Лінгвістична класифікація порушень мовлення

У залежності від ушкодження того або іншого компоненту мовлення виділяють лінгвістичні порушення. Серед них:

1. Фонетичні порушення: неправильна вимова одного або групи звуків (шиплячих, свистячих, середньо- і задньоязикових звуків); порушення твердості – м’якості, глухості – дзвінкості приголосних звуків.

2. Лексико-граматичні порушення: обмежений словниковий запас; збіднена фраза; неправильне узгодження слів у фразі; неправильне вживання прийменників, відмінків; недоговорювання, перестановки.

3. Мелодико-інтонаційні порушення: неправильне вживання наголосів (логічних – у фразі, граматичних – у слові); порушення, пов’язані із силою, висотою, тембром голосу (тихий, хриплий, здавлений, невиразний, верескливий, глухий, немодульований).

4. Темпо-ритмічні порушення: прискорений темп, пов’язаний із переважанням в корі головного мозку процесів збудження (тахілалія); уповільнений темп з переважанням процесів гальмування (браділалія); переривчастий темп (необґрунтовані паузи, спотикання, скандування звуків і слів, запинки несудомного (фізіологічні ітерації, полтерн) і судомного характеру – заїкання).

5. Порушення писемного мовлення:

- письма: неправильне перешифрування фонеми в графему; недописування; пропуски і змішування букв у слові; неузгодження й перестановки слів у реченні; виходи за рядок та ін.

- читання: заміна і змішування звуків; побуквене читання; спотворення звуко-складової структури слова; порушення розуміння прочитаного; аграматизми.

Нейропсихологічна класифікація порушень мовлення

Порушення мовлення у дітей та підлітків розглядають також в аспекті локалізації ураження і психофізичної організації мовленнєвої діяльності (сенсомоторний рівень; рівень значень і змісту).

Нейропсихологічний аспект дослідження порушень мовленнєвого розвитку дозволяє диференційовано підійти не тільки до структури дефекту при різних формах розладів мовлення, але й до мозкових механізмів, що їх викликають.

У розвитку мовлення, окрім кори мозку, важливу роль відіграють і більш елементарні структури мозку: підкірка, стовбур, який включає ніжки мозочку й чотиригорбкове тіло, міст мозку, мозочок і довгастий мозок.

Під час недостатності функціонування кори мозку можуть спостерігатися афазії або алалії. Осередкові ураження вторинних долей лобної, задньолобної, премоторної, післяцентральної (нижньотім’яної), скроневої, потиличної кори призводять до різних форм афазії. Порушення провідних шляхів між півкулями (в основному мозолистого тіла) ведуть до сенсорної алалії. Порушення провідних шляхів між сенсорною (скроневою) і моторною (премоторною і післяцентральною) ділянками мозку та недостатній розвиток лобних долей ведуть до моторної алалії.

Ураження підкіркових базальних ядер ведуть до порушень рухів, в основному у вигляді дискоординацій, що мають місце під час паралічів або парезів рухової мускулатури. У мовленнєвій сфері вони проявляються у вигляді підкіркової дизартрії. Під час ураження мозочку виникає мозочкова дизартрія, що проявляється у порушенні тактики («рівновазі») мовленнєвих рухів. При ураженні черепних нервів, що іннервують мовленнєву мускулатуру, виникає бульварна дизартрія.

Ураження провідних шляхів, що поєднують ядра черепних нервів і кору мозку, обумовлюють виникнення псевдобульбарної дизартрії. Недостатній розвиток вторинних (гностико-практичних) і третинних (язикових) полів кори головного мозку веде до фонетико-фонематичної недостатності.