71. Мікроекономічна модель земельного ринку.

Земля як фактор виробництва – це не тільки частина земної поверхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси – ліси, корисні копалини, ресурси морів, родючість ґрунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобі всі рідкісні природні ресурси. Пропозиція землі: Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку послуг природних ресурсів визначається людським вибором. Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R. Рента – це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких жорстко обмежена. Оскільки пропозиція землі абсолютно нееластична, то єдиним дійовим фактором визначення ренти є попит на землю. Він залежить від ціни продукції, що вирощується на землі, продуктивності землі та цін на ресурси, що використовуються разом із землею (добрива). Відповідно крива попиту переміщується вправо і вліво.

Оскільки земля має різну природну родючість, то власник родючішої землі отримуватиме додатковий економічний прибуток. Він називається диференційною рентою.

Ключовою відмінністю ринку землі від інших ринків факторів виробництва є фіксований обсяг землі, доступний для корисного використання. Це означає, що пропозиція землі абсолютно нееластична, тобто крива пропозиції землі S є вертикальною лінією (рис. 13.2). Сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень. Окремі домогосподарства можуть змінювати обсяг землі, що перебуває у їхній власності, але це не впливає на її сукупний обсяг.

Попит на землю: Попит на землю є вирішальним чинником земельної ренти, він визначається цінністю землі для фірм-користувачів.

Р инкова ціна землі (або орендна плата за використання землі) визначається лише фактором попиту – граничними вигодами (граничним доходом у грошовому вираженні), що отримують фірми від використання землі у процесі виробництва. Вся оплата, яку отримують власники землі, є рентою.

Розглянемо, як функціонує ринок земельних ресурсів, тобто як встановлюється орендна плата за землю. На рис 13.2 зображені криві попиту на земельні ділянки в приміській зоні: D – сільськогосподарський попит, D' – несільськогосподарський попит (будівництво).

Якби кожен із цих двох напрямків попиту існував окремо, то для сільського­сподарського використання на ділянку площею Q_E була б встановлена орендна плата Р_Е. Для будівництва встановилась би орендна плата у розмірі Р_А. Коли на одну й ту саму ділянку існує попит на землю для її використання у різних напрям-ках, тоді власники землі, які максимізують свої вигоди, здаватимуть землю в оренду тому орендареві, попит якого вищий і, відповідно, готовність платити більша, а отже, і орендна плата як рівноважна ціна буде вищою. Для прикладу, на рис 13.2. земля буде використана для будівництва з орендною платою Р_А.

Коли пропозиція фактора абсолютно нееластична (як у випадку землі), то економічна рента власника фактора збігається з його рентним доходом, тобто дорівнює добуткові площі земельної ділянки, яка здається в оренду, на орендну ставку. Геометрично економічна рента в цьому випадку визначається площею прямокутника, що обмежений вертикальною лінією пропозиції та горизонтальною лінією – рівнем орендної плати. Якщо орендна плата встановлюється на рівні Р_А, як у попередньому прикладі, то економічна рента на рис 13.2 чисельно дорівнюватиме площі прямокутника 0РААQE.