Принципи і методи корекційної педагогіки

Основними принципами корекційної педагогіки:

• принцип розвивального навчання, який ґрунтується на положенні про провідну роль навчання у розвитку дитини й формуванні «зони найближчого розвитку»;

• принцип єдності діагностики і корекції відхилень у розвитку;

• принцип урахування співвідношення первинного порушення і вторинних відхилень у розвитку дитини;

• генетичний принцип, який ураховує загальні закономірності розвитку щодо виховання й навчання дітей із відхиленнями;

• принцип корекції і компенсації, який вимагає гнучкої відповідності корекційно-педагогічних технологій та індивідуально-диференційного підходу характеру порушень у дитини, їх структурі і ступеню прояву;

• діяльнісний принцип визначає підходи до змісту й побудови навчання з урахуванням провідної для кожного вікового етапу діяльності, в якій «дозрівають» психологічні новоутворення, що визначають особистісний розвиток дитини;

• принцип раннього початку корекційного впливу.

Корекційна педагогіка послуговується як загальнонауковими, так і специфічними методами - способами, що дають змогу досліджувати предмет науки. Відповідно до цілей і мети дослідження обирають певну сукупність (систему) методів, які об’єднують у методику дослідження.

Методи науки, як правило, ґрунтуються на основних закономірностях предмету дослідження.

Основним завданням наукових методів у корекційній педагогіці є розробка ефективних способів дослідження, попередження і подолання порушень у дітей. У науково-педагогічних дослідженнях корекційна педагогіка використовує відомі психолого-педагогічні методи.

Серед них важливим є метод спостереження, що передбачає цілеспрямоване вивчення певного психолого-педагогічного явища у природних умовах. Як один з основних емпіричних методів дослідження спостереження ґрунтується на тому, що будь-які психолого-педагогічні явища виявляються в зовнішній поведінці, діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях людини. Спостереження дає можливість одержати цінні відомості про дитину, особливості її поведінки, спілкування тощо. Наукове спостереження вимагає не тільки фіксування фактів, а й ретельного їх аналізу та пояснення.

Основними умовами використання методу спостереження є визначення його мети і завдань, вибір об’єкта, предмета і ситуації, а також часу, способів спостереження, фіксування, опрацювання й аналізу результатів.

Бесіда дозволяє з’ясувати особливості формування особистості учнів або ефективність здійснення корекційно-виховного процесу. Проводять її за заздалегідь підготовленою схемою, попередньо визначивши питання. Залежно від характеру дослідження бесіда може бути більш стандартизованою, коли попередньо фіксують питання, що підлягають висвітленню, або менш стандартизованою (вільною, пошуковою), коли вона є першим етапом дослідження, забезпечує уточнення його плану і технології.

Основними ознаками методу експерименту є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, і контроль за його перебігом. Під час експерименту виникають умови для відокремлення явищ, які вивчають, від тих, що їх супроводжують. Завдяки цьому вдається виявити приховані процеси, механізми, явища, властивості, встановити закономірні зв’язки між ними.

Процедура експерименту передбачає: 1) визначення предмета дослідження й умов його проведення; 2) формулювання гіпотези дослідження; 3) вибір параметрів для фіксації змін у досліджуваному явищі; 4) проведення експерименту і збір даних; 5) вибір способів оброблення зібраних матеріалів; 6) інтерпретацію одержаних результатів.

За місцем проведення й особливостями технічного оснащення експерименти поділяють на лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент проводять у спеціально обладнаному приміщенні (лабораторії) з використанням апаратури відповідно до інструкції, що визначає дії досліджуваного, який знає, що над ним проводять дослідження, але не знає його мети. Відчуття напруженості і скованості у діях дитини негативно впливають на її поведінку і діяльність, що значно знижує достовірність одержаної інформації.

Метод природного експерименту в умовах навчально-виховного процесу дає змогу вивчати пізнавальну діяльність учня, особливості його поведінки, формування особистості і міжособистісних стосунків в умовах, наближених до природних. При цьому учень не усвідомлює ролі досліджуваного, що робить його поведінку невимушеною.

За ступенем впливу на об’єкт дослідження природний експеримент класифікують на констатувальний, формувальний і психолого-педагогічний.

Констатувальний експеримент використовують, коли потрібно визначити реальний стан явищ, які вже існують. Його метою є встановлення певних закономірностей в існуванні явища, наявності в особистості певних якостей і рис, визначення особливостей перебігу психічних процесів.

Формувальний (навчально-виховний) експеримент є специфічним методом корекційної педагогіки, основною метою якого є формування у школярів знань, навичок, умінь, прийомів розумової діяльності, рис характеру, здібностей та інших психічних якостей. Експериментатор має виявити об’єктивний склад діяльності, яку хоче сформувати, і розробити методи формування її орієнтувальних, виконавських і контролювальних компонентів.

Якщо метою формування є вироблення у процесі навчання перцептивних, мнемічних, інтелектуальних та інших якостей учня, то мова йде про навчальний експеримент. Під час виховного експерименту відбувається формування деяких особистісних рис.

Під час організації психолого-педагогічного експерименту враховують такі вимоги: виконувана діяльність має бути привабливою для досліджуваного; експериментальна процедура повинна тривати недовго; протягом декількох вікових періодів не слід змінювати зміст стимульного матеріалу.

Важливим джерелом отримання відомостей про дітей із порушеннями розвитку є аналіз творчої діяльності – письмових робіт, малюнків, виробів, віршів тощо. Цей метод дає можливість одержати відомості про рівень розвитку дитячого інтелекту, мотивації, саморегуляції, виявити прихований потенціал розумової діяльності, особистісні риси, задатки, актуальний емоційний стан, прогнозувати тенденцію розвитку.

Цінним засобом вивчення дітей із порушеннями розвитку є анкетування – метод масового збору матеріалів за допомогою анкет. Цей метод забезпечує значні можливості для отримання широкої інформації за короткий час. Анкета складається з фіксованої кількості відкритих, альтернативних чи закритих запитань. На відкриті запитання дають вільну відповідь, на альтернативні - фіксовану («так», «ні», «знаю», «не знаю»). Закриті запитання передбачають непряму відповідь, що потребує додаткової інтерпретації. У процесі анкетування можна змінювати формулювання запитань, оскільки це унеможливлює їх аналіз. Важливою перевагою анкетування є його анонімність, що забезпечує щирість відповідей, усуває необхідність давати вимушені відповіді.

Процедура інтерв’ю вибудовується за принципом «запитання-відповідь»; як правило, запитання заздалегідь чітко програмують. Цей метод дає змогу вивчити одночасно велику кількість індивідів, зібрати масив даних, що стосуються різноманітних питань, інтересів, уподобань тощо.