Види патології опорно-рухового апарату

Із загальної кількості народжених дітей 5-7 % має вроджені або набуті захворювання і порушення опорно-рухового апарату. Більшість із них навчається у масових загальноосвітніх закладах.

Серед видів патології опорно-рухового апарату виділяють:

1. Захворювання нервової системи: дитячий церебральний параліч (ДЦП, цей діагноз мають біля 90 % дітей із порушеннями опорно-рухового апарату), поліомієліт.

2. Уроджену патологію опорно-рухового апарату: вроджений вивих стегна, кривошию, клишоногість, аномалії розвитку хребта (сколіоз), недорозвиненість та дефекти кінцівок, аномалії розвитку пальців руки, артрогрипоз (вроджені вади зовнішності).

3. Набуті захворювання і порушення опорно-рухового апарату: травматичні ураження спинного мозку, головного мозку і кінцівок, поліартрит, захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кінцівок, остеомієліт), системні захворювання скелету (хондродистрофія, рахіт).

Провідним у дітей із порушеннями опорно-рухового апарату є руховий дефект – затримка формування, недорозвинення, порушення або втрата рухових функцій. Рухові розлади у таких дітей супроводжуються порушеннями психіки і мовлення.

Унаслідок складності проявів дефекту діти із ДЦП потребують лікувальної, соціальної, психолого-педагогічної допомоги. Дітям з іншими порушеннями опорно-рухового апарату, як правило, спеціальне навчання і виховання не потрібне, тому що вони не мають порушень пізнавальної діяльності.

Соціальна адаптація всіх цих груп дітей передбачає:

1. пристосування умов оточуючого середовища до дитини шляхом використання спеціальних технічних засобів пересування (візки, милиці, палиці, велосипеди), предметів побуту (тарілки, ложки, вмикачі електрообладнання), пандусів;

2. пристосування дитини до умов оточуючого соціального середовища.

Дитячий церебральний параліч (дцп). Причини дцп

Складність рухових, інтелектуальних, психоемоційних, сенсорних і мовленнєвих порушень, характерних для ДЦП, зумовила створення мережі спеціалізованих навчально-виховних, медико-соціальних і лікувально-реабілітаційних закладів, в яких дітям із ДЦП надають допомогу і проводять корекційну роботу.

Дитячий церебральний параліч – це патологія, що виникає у результаті ураження головного мозку, перенесеного у пренатальний період або в період незавершеного процесу формування основних структур і механізмів мозку, що обумовлює складне поєднання неврологічних і психічних розладів. При цьому спостерігається не тільки уповільнений темп психічного розвитку у цілому, але й нерівномірний, диспропорційний характер формування окремих психічних функцій.

У більшості випадків прогноз реабілітації під час ДЦП негативний. Але, за умов ранньої діагностики (не пізніше 4-6-місячного віку) і початку активної систематичної корекційної роботи, усунення дефекту можна досягти у 60-70 % випадків (В. Козявкін). У випадку діагностування і корекції ДЦП у 12-18-місячної дитини такого результату можна досягти у 40 % випадків, з 2-3 річного віку – лише у 18-20 % дітей. Під час тривалого застосування комплексу реабілітаційних заходів у 60-70 % випадків дитина з таким дефектом зможе пересуватись самостійно, мати достатній рівень знань та стати соціально адаптованою.

Причиною ДЦП є органічне ураження центральної нервової системи, викликане впливом негативних факторів, що діють у внутрішньоутробному (пренатальному) періоді, під час пологів (інтранатальному) або на першому році життя (у ранньому постнатальному періоді). За результатами досліджень російських вчених (Л. Бадалян, Л. Журба, Н. Всеволожська), зі 100 випадків ДЦП 30 виникає внутрішньоутробно, 60 – у момент пологів, 10 – після народження.

Усі негативні фактори порушують маточно-плацентарний кровообіг. Це веде до розладів харчування і кисневого голодування плоду. Розвиток плоду порушується, може мати місце недоношеність, уроджена гіпотрофія, функціональна незрілість, знижений опір до впливу зовнішніх факторів.

Внутрішньоутробно на плід негативно можуть вплинути: інфекційні захворювання майбутньої матері під час вагітності (вірусні інфекції, краснуха, токсоплазмоз); серцево-судинні та ендокринні порушення у матері; токсикози вагітності; фізичні травми плоду; несумісність крові матері і плоду за резус-фактором або групами крові; психічні травми, негативні емоції; фізичні фактори (перегрівання, переохолодження, дії вібрації, опромінення, у тому числі ультрафіолетове, у великих дозах); дія деяких лікарських препаратів; екологічне неблагополуччя (забруднені відходами виробництва вода і повітря, вміст у продуктах великої кількості нітратів, отрутохімікатів, радіонуклідів, синтетичних домішок).

Часто зустрічається поєднання внутрішньоутробної патології із травмою, що виникла під час пологів. Дія такої травми, як правило, поєднується з асфіксією (патологічним станом організму, характерними для якого є нестача кисню у крові й надлишкове накопиченням вуглекислоти, порушення дихання, серцевої діяльності).

Інколи ДЦП виникає і після народження у результаті нейроінфекцій (менінгіту, енцефаліту), тяжких травм голови.

Отже, ДЦП - це поліетіологічне захворювання мозку, що виникає внаслідок дії екзо- і ендогенних негативних впливів на організм ембріону, плоду або новонародженої дитини.