Список використаних джерел

1. Заворотна О. І., Люріна Т. І., Набільська О. В. Технологія інтерактивного навчання учнів початкової школи на уроках природознавства // Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvmdpu

2. Мартишева С. Нестандартні уроки // Початкова освіта, №11, 2011

3. Нові орієнтири початкової школи // Навчально-методичний посібник, Черкаси, 2012

4. Нор А. Розвиток пізнавальної активності учнів на уроках природознавства // Початкова освіта, №14, 2013

5. Ромась Л. Науково-дослідницька діяльність у початкових класах // Початкова освіта, №15, 2013

6. Стебна О., Соценко А. Інтерактивні методи навчання в практиці роботи початкової школи // Харків, «Основа», 2005

7. Форми організації навчання природознавству у початковій школі // Режим доступу: http://www.bestreferat.ru/referat-137959.html

Наталія Василівна Черненко,

вчитель початкових класів

Березівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів

Маньківської районної ради

Форми організації навчання природознавства в початковій школі

Актуальність проблеми. На сучасному етапі розвитку української школи одним із основних завдань є підвищити якість навчання молодших школярів, активніше і цілеспрямованіше готувати їх до подальшого навчання та практичної діяльності. Запровадження нового змісту освіти сприяє підвищенню теоретичного рівня знань учнів, розвитку їх інтелектуальних здібностей. Проте якість знань учнів ще не висока. Особливо діти відчувають труднощі, коли треба пояснити сутність виучуваних явищ, розкрити взаємозв’язки між ними. Далеко не всі учні можуть застосовувати набуті знання у змінених умовах, наближених до життя.

Мета дослідження: вивчення ефективності традиційних підходів до вибору і використання різних форм навчання природознавства та впровадження їх використання в практику роботи початкової школи.

Процес навчання природознавства здійснюється в різних організаційних формах. Перш ніж назвати і охарактеризувати їх, слід чітко уявити сутність педагогічної категорії форми організації процесу навчання.

Звернемося до походження цього слова. У перекладі з латинської „forma” означає зовнішній вигляд, устрій. Поняття „форма” трактується у лінгвістиці як „зовнішній вигляд, обрис, тип, структура чогось, що зумовлено певним змістом”, а з філософської позиції це — „усякий зовнішній вираз якого-небудь змісту” [2.175]. Форма навчання, як дидактична категорія, означає зовнішній бік організації процесу навчання, що зумовлена кількістю учнів, часом, місцем, а також порядком реалізації.

Аналіз останніх джерел і публікацій: В. Якупов називає формою навчання спеціальну конструкцію навчального процесу, характер якої зумовлюється змістом навчання, методами, прийомами, засобами діяльності вчителів і учнів, а як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов'язаний із кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення.

Саме форма навчальної діяльності, забезпечена відповідними дидактичними методами, прийомами, засобами, поставленими метою і завданнями, втіленням рекомендацій психологічної та педагогічної наук, здійснює стабілізацію та впорядкування навчально-пізнавальної діяльності учителів і учнів. Нині в Україні урок залишається основною формою навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів власності. Саме тому, починаючи з Я. Коменського і дотепер педагоги досліджують і удосконалюють урочну форму навчання: розробка і впровадження у навчальний процес проблемного навчання М. Махмутовим, лекціо-практичної системи в старших класах О. Хмурою, творчі підходи до викладання педагогів-новаторів Ш. Амонашвілі, І. Волкова, М. Гузик, В. Ільченко, В. Шаталова та багатьох інших. Не залишилась ця проблема поза увагою науковців. Чимало цікавих досліджень з цього питання у Ю. Бабанського, І. Підласого, А. Фурмана, М. Фіцули, А. Кузьмінського, В. Омельченко, О. Вишневського та інших. [1. 252]

Виклад основного матеріалу.

Мета освітньої галузі "Природознавство".

Освітні, виховні й розвивальні завдання навчання природознавства в початкових класах відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти:

• виховання соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до різних елементів природного середовища, здатна мислити, бережливо ставиться до природи, людей і самого себе;

• формування на доступному рівні цілісної природничо-наукової картини світу, що охоплює систему знань, яка відображає закони і закономірності природи та місце в ній людини;

• розвиток розумових здібностей учнів, їх емоційно-вольової сфери, пізнавальної активності та самостійності, здатності до творчості, самовираження і спілкування;

• забезпечення єдності інтелектуального та емоційного сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю

• засвоєння традицій українського народу у відносинах людини з природою;

• оволодіння доступними способами пізнання предметів і явищ природи та суспільства.[3]

Державні вимоги до рівня підготовки учнів з освітньої галузі "Природознавство" на початковому етапі:

• об’єкти природи;

• взаємозв’язки в природі;

• Земля — планета Сонячної системи;

• Україна на планеті Земля;

• рідний край;

• охорона і збереження природи;

• методи пізнання природи.

1. Загальна характеристика навчального предмета.

Програма навчального предмета "Природознавство", основна мета та завдання.Проведення дослідницького практикуму, метою якого є вироблення дослідницьких умінь учнів у процесі розв’язання задач практичного спрямування.

Особливості співпраці з батьками як спосо­бу організації спільної діяльності та спілкування в учнівському колективі.

2. Особливості організації вивчення програмового матеріалу.

Організація навчально-пізнавального процесу на компетентнісно орієнтованих завданнях з використанням сучасних освітніх технологій (розвиток критичного мислення та креативності, проблемний підхід, проектні технології).

Предметна природознавча компетентність як особистісне утворення, що характеризує здатність учня розв’язувати доступні соціально і особистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, пов’язані з реальними об’єктами природи у сфері відносин "людина — природа".

Використання місцевого природознавчого та краєзнавчого матеріалу, проведення регулярних екскурсії у природу, населеним пунктом, у краєзнавчий або природничий музей, будинок природи, планетарій, обсерваторію.

Вчитель повинен дбати про те, щоб підвищувати рівень знань учнів, удосконалювати навчально-виховний процес. Щоб виконати ці завдання, потрібно розв’язати ряд теоретичних і практичних проблем навчання та виховання учнів і, зокрема, проблему удосконалення методики проведення різноманітних форм організації навчання в початковій школі.

Форми проведення навчальних занять з природознавства:

• спостереження за природою;

• дидактичні ігри;

• уроки-подорожі;

• усні журнали;

• репортажі з місця подій;

• святкування дня Землі (космонавтики, прильоту птахів ...);

• власні дослідження;

• творчі завдання, екологічні акції тощо.

Інтенсивні методики навчання на уроках природознавства:

• робота в групах, парах;

• застосування інноваційних методів;

• використання інформаційно-комунікаційних засобів;

• проведення досліджень учнями;

• упровадження проектної технології.[3]

З перших днів навчання предмет «Природознавство» викликає у дітей інтерес. Вони із задоволенням гортають підручник, розглядають вміщені в ньому ілюстрації, відновлюють у пам’яті елементарні знання про природу. Однак уже через декілька занять для частини школярів предмет стає нецікавим. Для того щоб розібратися, чому так відбувається, насамперед, потрібно розглянути специфіку курсу «Природознавство». Його мета — формування в учнів уявлень та елементарних понять про об’єкти і явища природи, взаємозв’язки і взаємозалежності між ними. Цієї мети неможливо досягнути тільки шляхом запам’ятовування і відтворення окремих фактів. Необхідно забезпечити певний рівень розумової діяльності учнів, їх пізнавальну активність та самостійність, а в класі, як правило, знаходяться діти різного рівня розвитку психічних процесів (сприймання, мислення, уваги тощо), що зумовлено як біологічними факторами, так і якістю попереднього навчання. Тож від врахування індивідуальних особливостей школярів значною мірою залежить успішне засвоєння природничих знань, умінь і навичок на одних уроках, їх розширення, узагальнення чи конкретизація, узагальнення чи конкретизація і використання на інших.

Очевидно, що за умов, коли основна організаційна форма занять — урок — розрахована на весь клас, якість засвоєння знань, розвитку і виховання кожної дитини значною мірою залежить від індивідуалізації навчання. Тому перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більш особистісно орієнтований на всебічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.

Готуючись до уроку, вчитель докладно продумує основні його етапи: формулює тему, визначає навчальну, виховну і розвивальну мету, продумує зміст уроку, послідовність застосування методів і прийомів навчання, форму і зміст самостійної роботи учнів, способи керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів, підсумок уроку, домашнє завдання. Отже, у підготовці й проведенні уроку виникає ланцюг взаємозв'язків: тема → мета → зміст → форми → методи → прийоми → результат уроку.

Уроки природознавства відрізняються від уроків з інших предметів не тільки змістом навчального матеріалу, а й характерними для цього предмета методами і прийомами: організацією спостережень за об’єктами та явищами природи , використанням приладів для проведення дослідів, практичних робіт, використанням краєзнавчого матеріалу, географічних карт.

Природознавство тісно пов'язане з навколишньою природою і господарською діяльністю людей. Майже на всіх уроках учитель може використовувати краєзнавчий матеріал, пов'язуючи навчання з життям.

Разом з тим, ефективність навчання значною мірою залежить не лише від змісту і методів, а й від форм його організації. Форми навчання мають відповідати меті, змісту, умовам, в яких воно здійснюється (кількість дітей, їхній вік, наявність обладнання, специфіка предмета, тривалість навчання тощо).

Отже, кожен урок має свою чітку структурну побудову і є поєднанням різних елементів, таких як: актуалізація опорних знань учнів; засвоєння нових знань; формування умінь і навичок; закріплення і застосування знань, умінь і навичок; перевірка і оцінювання знань; пояснення домашнього завдання.

Творчий підхід до структурної побудови уроку означає відхід від стереотипного, жорсткого поєднання його елементів. Якщо тип уроку визначається за основною дидактичною метою, то вона у свою чергу, залежить від характеру майбутньої діяльності, педагогічної взаємодії, від тих ланок уроку, які переважатимуть (не за часом, а за значенням).

Шкільний курс природознавства, його зміст, процес вивчення, матеріальна база володіють цілою системою стимулів, які сприяють розвитку у дітей інтересу до навчання. Це новизна навчального матеріалу, зв'язок із раніше засвоєним, опора на спостереження, практична значущість матеріалу, що вивчається, використання краєзнавчого матеріалу, проблемного підходу до навчання, організація пізнавальної діяльності дітей, розвиток їх самостійності, робота з натуральними об'єктами природи, найпростішими приладами, використання в навчальному процесі технічних засобів навчання і тощо.

Основною формою організації навчання є урок. На уроках вивчається матеріал, визначений програмою. У процесі навчання природознавства використовується специфічний тип уроку — предметний. Він має свою історію теоретичної розробки в методиці викладання предмета та практичного застосування в початковій школі. Вперше термін „предметний урок” був введений О. Гердом у методичному посібнику для вчителів „Предметні уроки в початковій школі”. Основною метою таких уроків, за словами вченого, є формування у дітей цілісного уявлення про предмети і явища навколишнього світу. Мета досягається за умови безпосереднього сприймання учнями об'єктів природи, аналізу й порівняння здобутих фактів, їх узагальнення і формування необхідних висновків, а також перевірки висновків доступними дослідами.

Згодом інший видатний методист початкової школи В. Вахтеров показав значення й вимоги до методики проведення предметних уроків.

У сучасній методиці викладання природознавства вчені та методисти (В.Горощенко, Л. Нарочна, В.Пакулова та інші) не відмовляються від цього типу уроку, а наголошують на необхідності їх використання у процесі навчанні, вихованні та розвитку молодших школярів.

Предметний урок — це такий урок, коли учні працюють у класі безпосередньо з предметами вивчення, а не з їх зображеннями. При цьому молодші школярі одержують певну суму конкретних відомостей про предмети і явища природи [8].

Дані уроки забезпечують сприймання предметів і явищ природи різними органами чуття. Вони мобілізують діяльність таких органів сприймання, які на уроках іншого типу перебувають у пасивному стані. На таких уроках школярі мають можливість розглянути той або інший предмет, випробувати його твердість, відчути запах, іноді покуштувати на смак, порівняти різні предмети між собою, встановити в них спільні та відмінні ознаки.

Уміло проведенні предметні уроки підвищують інтерес учнів до роботи, активізують процес навчання, розвивають у дітей творчу ініціативу. На даному уроці треба застосовувати групову і парну форми роботи. Це виробляє у школярів навички колективної праці, дисциплінує їх. На цих уроках виховується акуратність, ретельність у роботі, діти здобувають навички проведення лабораторної роботи.

Значення предметних уроків полягає і в тому, що вчитель не лише пропонує для розглядання конкретний матеріал, а й навчає учнів уважно спостерігати за даним предметом чи явищем, виділяти його суттєві та несуттєві ознаки, підмічати схожість і відмінність з іншими предметами і на цій основі робити висновки, узагальнення.

Сучасний ефективний урок — це урок добре підготовлений, розрахований відповідно до поставлених цілей та наявних можливостей. Результат уроку визначається не рівнем підготовки до нього вчителя, а майстерністю його діяльності на самому уроці. Чим ґрунтовніша підготовка, тим вільніший вчитель у вияві своєї майстерності на уроці.

Сутність підготовки вчителя до уроку полягає в тому, щоб, враховуючи наявні педагогічні умови, наперед передбачити й обрати оптимальні шляхи та засоби керування навчально-виховною діяльністю учнів, домогтися найвищих показників ефективності уроку в цих умовах.

Проте на уроці вчитель не завжди може показати пристосування організмів до навколишнього середовища, продемонструвати взаємозв’язки, що існують у природі, природні явища тощо. Тому з уроками тісно пов’язані й інші, форми організації навчального процесу, які застосовує вчитель, — це позаурочна та позакласна робота учнів.

Позаурочна робота тісно пов’язана з навчальним матеріалом. Згідно з навчальною програмою діти виконують домашні завдання, завдання в куточку живої природи, на географічному майданчику, навчально-дослідній земельній ділянці, проводять спостереження в природі.

У вивченні природничого матеріалу значну роль відіграє позакласна робота, спрямована на розширення й поглиблення знань, умінь і навичок учнів. Зміст її виходить за межі програмного матеріалу, відповідно до запитів та інтересів школярів.

До масових позакласних занять належать ранки. Вони проводяться з метою ознайомлення молодших школярів із підсумками роботи учнів у гуртках, на ділянці тощо. На таких ранках учні доповідають про свою роботу та її результати. Доповіді супроводжуються демонстрацією результатів дослідницьких робіт учнів: малюнками, фотографіями, таблицями, колекціями тощо. Доцільно проводити ранки на теми „День зустрічі птахів”, „Свято урожаю”, „Свято квітів” тощо [7. 41-46].

До масових заходів відносяться виставки робіт учнів. Це найцікавіша і дуже корисна форма фіксації робіт дітей. Виставка повинна мати чітко поставлену мету, визначену тему. Восени демонструються результати літніх робіт учнів, дослідів на ділянці та в кутку живої природи; взимку — роботи юннатів; навесні — самостійні роботи учнів за рік. Виставки проводяться на теми „Що доводять наші досліди?”, „Урожай і його збирання”, „Догляд за рослинами”, „Розвиток рослин” тощо. Із завданнями охорони природи безпосередньо пов'язані такі заходи, як озеленення школи, села, міста, проведення різних кампаній, наприклад „Дня птахів”, „Тижня саду”, „Місячника лісу”.[10.30-32]