7.4. Методи обґрунтування торговельних надбавок

Існує декілька методів обґрунтування надбавок в умовах ринкової нестабільності. Основні з них.

Метод повних затрат - цей метод означає, що в основу розміру торговельних надбавок закладено свої намічувані індивідуальні витрати обігу і норма прибутку:

ТН = ВО + П + ПДВ (7.16)

Цей метод значно поширений у США, в Україні він застосовувався в 1993 році. Тоді для торгівлі було встановлено граничний рівень рентабельності - 5%.

Використання методу повних витрат обігу корисне при вузькій товарній спеціалізації.

Метод вартості реалізації – торговельна надбавка визначається як сума

затрат на одиницю товару плюс сума бажаного прибутку. Даний метод необхідний у тому випадку, якщо підприємство намічає нарощування прибутку.

Метод рентабельності інвестицій - найбільш відомий у зарубіжній практиці. Рентабельність повинна бути не нижчою за вартість позикових коштів (тобто відсоткової ставки за кредит). В умовах інфляції при нестійких ставках банків цей метод небезпечно застосовувати.

Метод маркетингових оцінок має декілька різновидів:

- метод оцінки реакції покупців;

- метод підхожої ціни (прямування за конкурентом);

- метод встановлення цін на основі рівня відчутної цінності.

При встановленні цін з урахуванням реакції покупців з’ясовують, яка ціна найбільш прийнятна для покупця.

Орієнтація на конкурентів означає, що торговельні надбавки встановлюють, виходячи не з витрат обігу підприємства, а з цін конкурентів. Витрати при цьому визначаються методом зворотної калькуляції.

Метод зворотної калькуляції. Він застосовується для визначення торговельних надбавок у тому випадку, коли продавець відчуває, що не може впливати на ринок, на його ціни, мусить приймати уже складені ринкові ціни.

ТН = Цр – Цов, (7.17)

де ТН - сума торговельної надбавки;

Цр - ціна роздрібна;

Цов - ціна оптово-відпускна.

Дослідно-експертний метод. Проводиться експертна оцінка цін і вибирається прийнятна. Націнка визначається як різниця між роздрібною і оптовою ціною.

Метод емпіричний - аналіз чинників, які впливають на торговельну надбавку, вивчення тенденцій і закономірностей формування надбавок.

Метод оптимізації розміру торговельних надбавок. При цьому методі

підприємство вивчає, при яких торговельних надбавках можна одержати мінімальний, максимальний і середній прибуток. Торговельну надбавку встановлюють з метою одержання певного рівня рентабельності.

Додаткові джерела торговельного доходу утворюються за рахунок додаткових платних послуг, при цьому розрахунок тарифу ґрунтується на принципі окупності і прибутковості додаткових послуг. До них належать:

1. Плата за термінові замовлення на постачання товарів.

2. Плата за комплексне товарне забезпечення.

3. Плата за централізовану доставку товарів (нічне завезення, завезення за графіком, завезення дрібними партіями, поєднання завезення і збору тари, доставка товару у точно встановлений час).

4. Прийняття товару на відповідальне зберігання.

5. Послуги щодо реалізації зайвих товарів.

Основними напрямами підвищення доходів від торговельної діяльності можуть бути:

*збільшення обсягу закупівель товарів безпосередньо у виробників підприємств і зменшення кількості посередників;

*використання системи зниження скидок за домовленістю з постачальниками за рахунок закупівлі великих партій товарів, при сезонних і святкових розпродажах за значно зниженими цінами, у зв’язку зі встановленням постійних зв’язків та в інших випадках;

*приведення рівня торговельного обслуговування відповідно до вимог покупців і підвищення у зв’язку з цим цін;

*використання ефективної підприємницької політики на підприємстві;

*розширення й оновлення асортименту товарів відповідно до попиту покупців;

*здійснення рекламної й інформаційної діяльності торговельного підприємства з урахуванням результатів маркетингового дослідження.