

1. Значну інерцію великих систем, втрату ними гнучкості, необхідної в умовах нестабільного ринку.

2. Вихід підприємства за межі порога керованості (великі розміри підприємства створюють громіздку систему управління, затрудняється координація проміжних ланок, обмін інформацією, а це призводить до зниження ефективності управлінських рішень).

38. Витрати виробництва та їх класифікація.

Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС) – це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції.

Оскільки ресурси завжди обмежені, їх використання в одному місці не дає можливості використати їх в іншому, тому всі витрати завжди є альтернативними. Взагалі альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей) – вартість найкращої альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми.

Витрати виробника поділяються на зовнішні (явні) і внутрішні (неявні).

Явні(зовнішні) витрати – це витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо). Ці витрати приймають форму прямих грошових виплат за отримані ресурси.

Неявні (внутрішні) витрати – це витрати, що обумовлені використанням власних (неоплачуваних) ресурсів підприємця (капітал, підприємницькі здібності). Ці витрати не передбачаються контрактами, які є обов’язковими для явних виплат. Неявні витрати, як правило, не знаходять відображення в бухгалтерському обліку підприємства, їх можна оцінити альтернативним використанням.

Відповідно до цього розглядають два види витрат:

а) бухгалтерські, тобто ті, що обліковуються у відповідності з системою національних рахунків (включають тільки явні витрати);

б) економічні витрати – включають ще й альтернативну вартість власних ресурсів, тобто включають явні й неявні витрати.

Залежно від того, які витрати беруться до уваги – лише явні чи сума явних і неявних, розрізняють поняття бухгалтерського прибутку і економічного прибутку.

Бухгалтерський прибуток дорівнює різниці між виручкою і бухгалтерськими (явними) витратами.

Економічний прибуток дорівнює різниці між виручкою і економічними витратами, що включають явні й неявні витрати.

В економічній теорії існує також поняття нормального прибутку. Нормальний прибуток – звичайний для галузі прибуток від використання економічних ресурсів; це мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій.

Економісти повинні чітко розрізняти поняття нормального і економічного прибутку. Якщо підприємство не має економічного прибутку, але його неявні витрати покриваються, то це значить, що воно має нормальний прибуток. Тобто нормальний прибуток – це різниця між бухгалтерським і економічним прибутком. Якщо ж неявні витрати підприємства не покриваються, то це значить, що воно не має прибутку взагалі (див схему). Отже, нормальний прибуток фактично дорівнює неявним витратам. Якщо економічного прибутку немає, то бухгалтерський прибуток дорівнюватиме нормальному прибутку.

Економічний прибуток – це надлишок над нормальним прибутком, породжений ініціативою підприємця, його вмінням знайти здійснювати нововведення, ризикувати тощо.

Витрати підприємства також поділяють на постійні й змінні.

Постійні (FC) – це витрати, обсяг яких в даний момент часу не залежить від обсягу і структури продукції, що виробляється (оренда землі, приміщень, амортизація, опалення).

Змінні (VC) – це витрати, загальна величина яких на даний період часу залежить від обсягу і структури продукції, що виробляється і реалізується (вартість сировини, заробітна плата).

Різниця між постійними і змінними витратами є основою для поділу періоду часу на короткостроковий і довгостроковий. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними.

Сукупні (валові) постійні та змінні витрати можуть бути як загальними, тобто такими які відносяться на весь обсяг виробництва, так і середніми, тобто такими що відносяться на одну одиницю продукції. Особливу роль в мікроекономічному аналізі мають граничні витрати (MC) – приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції: MC = ∆TC /∆Q. Граничні та середні витрати є важливою інформацією щодо вибору обсягу виробництва.