Література

1. Власова Т. А. О детях с отклонениями в развитии / Т. А. Власова, М. С. Певзнер. - [2-е изд., испр. и доп.]. – М.: Просвещение, 1973. – 175 с.

2. Диагностика и коррекция задержки психического развития у детей / [под ред. С. Г. Шевченко]. - М.: Аркти, 2001. - 224 с.

3. Клинико-генетическое и психолого-педагогическое изучение детей с ЗПР: Сб. / [под ред. Т. А. Власовой]. – М.: Просвещение, 1983.

4. Никишина В. Б. Практическая психология в работе с детьми с задержкой психического развития: Пособие для психологов и педагогов / В. Б. Никишина. - М.: Владос, 2003. – 128 с.

5. Синьов В. М. Основи дефектології: Навч. посібник / В. М. Синьов , Г. М. Коберник. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

6. Специальная дошкольная педагогика / [Стребелева Е. А., Венгер А. Л., Екжанова Е. А. и др.] ; под ред. Е. А. Стребелевой. – М.: Изд. центр «Академия», 2002. – 312 с.

7. Специальная педагогика: Учебн. пособ. для студ. высш. пед. учеб. заведений / [Л. И. Аксенова, Б. А. Архипов, Л. И. Белякова и др.] ; под ред. Н. М. Назаровой. – [2-е изд., стереотип.] – М.: Академия, 2001. – 400 с.

Діти з раннім дитячим аутизмом

Гуманістична парадигма сучасної спеціальної освіти робить дуже актуальною проблему психолого-педагогічної допомоги дітям з аутизмом, оскільки наголошує на праві кожної людини на навчання та розвиток згідно з її можливостями.

Характерними для синдрому раннього дитячого аутизму є: аутизм, тобто безмежна «екстремальна» самотність дитини, зниження здатності до установлення емоційного контакту, комунікації та соціального розвитку, труднощі у встановленні контакту очей, взаємодії поглядами, мімікою, жестами, інтонацією. Дитині складно виявляти свої емоційні стани та розуміти стани інших людей. Труднощі установлення емоційних зв’язків проявляються навіть у стосунках із близькими, але найбільше аутизм порушує розвиток стосунків із сторонніми.

Характерною рисою психічного розвитку дітей із аутизмом (Л. Аксьонова, Б. Архіпов, Л. Бєлякова, Н. Назарова та ін.) є нерівномірність, тобто розвиток усіх психічних сфер дитини відповідає різним віковим та якісним показникам: підвищені здібності в окремих галузях, таких, як музика, математика, живопис, можуть поєднуватися з глибоким порушенням звичайних життєвих умінь і навичок. Зниження загального життєвого тонусу проявляється у тих ситуаціях, що потребують активної, вибіркової поведінки.

Поняття про синдром раннього дитячого аутизму

Досить часто батьки, вихователі, вчителі зустрічаються із розладами емоційно-вольової сфери дітей. Одним із таких випадків є ранній дитячий аутизм (РДА) – складний вид дизонтогенезу, пов’язаний із порушенням стосунків дитини зі світом. Основною особливістю РДА є порушення або затримка розвитку вищих соціалізованих форм поведінки, які передбачають взаємодію з іншою людиною, відсутність урахування її думок, почуттів, поведінкових реакцій. При цьому діяльність, не пов’язана із соціальною взаємодією (гра, конструювання, фантазування, розв’язання інтелектуальних задач), може відбуватися на високому рівні. Ці діти потребують спеціальної психолого-педагогічної, медичної допомоги.

Соціальна значущість проблеми дитячого аутизму нині визнається все більше. Епідеміологічні дослідження, проведені в різних країнах у 70-х роках минулого століття, показали, що частота РДА (раннього дитячого аутизму) становить не менше, ніж 3–6 випадків на 10 тисяч дітей (Л. Вінг). У наступні роки, коли були виявлені поліетіологія і полінозологія дитячого аутизму, доведено, що навколо ядра класичного клінічного синдрому РДА групуються численні випадки подібних порушень у розвитку комунікації та соціальної адаптації. Не зовсім точно вкладаючись у класичну клінічну картину РДА, вони мають загальну специфіку психічного дизонтогенезу і потребують аналогічного корекційного підходу. Останнім часом у медичній літературі переважно використовується термін «розлади спектру аутизму» (РСА). Частота їх виявлення, на думку сучасних авторів, складає до 21-26 на 10 тисяч дітей (К. Гілберт) і поряд з клінічним все більшого значення набуває освітній діагноз (О. Нікольська).

Ознаки РДА проявляються у віці до 3-х років. У хлопчиків ранній аутизм зустрічається у 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток.

Термін «аутизм» (від грець. autos – сам) було введено Е. Блейлером, який підкреслював незалежність аутичного типу мислення від реальної дійсності, свободу від логічних законів, захопленість особистісними переживаннями.

Уперше синдром раннього дитячого аутизму було описано у 1943 році американським клініцистом Л. Каннером у праці «Аутистичні порушення афективного контакту», написаній на основі узагальнення 11 випадків.

Г. Аспергер (1944) описував дітей категорії «аутистична психопатія». В аутистичних психопатів, на думу вченого, яскраво проявляються порушення поведінки, вони позбавлені дитячості, оригінальні у своїх думках, самобутні у поведінці, у їхньому вигляді є щось старече. Ігри з однолітками їх не приваблюють, гра має вигляд механічної. Г. Аспергер визначає перебування цих дітей у світі мрій, бідну міміку, монотонну своєрідну мову, відсутність пошани до дорослих, несприйняття ласки, відсутність необхідного зв’язку із реальністю.

Стереотипність у поведінці пов’язана із напруженим прагненням зберегти ті умови життєдіяльності, до яких дитина звикла. Вона чинить опір найменшим змінам обставин, розпорядку життя. Спостерігають одноманітні дії: дитина розкачується, трусить та махає руками, стрибає, маніпулює певним предметом: трясе, постукує, крутить; захоплюється однією і тією ж темою розмови, малюванням подібних сюжетів.

У третині випадків може проявлятися мутизм - відсутність цілеспрямованого використання мови для комунікації. При цьому дитина інколи може випадково говорити окремі слова і навіть фрази. Мовлення у дітей із РДА може бути формально добре розвиненим, із великим словниковим запасом, розгорнутою, «дорослою» фразою. Але воно має характер штампованості, «папужництва», «фотографічності». Дитина не запитує і не відповідає на звернену до неї мову, із задоволенням декламує одні й ті ж самі вірші, але не використовує мову навіть у найнеобхідніших випадках, уникає мовленнєвої взаємодії.

Характерними є мовні ехолалії - стереотипні бездумні повторювання почутих слів, фраз, запитань та відставання у правильному використанні особистісних числівників. Наприклад, дитина довго продовжує називати себе «ти», «вона», визначає свої потреби безособовими наказами: «дати попити», «одягти» тощо. Мовлення дитини має незвичайний темп, ритм, мелодику, що проявляється вже до настання 2,5 років. Найбільш яскравими є прояви поведінкових проблем (самоізоляція, надмірна стереотипність поведінки, страхи, агресія та самоагресія) у дошкільному віці, від 3 до 5-6 років.

Аутична симптоматика може зустрічатися при таких захворюваннях, як: важкі захворювання ЦНС (гідроцефалія, епілепсія, резідуально-органічна недостатність); шизофренічний процес; уроджені енцефалопатії інфекційного походження (токсоплазмоз, сифіліс, рубеолярна інфекція); уроджені дефекти обміну речовин (фенілкетонурія, гістиденимія, церебральний менідоз, мукополісахарідози, порушення пуринового обміну та ін.); дегенеративні захворювання (синдром Ретта, дезінтегративний психоз Геллера); генетичні захворювання (синдром Дауна, синдром Леша-Ніхана, синдром ламкої («фрагільної») Х-хромосоми), поствакцинальні ускладнення.

Видатні світові авторитети з питань аутизму (К. Гілберт, Т. Пітерс, Л. Шипіцина та ін.) констатують великий розрив між теоретичними знаннями про аутизм та практичними можливостями допомоги особам з аутизмом та їхнім родинам. Питання створення, поруч з традиційними, інноваційних організаційних форм надання спеціальних корекційно-освітніх послуг є особливо актуальним, коли йдеться про послуги для дітей з аутичним типом розвитку, з таких причин:

- відсутність в країні системи спеціальної освіти для цієї категорії дітей;

- досить широка розповсюдженість аутичного типу розвитку;

- відсутність в світової практиці єдиного підходу до вирішення цієї проблеми, що може бути пояснено відносно коротким терміном існування науки та практики педагогіки аутизму (цілеспрямовано аутизм вивчається лише близько 60 років, в той час, як світова сурдо-, тифло- та олігофренопедагогіка існує значно довше);

- неможливість розв’язати проблему за допомогою лише існуючих організаційних форм, та навіть – шляхом створення нового типу закладів, аналогічного традиційним (Г. Хворова, 2010).

Завданнями роботи педагогічних працівників із такими дітьми є:

1. розроблення принципів і методів раннього виявлення РДА;

2. диференціальне діагностування, відокремлення від подібних станів, розроблення принципів та методів психологічної корекції;

3. розроблення психологічних основ зменшення дисбалансу між процесами навчання та розвитку дітей.