Діагностика і корекція розвитку під час складних порушень

Для дітей із вираженим порушенням у психічному розвитку обов’язковим є медичне, нейрофізіологічне і психолого-педагогічне комплексне обстеження при першому зверненні; регулярні повторні обстеження стану зору і слуху в дітей з усіма видами аномалій розвитку; регулярні повторні психолого-педагогічні обстеження всіх дітей із порушеннями розвитку; направлення усіх сімей на генетичне обстеження.

Психолог разом із лікарем підсумовує отримані дані і доповнює ними історію розвитку дитини, отриману після бесіди з членами її сім’ї, приділяючи особливу увагу опису стану дитини до настання захворювання, яке привело до складного порушення психічного розвитку. За характером і швидкістю відновлення порушених контактів із середовищем можна судити про перспективи розвитку дитини із набутою втратою зору і слуху. Для цього дуже важливо ретельно зібрати відомості про особливості її психічного розвитку до настання захворювання і своєчасно почати відновлювати втрачені зв’язки, використовуючи збережені органи чуття.

Психолого-педагогічне обстеження включає дослідження особливостей рухової, пізнавальної і особистісної сфер дитини, провідних засобів спілкування та рівня володіння навичками самообслуговування. У випадках комплексного порушення розвитку у дитини велике значення мають спостереження за особливостями поведінки і спілкування з оточуючими у звичній для неї домашній обстановці або аналіз відеоматеріалів про це.

Під час обстеження уважно контролюють особливості реакції дитини на нове приміщення, спостерігають за характером контактів дитини з близькими дорослими і з незнайомими людьми, визначають рівень сформованості предметних та ігрових дій, можливості дитини під час одержання діагностичних завдань від дорослого, реакцію на допомогу, надану під час їх виконання.

Завданням комплексного діагностичного обстеження дитини із складним порушенням є опис фізичного, соматичного і психічного стану дитини на момент обстеження і розроблення психолого-педагогічних рекомендацій щодо навчання і виховання.

Вирішити питання щодо потенційних можливостей розвитку кожної окремої дитини можна тільки у процесі її виховання і навчання.

Визначальною для всього подальшого розвитку є проблема виховання дитини із вродженим комплексним порушенням, проблема її сприймання у родині.

Народження у сім’ї дитини з порушеннями розвитку завжди пов’язане з глибокими переживаннями усіх членів родини. Ці переживання близьких значно посилюються, якщо дитина має не одне, а два або більше виражених порушень. Цим родинам потрібна підтримка фахівців, які вірять у те, що дитині з порушеннями можна допомогти, які знайомі із практикою соціально-психологічної підтримки сім’ї, методами виховання, наприклад, сліпоглухої дитини. Надати підтримку можуть інші батьки, що вже пережили подібний стрес після народження власної дитини і знайшли у собі сили для її правильного виховання.

Одним із головних напрямів педагогічної роботи з дитиною раннього віку є розвиток емоційного контакту з дорослими і стимуляція власних активних рухів дитини.

Як правило, у недоношених дітей, що довго перебували у відділенні інтенсивної терапії і розлучених з матір’ю, значно ушкоджене і потребує подальшого відновлення почуття дотику. Багато дітей із вродженими складними дефектами перебувало у реанімації, ними перенесене важке лікування, операції під загальним наркозом. З самого народження вони часто отримували курси інтенсивної фізіотерапії, ін’єкції ліків, болісний масаж. Перенесені захворювання вух, операції на очах, спроби раннього слухопротезування також заважають комфортному ставленню цих дітей до самих себе і до оточуючого світу. Відчуття болю можуть переслідувати їх довгий час, накладаючи важкий відбиток на усі контакти із соціумом. Тільки постійний тілесний контакт із матір’ю створює у дитини почуття безпеки і захисту.

Для дитини зі складними порушеннями дошкільного віку важливим є формування засобів спілкування і розвиток сенсомоторного досвіду. Ці завдання розв’язують під час розвитку навичок самообслуговування.

В Україні діє диференційована мережа спеціальних дошкільних, шкільних та соціально-реабілітаційних навчальних закладів для дітей з порушеннями слуху, зору, мовлення, розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку. Однак діти зі складними (комбінованими) порушеннями, в тому числі – сліпоглухі діти, не можуть з причин складності порушення їх психофізичного розвитку навчатися у жодному з існуючих типів спеціальних навчальних закладів, ці діти залишилися поза системою спеціальної освіти.

Дослідженням проблеми навчання і виховання сліпоглухих у вітчизняній корекційній педагогіці та психології займалися О. Мещеряков, М. Певзнер, Ф. Розенфельд, І. Соколянський та А. Ярмоленко (особливості психічного розвитку в умовах комбінованого порушення сенсорних функцій); А. Акшоніна, Т. Басилова, О. Гончарова, Ю. Лернер, В. Лубовський, Р. Мареєва, Л. Пашенцева та Ю. Якимова (методики навчання сліпоглухих основам наук та розвитку мовлення); І. Саломатіна, С. Сироткін (соціальна реабілітація та соціалізація сліпоглухих осіб); О. Скороходова, О. Суворов (формування особистості в умовах подвійної сенсорної депривації), О. Копил (психологічний супровід сліпоглухої дитини та її сім’ї), Г. Бертинь (дослідження етіології та класифікації сліпоглухоти) та ін.

Питанням навчання та виховання сліпоглухих дітей присвячено також праці зарубіжних авторів: L. Alsop (2002), R. Blaha (1975), J. Bruner (1989), D. Chen (1998), P. Elliot, P. Freeman (2001), L. Jacobs (2002), C.K. Jensema (1979), C. Matthews (1990), B. McLetchie (2002), B. Miles (1999), T. Miller (2000), K. Moss (2002), M. Riggio (1999), C. Rowland (1984), E. Siegel-Causey (1989), J. McLean і L. Snyder-McLean (1978), K. Stremel (1989-1990), J. Van Dijk (1966) та ін.

Специфічними принципами, які детермінують організацію навчання сліпоглухих дітей як окремої категорії осіб із психофізичними порушеннями, є: принцип інтерпретації поведінки сліпоглухої дитини як комунікативної; принцип тотальної комунікації; принцип розпізнавання та використання проявів перцептивної комунікації дитини для формування засобів експресивної комунікації.

Принципами формування комунікативної компетентності сліпоглухих, розробленими американськими дефектологами, є: принцип максимального збагачення мовленнєвої практики; принцип використання соціальних взаємовідносин з оточуючими як основи їх навчання та виховання; принцип активізації комунікації дитини шляхом створення можливостей для комунікації та відповідної реактивності оточуючого середовища; принцип створення передбачуваного та безпечного середовища з фіксованим перебігом подій шляхом використання режиму дня в процесі навчання й виховання; принцип формування комунікативних навичок одночасно з розвитком навичок пізнавальної діяльності; принцип відповідності засобів комунікації потребам дитини (К. Глущенко, 2009).

Змістом шкільного навчання такої дитини повинна стати соціально-побутова орієнтація у повсякденному житті, одержання уявлень про життєвий шлях людини, про особливості поведінки людей без порушень розвитку у різні вікові періоди, про можливі види соціальної підтримки інвалідів і способи її отримання.

Для організації навчально-виховної та корекційно-розвивальної роботи дітей, що мають складні вади розвитку (діти з порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату у поєднанні з розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку, діти з раннім дитячим аутизмом, сліпоглухі), у складі спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) відкривають окремі класи (групи). Гранична наповнюваність класів (груп) для дітей, які мають складні вади розвитку, не повинна перевищувати 6 осіб.