Корекційне навчання і виховання дітей із порушеннями зору

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для сліпих зараховують дітей 6 (7) років:

• з гостротою зору 0,04 Д і нижче на оці, яке краще бачить зі стерпною корекцією;

• з гостротою зору 0,05-0,08 Д на оці, яке краще бачить зі стерпною корекцією, у разі складних порушень зорових функцій, прогресуючих очних захворювань, що призводять до сліпоти.

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей зі зниженим зором зараховують осіб 6 (7) років:

• із гостротою зору 0,05-0,4 Д на оці, яке краще бачить зі стерпною корекцією; при цьому враховується стан інших зорових функцій (поле зору, гострота зору на близькій відстані, форми та перебіг патологічного процесу);

• з більш високою гостротою зору у разі прогресуючих або частих рецидивних захворювань, а також за наявності астенопічних явищ, що виникають під час читання та письма на близькій відстані.

У всіх випадках діти повинні читати шрифт № 9 таблиці для визначення гостроти зору зблизька зі стерпною корекцією звичайним оптичним склом на відстані не ближче 15 см.

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором не зараховують осіб із розумовою відсталістю тяжкого, глибокого ступеня; з глибокими відхиленнями у поведінці; зі значними порушеннями рухової сфери (які самостійно не пересуваються і не обслуговують себе); зі стійким денним і нічним енурезом і енкопрезом.

Виховання і навчання дитини із порушенням зору у родині має свої особливості. Вони залежать від стану зорового порушення, від часу його виникнення. Для батьків дитини із порушеним зором обов’язковою є регулярна консультативна допомога з боку фахівців: тифлопедагога, психолога, офтальмолога.

Дошкільні установи для дітей із порушенням зору мають на меті виховання, лікування, відновлення і розвиток порушених функцій зору у дітей і підготовку їх до навчання у школі. Педагогічну роботу у них спрямовано на гармонійний розвиток дитини. Окрім освітньої складової, роботу в дошкільних групах спрямовано на корекцію відхилень розвитку, відновлення залишкових функцій зору, оздоровлення дітей.

Корекційна спрямованість навчання слабозорих дітей визначається раціональністю підбору пізнавальних навчальних завдань, знаходженням шляхів, засобів, методів і прийомів, що сприяють швидкому і якісному виправленню наслідків часткової втрати зору.

Специфіка роботи шкіл для сліпих і слабозорих дітей проявляється у:

- наявності власних принципів і особливих завдань, спрямованих на відновлення, корекцію і компенсацію порушених і недорозвинених функцій;

- організації диференційованого навчання;

- формуванні у дітей компенсаторних процесів, активної життєвої позиції, усвідомлення способів самореалізації і оволодіння ними - урахуванні загальних закономірностей і специфічних особливостей розвитку дітей, в опорі на збережені можливості;

- модифікації учбових планів і програм, збільшенні термінів навчання, перерозподілі учбового матеріалу і зміні темпу його проходження;

- диференційованому підході до дітей, зменшенні наповнюваності класів і виховних груп, застосуванні спеціальних форм і методів роботи, оригінальних підручників, наочних посібників, тифлотехніки;

- спеціальному оформленні класів і кабінетів, створенні санітарно-гігієнічних умов, організації лікувально-відновлювальної роботи;

- посиленні роботи щодо соціально-трудової адаптації і самореалізації випускників.

Освіта дітей і підлітків із порушеннями зору включає процес морального, фізичного, естетичного, трудового виховання, соціально-психологічну адаптацію учнів, формування активної життєвої позиції. Педагогам необхідно сприяти розвитку віри дитини у свої сили, створенню адекватної самооцінки, інших оптимальних особистісних якостей. Вони мають враховувати те, що на формування особистісних якостей сліпих і слабозорих значно впливає соціально-психологічний мікроклімат (у сім’ї, школі), який часто характеризується надмірним співчуттям, створенням охоронного режиму, обмеженням їх діяльності і активності. Це може привчати дітей до пасивності, інертності, залежності, відсутності віри у свої сили, усвідомлення себе інвалідами.

У школах-інтернатах для дітей з аномаліями зору, що є закладами закритого типу, нерідко спостерігається однобічний розвиток особистості дитини. Надмірна опіка, знижена критичність поряд зі створенням умов, що усувають дію чинників, викликаних життєво-критичними ситуаціями, формує у випускників таких шкіл низький рівень адаптації до реально існуючих складностей, невміння тверезо оцінити ситуацію. «Тепличні умови», а такожі відсутність повноцінного спілкування з однолітками, що мають нормальний зір, можуть бути причиною формування психологічного інфантилізму, остраху зробити небажане враження.

Тому забезпечення педагогічного процесу в спеціальних закладах, де навчаються і живуть діти з аномаліями розвитку психосенсорної сфери, потребує абсолютно нового підходу, що спирався б на глибокі знання особливостей перебігу процесів, які зумовлені наявністю дефекту. Необхідно уникати формального, стереотипного ставлення, черствості й емоційної сухості у спілкуванні з такими дітьми. Тільки жвавий інтерес до своєї професії, високий рівень рефлексії й емпатії, глибокі знання дефектології як науки про дефект допоможуть педагогу знайти ефективні способи продуктивної взаємодії з дитиною, що має глибокі порушення функціонування психосенсорної системи (Е. Тиха, 2001).

Експериментально перевірену І. Некрасовою (2002) модель психологічної корекції афективно-емоційних та поведінкових проблем слабозорих дітей побудовано з трьох основних розділів: попередня діагностика афективно-емоційних проблем; формування здатності правильно ставитися до власного зорового дефекту та сенсорних можливостей, а також створення емоційного образу-уявлення дитини про бажаний позитивний дінамічний стереотип поведінки.

Було запропоновано використання методів лібро-, арт-, ігротерапії, як засобів створення уявлень афективної слабозорої дитини про бажаний позитивний поведінковий стереотип. Корекція особистості проводиться у рамках психодинамічного та поведінкового корекційних підходів і орієнтована на зняття системи афективно-захисної мотивації через посилення рефлексії, самоконтролю і навчання новим адаптивним формам поведінки. Психолог засобами ігро-, арт-, лібротерапії створює у такої дитини простіші уявлення про емоційні, морально-етичні, валеологічні та соціально-бажані поведінкові аспекти оточуючих міжособистісних стосунків. Мета психокорекції – створення у афективного слабозорого дошкільника позитивного образу-уявлення свого «Я», як своєрідного еталону власної поведінки.

Таким чином, арт-терапія, лібротерпія, педагогічна бесіда, роз’яснення та директивна гра є основними засобами корекційного впливу на особистість афективної слабозорої дитини, які створюють позитивне суб’єктивне ставлення такої дитини до себе, сприяють правильному розумінню власних сенсорно-перцептивних проблем та стимулюють поведінковий самоконтроль афективних слабозорих дошкільників.

До обов’язкових умов проведення психокорекції афективно-емоційних особистісних відхилень у розвитку слабозорих дошкільників належать: корекція їхніх пізнавальних психічних процесів, тифлодидактична корекція зорового сприймання, консультативна та психопрофілактична робота з батьками.

Емоційно-вольова корекція, формування нової системи соціальної мотивації та інтересів афективної слабозорої дитини, виправлення її комунікативних стереотипів належать до сфери психодинамічної корекції, а негативні динамічні стереотипи поведінки та соціальний досвід виправляються на підставі поведінкового корекційного підходу. Подолання афективних розладів – це не просто тренування певних соціальних навичок, а це створення батьками, педагогами та психологом цілісної системи соціальної діяльності дошкільника, яка допоможе йому пристосуватися до вимог оточуючого соціального простору.

Психолог розробляє корекційні поведінкові програми індивідуально для кожного афективного слабозорого дошкільника навіть тоді, коли в одній корекційній групі афективні слабозорі діти мають подібні психолого-педагогічні та медичні анамнези. Ефективність проведення психокорекції залежить від індивідуально-особистісних особливостей самого афективного слабозорого дошкільника. Так, у агресивно-демонстративних, агресивних та демонстративних слабозорих динамічні поведінкові стереотипи оновлюються швидко, але ж не відрізняються стійкістю та довготривалістю новоутворень. Динамічні стереотипи у агресивно-тривожних та тривожних слабозорих дошкільників оновлюються повільніше, проте відзначаються стійкістю поведінкових новоутворень.

Оскільки музичний звук має великий діапазон впливу, він використовується в оздоровчо-корекційних комплексах (музикотерапії, лікувальній аеробиці, лікувальній гімнастиці тощо), спрямованих на стабілізацію адаптаційних і релаксаційних пристосувань, які активно діють на біологічні механізми регулювання центральної нервової системи.

Особливо виражене компенсаторне і корекційно-виховне значення має музична ігрова діяльність, адже у життєдіяльності сліпих значну роль відіграє слух, особливо у процесах опосередкованого пізнання, просторової і соціальної орієнтації. Музика поєднується з танцювальними, ритмічними рухами, з руховим орієнтуванням у просторі, із застосуванням різних ігрових дій. Музика позитивно впливає на емоційно-психічний стан дітей з вадами зору, що сприяє розвитку уваги, сприйняття, пам’яті, мислення, тобто тих психічних процесів, що забезпечують пізнавальну діяльність. Ученими (Л. Брусиловський, Л. Волович, Б. Карвасарський) доведено, що дія музикотерапії сприяє емоційному розрядженню, регулюванню емоційного стану, підвищенню доступності для свідомого переживання психо- і соціодинамічних процесів. Музика з її ритмом емоційно сильно впливає на моторику сліпого, вона активізує його волю і регулює рухи, допомагає сліпому усвідомлювати свої рухи, координувати їх зі слухом і голосом. Із застосуванням музично-ритмічних рухів проводяться різноманітні музичні ігри, що мають корекційно-компенсаторне значення для виправлення вторинних відхилень у психічному і фізичному розвитку дітей, які не бачать.

Високу ефективність ігрової діяльності у корекційно-педагогічній роботі із слабозорими школярами, формуванні системи психічної діяльності та мотивації цих дітей виділяють Л. Виготський, Т. Євтухова, О. Запорожець.

Сутність і специфіку цієї роботи вони вбачають у створенні сприятливих умов для психофізичного розвитку дітей із частковою втратою зору: поетапність в оволодінні знаннями, вміннями, навичками; використання особливих методів і прийомів; їх поєднання; введення спеціальних організаційних форм навчання; використання мовлення.

Велике значення для розвитку дитини з порушенням зору має фізичне виховання. Спеціальні корекційні заняття з фізичного виховання, лікувальної фізкультури, ритміки мають включати розвиток силових, просторово-часових компонентів, моторних дій, координації, точності, спритності рухів.

Одним із важливих видів розвитку рухової активності слабозорої дитини є цілеспрямована організація занять зі спорту і, зокрема, з плавання (Д. Силантьєв, 2001). Спеціально організовані заняття з плавання у школах для слабозорих дітей позитивно впливають на активізацію вищих форм пізнавальної діяльності, розвиток їхнього мислення, мовлення, логічної пам’яті, зближують словесну інформацію із наочно-дійовим пізнанням предметів і явищ, із практично-дійовим характером навчання, поетапним освоєнням цілісних дій.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей зі зниженим зором, сліпих особлива увага приділяється визначенню оптимальних можливостей практичного використання зорової функції кожним учнем (вихованцем) шляхом дозування зорового та фізичного навантажень, особливостей сприймання наочно-дидактичного матеріалу, комплексу вправ зорової гімнастики.

Складовою частиною діяльності шкіл є організація лікувально-профілактичної, санітарно-гігієнічної і відновлювальної роботи. Її здійснюють лікарями (окуліст, педіатр, психоневролог) і середній медичний персонал.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей з порушеннями зору передбачено використання додаткових видів лікувально-відновлювальної роботи: консервативне, плеоптичне і плеопто-ортоптичне лікування; підбір оптичних засобів корекції, спеціальні заняття з розвитку зорового сприймання.

Важливою є роль тифлотехніки у корекційному навчанні й вихованні дітей із порушенням зору. Поняття «тифлотехніка» включає як теоретичне обґрунтування технічних пристроїв і методів допомоги людям із зоровою недостатністю, так і пристосування цих пристроїв і методів до умов діяльності сліпих та слабозорих із урахуванням структури порушених зорових функцій. До оптичних засобів корекції належать різного роду лупи (ручні, опорні, стаціонарні), окуляри (мікроскопічні, телескопічні, гіперокулярні), монокуляри і бінокуляри, проекційні збільшувальні апарати (епі- і діапроектори). У випадках, коли зір погіршується, в умовах підвищеної освітленості використовуються світлотехнічні засоби у вигляді світлозахисних коригувальних лінз із кольорового скла або безбарвного скла з покриттям.

У спеціальних школах (школах-інтернатах) для дітей із порушенням зору відповідно до специфіки функціонування обов’язково повинні бути:

• офтальмологічний кабінет із затемненою кімнатою;

• кабінет плеоптичного лікування;

• кабінет для занять з розвитку зорового сприймання,

• орієнтування у просторі;

• кабінет інформаційних ресурсів, обладнаний комп’ютерними тифлокомплексами зі спеціально адаптованим програмним забезпеченням;

• збільшені розміри бібліотеки і читального залу для розміщення й користування книгами, що видані рельєфно-крапковим шрифтом;

• спортивний майданчик для проведення занять з орієнтування у просторі.

У школах (школах-інтернатах) для сліпих дітей тифлокомплекси мають бути укомплектовані брайлівським дисплеєм, для дітей зі зниженим зором - технічними засобами збільшення.

Робоче місце учня у школах (школах-інтернатах) для дітей з порушенням зору забезпечують індивідуальним освітленням.

Професійну орієнтацію осіб із порушеним зором проводять із урахуванням медичних свідчень і протипоказань. Значна кількість осіб із порушеним зором працює на промислових підприємствах. В учнів вже у школі розвивають технічні здібності, конструктивну творчу уяву. Школярі вивчають креслення, машинознавство, електро- і радіотехніку, беруть участь у діяльності гуртків і факультативів.

Учні мають знати, що серед людей із порушеним зором є відомі вчені, композитори й музиканти; слабозорі успішно працюють програмістами, економістами, істориками, філологами, математиками, масажистами, лісоупорядниками, бджолярями, садівниками, агрономами. Незрячі люди працюють у різних галузях мистецтва, літературі.

Діти з порушеннями зору можуть навчатися у загальноосвітній масовій школі. Проте для них необхідно створювати спеціальні освітні умови:

- забезпечувати спеціальну освітленість, наявність тифлотехнічних засобів, спеціальних підручників;

- здійснювати психолого-педагогічний супровід дітей фахівцями - тифлопедагогами, тифлопсихологами;

- дотримуватися того, щоб освітній процес мав корекційну спрямованість.

Для дітей із порушеним зором мають бути організовані спеціальні корекційні заняття: ритміка, лікувальна фізкультура, корекція порушень мовлення, заняття із соціально-побутового і просторового орієнтування, розвитку зорового сприймання.

Інтегрована форма навчання і виховання дітей із вадами зору передбачає комплексну спеціальну педагогічну допомогу, медико-психологічний супровід, використання спеціальних допоміжних засобів для дітей та методичну допомогу батькам і педагогам загальноосвітніх масових закладів. До найактуальніших проблем успішного інтегрованого навчання належать питання компетенції вчителя загальноосвітньої школи.