Контрольні питання для самоперевірки:

1. Які основні відмінності можна виділити у змісті понять "менедж­мент", "управління"?

2. У чому полягає основна роль менеджменту як науки?

3. У чому полягає сутність, роль та завдання менеджменту організа­ціями на сучасному етапі?

4. Яким рівням управління відповідають групи менеджерів в організації?

5. Які фактори впливають на підвищення ролі управління організацією?

6. У чому різниця між підприємництвом і менеджерством?

7. У чому відображається розвиток системного підходу в менеджменті?

8. У чому сутність ситуаційних теорій і концепцій менеджменту і яка їхня роль у розвитку теорії і практики менеджменту на сучасному етапі?

9. У чому особливість функціонального підходу до менеджменту?

10. Що таке управління: наука чи мистецтво?

11. Які управлінські революції мали місце в історії розвитку менеджменту?

12. Які управлінські концепції зв'язані з іменами: Роберта Оуена, Фредеріка Тейлора, Френка Гілберта, Анрі Файоля, Макса Вебера, Пітера Друкера, Елтона Мейо?

13. Які об'єктивні і суб'єктивні фактори обумовили виникнення науки управління? У чому суть школи наукового управління?

14. У чому заслуга Ф.Тейлора в розвитку менеджменту як науки?

15. Виявіть відмінності «адміністративної школи» управління від наукової?

16. Розкрийте суть школи «людських відносин»?

17. Чим характеризується кількісна школа управління?

18. Які існують сучасні проблеми теорії менеджменту?

19. Які з розглянутих концепцій можна вважати найбільш цікавими?

20. Чому ми говоримо про японський феномен менеджменту?

Література: 1, 12, 26, 45, 60,73.

Тема 2. Організація як відкрита система.

Вивчаючи цю тему, слід почати із засвоєння понять організації формальної і неформальної, простої та складної, їхніх загальних і відмінних рис.

Звернути увагу на те, що організація має внутрішнє середовище, яке складається з 5 елементів, а також чітко визначити внутрішні змінні ситуаційні фактори всередині організації. Зміст основних внутрішніх перемінних і їхній взаємозв'язок.

Зауважити, що організація має зовнішнє середовище, на яке впливають певні фактори, а також чітко визначити фактори зовнішнього середовища прямої і непрямої дії, що впли­вають на діяльність організації.

Вивчаючи види організацій в Україні, необхідно звернути увагу на їхні відмінні особливості, переваги та недоліки.

Для ефективного функціонування менеджменту повинна бути створена організація, в якій здійснюється діяльність менеджерів.

Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі організації та особистих цілей її членів. Отже, під організацією слід розуміти підприємство, фірму, відомство та інші трудові формування. Як і людина, організація теж має своє ”життя”.

Концепція життєвого циклу організації складається з 5 послідовних фаз.

Фаза 1- народження організації: визначення головної мети, основою якої є виживання; криза керівництва, вихід на ринок, спрямованість до максимального збільшення прибутку.

Фаза 2 – дитинство та юність: головна ціль – короткочасний прибуток та прискорене зростання , виживання за рахунок жорсткого керівництва, укріплення і завоювання своєї частки ринку, планування прибутку, підвищення зарплати.

Фаза 3 – зрілість: головна ціль – систематичне, збалансоване зростання і формування індивідуального іміджу, ефект керівництва досягається за рахунок делегування повноважень, зростання за основними напрямками діяльності, завоювання ринку, облік будь-яких інтересів, розподіл і кооперація, премії за індивідуальний результат.

Фаза 4 – старість: головна ціль – зберегти досягненні результати, ефект керівництва досягається за рахунок координації дій, забезпечення стабільності, вільний режим організації праці, участь у прибутках.

Фаза 5 – возродження: головна мета – забезпечення оживлення за всіма функціями, зростання за рахунок колективізму, головна задача – омолодження, впровадження НОТ, колективне преміювання.

Організація має дуже велику роль в сучасному суспільстві, тому що вона складає основу світу менеджерів і є причиною, яка обумовлює існування менеджменту.

Існує три рівні управління:

1. вищий рівень управління (інституціональний) може бути представлений головою Ради директорів, президентом, віце-президентом, правлінням. На цьому рівні складаються плани стратегічного порядку;

2. середній рівень управління (управлінський) забезпечує реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, та відповідає за доведення найбільш детальних завдань до підрозділів, а також за їх виконування. Це керівники відділів, директора підприємств, що входять до організації, начальники функціональних підрозділів На цьому рівні складаються плани тактичного порядку;

3. нижчий рівень управління (технічний) представлений молодшими начальниками. Це керівники, які знаходяться безпосередньо над робочими: майстри, бригадири, контролери та інші адміністратори, відповідальні за доведення конкретних завдань до безпосередніх виконавців. На цьому рівні складаються оперативні плани.

З підвищенням рівня керівництва питома вага виконавських функцій знижується .

Повноваження – це сукупність прав і обов’яків без згоди з іншими приймати рішення, віддавати розпорядження і виконувати різні дії в інтересах компанії.

Види повноважень:

• лінійні – передаються від начальника до підлеглого,

• штабні – передаються від консультативного обслуговувача і особистого апарату.

Процес передання менеджерами владних повноважень і відповідальності співробітникам, які займають позиції на нижчих рівнях ієрархії – це делегування повноважень.

Для того, щоб делегування впровадити в практику управління необхідно:

• стимулювати робітників в межах своєї компетенції,

• надавати право керівникам підрозділів і відповідальним виконувачам у межах їх компетенції приймати рішення і підписувати документи,

• посилити вивчення метода делегування повноважень в системі підвищення кваліфікації керівників.

Організація становить собою створену людьми систему, що складається із численних взаємозалежних частин, тобто із внутрішнього середовища організації.

До основних змінних організації належать: цілі, структура, завдання, технологія і персонал.

Цілі – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом.

Завдання – це робота, серія робіт або частина роботи, яка повинна бути виконана заздалегідь установленими способами у заздалегідь обумовлені терміни.

Організаційна структура – це логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних галузей, побудовані в такій формі, яка дозволяє ефективно досягти цілей організації.

Технологія – це поєднання кваліфікованих навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації або людях. Технологія — спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).

Персонал є центральним фактором у будь-якої моделі управління. Поведінка людини в суспільстві є наслідком поєднання індивідуальних характеристик особистості і зовнішнього середовища. Найбільш важливими з цих характеристик є: здібності, схильність, обдарованість, потреби, очікування, сприймання, ставлення, погляди, цінності.

Отже, внутрішнє середовище організації — це склад­на система елементів і зв'язків між ними, що є об'єктом контролювання та регулювання керівництвом.

Зовнішнє середовище – це неконтролюємі сили, які впливають на рішення менеджерів, їх дії, внутрішню структуру та процеси в організації. Воно може бути прямої та непрямої дії.

Зовнішнє середовище характеризується взаємопоєднанням факторів, складністю, рухливістю та невизначеністю.

До факторів зовнішнього середовища прямого впливу відносяться наступні фактори:

1. Конкуренти – це ті підприємства, з якими організації необхідно боротися за долю ринку, споживачів та ресурси, які вона хоче отримати із зовнішнього середовища, щоб забезпечити своє існування.

2. Споживачі – це підприємства або фізичні особи, які використовують в своїй діяльності або споживають продукцію даної організації.

3. Постачальники – це фірми або фізичні особи, які виконують функцію з постачання організації сировини, матеріалів, засобів та предметів праці, інформації, обладнання для подальшої їх переробки та виробництва виробів чи використанні їх в процесі виробництва нової продукції.

4. Державні органи та закони – це всі ті законодавчі акти та закони, які випускають державні органи.

5. Ринок трудових ресурсів – це все працездатне населення, яке може працювати у визначеній сфері діяльності організації.

До факторів зовнішнього середовища непрямого впливу відносяться:

1. розвиток технологій – це використання в процесі виробництва нових прогресивних технологій, нововведень, ноу-хау,

2. економічні фактори – це сукупність всіх показників, що характеризують стан економіки даної країни,

3. соціокультурні фактори – це взаємовідносини з місцевим населенням та рівень культуризації суспільства,

4. політика – це зміни в політичному житті країни,

5. природні фактори – це те, що неможливо передбачити та запланувати, тобто форс-мажорні фактори: війни, землетруси, урагани, повідні,

6. міжнародні фактори – це все те, що пов’язане із змінами в житті інших країн.