Література

1. Бадалян Л. О. Детские церебральные параличи / Бадалян Л. О., Журба Л. Т., Тимонина О. В. – Киев: Здоров’я, 1988. – 342 с.

2. Ипполитова М. В. Воспитание детей с церебральным параличом в семье / Ипполитова М. В., Бабенкова Р. Д., Мастюкова Е. М. - М., 1993. – С. 216-241.

3. Козявкин В. И. Детские церебральные параличи: медико-психологические проблемы / Козявкин В. И., Шестопалова Л. Ф., Подкорытов В. С. – Львів: Українські технології, 1999. – 144 с.

4. Мастюкова Е. М. Нарушение речи у детей с церебральным параличом / Е. М. Мастюкова, М. В. Ипполитова - М.: Просвещение, 1977. – 290 с.

5. Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку від 15.09.2008 № 852 / Верховна рада України: офіційний веб-сайт: http: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1219-08.

6. Синьов В. М. Основи дефектології: Навч. посібник / В. М. Синьов, Г. М. Коберник. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

7. Специальная дошкольная педагогика / [Стребелева Е. А., Венгер А. Л., Екжанова Е. А. и др.] ; под ред. Е. А. Стребелевой. – М.: Изд. центр «Академия», 2002. – 312 с.

8. Специальная педагогика: Учебн. пособ. для студ. высш. пед. учеб. заведений / [Л.И. Аксенова, Б.А. Архипов, Л.И.Белякова и др. ] ; под ред. Н. М. Назаровой. – [2-е изд., стереотип.] – М.: Академия, 2001. – 400 с.

9. Шипицина Л. М. Детский церебральный паралич / Л. М. Шипицина, И. И. Мамайчук. – СПб.: Дидактика Плюс, 2001. – 272 с.

Діти з порушеннями інтелектуального розвитку

Центральною проблемою корекційної педагогіки щодо дітей із порушеннями інтелектуального розвитку (Л. Аксьонова, Б. Архіпов, Л. Бєлякова, Н. Назарова, С. Рубінштейн та ін.) є вивчення характерних для цих дітей недоліків пізнавальної діяльності, які не дозволяють їм отримувати освіту в загальноосвітніх навчальних закладах, і виявлення потенційних можливостей їхнього розвитку в умовах корекційного навчання.

Діти з порушеннями інтелектуального розвитку здатні до розвитку, який здійснюється уповільнено, атипово, з багатьма, часом дуже різкими, відхиленнями від норми. Психіка дітей із порушеннями інтелектуального розвитку страждає у цілому, і їхня неповноцінність проявляється тим більше, чим більш складними є вимоги, які пред’являють до їх пізнавальної діяльності.

Важливим напрямом діяльності педагога, який працює із дитиною, що має порушення інтелектуального розвитку, є постійна співпраця і організація участі батьків дитини у безперервному здійсненні корекційної діяльності. Невід’ємною частиною роботи педагогів є надання консультацій батькам щодо психолого-педагогічних дій, спрямованих на корекційний розвиток дитини.

Загальна характеристика дітей із порушеннями інтелектуального розвитку

Проблема діагностування, виховання, навчання, соціалізації дітей із порушеннями інтелектуального розвитку заслуговує на увагу, тому що все більшe дітей уже на першому році життя (Л. Шипіцина) має діагноз «розумова відсталість». Вони складають близько 2,5 % від загальної дитячої популяції. Зарубіжні психологи нерідко вказують інші, вищі відсотки. Дані Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) свідчать про те, що народжуваність неповносправних дітей у світі досягає 13 %. Серед них 3 % дітей народжуються з недоліками інтелекту, а 10 % - з іншими фізичними та психічними вадами розвитку.

Проблеми вивчення, навчання, виховання і соціальної адаптації дітей із порушеннями інтелектуального розвитку вивчає олігофренопедагогіка (давньогр. ὀλίγος - малий + φρήν – розум + давньогр. παιδαγωγική «мистецтво виховання», παῖς - дитина і ἄγω - веду).

Раніше для позначення цієї групи дітей використовували термін «діти-олігофрени». Нині, у зв’язку із загальною гуманізацією у використанні термінології корекційної освіти, термін «олігофренія» виключено з Міжнародної класифікації захворювань. Перевагу віддають терміну «загальне психічне недорозвинення». Цей термін було запропоновано німецьким психіатром Е. Крепеліним на початку XX ст. для позначення групи аномалій розвитку, різнорідних за етіологією, клінічною симптоматикою, головною особливістю яких є тотальне психічне недорозвинення. Широко використовують також словосполучення «дитина з порушеннями інтелектуального розвитку», що включає різноманітний за складом масив дітей, яких об’єднує наявність ураження кори головного мозку, що має дифузний характер, та «розумово відстала дитина».

У різних державах є відмінності у визначенні, діагностичних критеріях розумової відсталості. У нашій державі під розумовою відсталістю розуміють стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи (головного мозку).

Більшість розумово відсталих дітей складають ті, у яких це порушення з’явилося внаслідок різних складних органічних уражень мозкових систем, що виникли, головним чином, у період до початку розвитку мови (до 2-3 років): морфологічні зміни, хоча і не з однаковою інтенсивністю, захоплюють багато ділянок кори головного мозку дитини, порушуючи їх будову і функції.