Основні категорії порушень розвитку у дитини

Будь-яке порушення, часом досить незначне, може негативно позначитися на психічному розвитку дитини, викликати певні обмеження й специфічні особливості пізнавальної діяльності, деформувати становлення особистості.

Порушення розвитку має такі особливості:

- воно створює труднощі в одержанні інформації, вражень, формуванні предметно-практичної та ігрової діяльності, якісно й кількісно збіднює засвоєння знань, які характеризуються як примітивні, елементарні, неповноцінні, поверхові, фрагментарні, несистематизовані, неузагальнені тощо;

- обмежує контакти, спілкування, взаємодію з оточуючими, соціальне функціонування, передачу соціального досвіду від дорослого до дитини;

- породжує специфічні особливості когнітивної сфери: сприймання, мовлення, пам’яті, уявлення, уяви, мислення;

- кожний вид порушень створює свою, властиву тільки йому своєрідну картину особливостей перебігу пізнавальних процесів;

- уповільнює, затримує згідно вікових норм психофізичний розвиток, веде до відставання, а то й до відхилення в розвитку у порівнянні з нормою;

- ускладнює перебіг психічного розвитку, породжуючи нові порушення.

Види порушень класифікують у відповідності зі сферою психофізичного розвитку, де відбулося ушкодження, ступеня прояву дефекту і часу, коли він відбувся. Вони можуть виявлятися у сенсорній, моторній і психічній сферах.

Сенсорні порушення - це, насамперед, порушення зорових (слабозорість, сліпота) і слухових (туговухість, глухота) функцій, що забезпечують дитині чуттєве відображення та її взаємодію з довкіллям.

Найбільш поширеними наслідками ураження моторної сфери, що відповідає за рухи й рухову діяльність, є порушення опорно-рухового апарату мовно-рухових функцій. Порушення опорно-рухового апарату виявляються у парезах, паралічах, тиках, гіперкінезах (наприклад, при дитячому церебральному паралічі). Недоліки мовно-рухових функцій утруднюють артикуляцію звуків (дизартрія, стерта дизартрія).

Ушкодження психічної сфери у дітей спостерігаються на фоні органічного ураженням центральної нервової системи (мозку) і виявляються у відхиленнях пізнавальної діяльності, поведінки та формування особистості дитини у цілому. До цієї групи порушень належать: інтелектуальні, ступінь прояву яких виявляється у різних станах розумового розвитку дитини (розумова відсталість, затримка психічного розвитку) та психоневрологічні, що проявляються у різних психологічних станах дитини (неврастенії, церебрастенії, неврозах, істероїдності, імпульсивності тощо).

За сучасною термінологією вид порушення визначають також як модальність дефекту. Ступінь прояву означає тяжкість порушення, що розкривається мірою втрати функції (повна, часткова).

Такі фактори, як вид порушення, міра втрати функції, час ушкодження лежать в основі педагогічної класифікації дітей із вадами психофізичного розвитку. Це діти:

• з порушеннями слуху (глухі, зі зниженим слухом, пізнооглухлі);

• з порушеннями зору (незрячі, зі зниженим зором, пізноосліплі);

• з тяжкими порушеннями мовлення;

• з порушеннями опорно-рухового апарату;

• з порушеннями психіки - із порушеннями інтелекту (з розумовою відсталістю і затримкою психічного розвитку) та з психоневрологічними захворюваннями зі збереженим інтелектом;

• зі складним дефектом (або зі складною структурою порушень).

Корекційна педагогіка об’єднує ряд самостійних галузей: сурдопедагогіку, що вивчає питання виховання і навчання дітей із порушеннями слуху; тифлопедагогіку – науку, що вивчає питання виховання й навчання дітей із порушеннями зору; олігофренопедагогіку, що займається дослідженнями навчання й виховання розумово відсталих дітей; логопедію, яка вивчає питання вивчення і виправлення недоліків мовлення.