53.Скульптор і художник Олександр Архипенко.

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (*30 травня (11 червня* 1887, Київ – †25 лютого 1964, Нью-Йорк* – український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі.

Народився в Києві. Молодший син професора Київського університету Порфирія Антоновича Архипенка і Парасковії Василівни Мохової-АрхипенкоРоботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовувати експресивні можливості «нульової», наскрізної форми – такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 року.

Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори О.Архипенка перевернули світові уявлення початку XX ст. про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целлулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність – основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками – Г.Аполлінером, П.Пікассо, Ф.Леже, М.Дюшаном, Р. и С.Делоне, А.Родченко, П.Ковжуном, послідовниками і дослідн

54.Мистецтво Тетяни Яблонської.

Тетя́на Ни́лівна Ябло́нська (*11 (24* лютого 1917, Смоленськ – †17 червня 2005, Київ* – українська малярка-жанрист, народний художник УРСР (з 1960 року*.

1941 року закінчила Київський художній інститут (нині НАОМА – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури*, клас Федора Кричевського.

Велику популярність й офіційні визнання здобула агітаційно-рекламним твором «Хліб» 1949.

Тетяна Яблонська – сестра Олени Яблонської та Дмитра Яблонського.

Творчість «У парку» «Перед стартом» «Весна» (1950) «Колиска» (1968*)

«Життя йде» (1971* тощо.

У 1960-х роках звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема у таких творах:

«Весілля» (1963) «Разом з батьком» (1962*) «Травень» (1965*) «Літо» (1967* )

У цих творах наблизилася до основного руху нового українського мистецтва – бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерністичними напрямами сучасності.

Картина «Хліб» зберігається в Третьяковській ґалереї (Москва* як зразковий твір «соціалістичного реалізму».

З 1967 р. – викладач Київського художнього інституту.

2006 року на честь Тетяти Яблонської названа одна з вулиць Києва.

55.Театр корифеїв.

Початки українського театру пов’язані із народними звичаями та обрядами, в яких поєднувалися пісня, гра і танець (веснянки, колядки, купальські обряди*, пізніше – грою скоморохів. З ІІ пол. 16 ст. виникає шкільний театр, а з к. 18 ст. – український професійний театр. З середини 19 ст. в Україні шириться аматорський театральний рух. Наприкінці 1860-х р. у Києві був заснований гурток М. Старицького, на Херсонщині – гурток М. Кропивницького та І. Тобілевича. Саме таке театральне аматорство підготувало ґрунт для розвитку професійного театру. Перші українські професійні театральні трупи з’явилися у 1880-х р. У 1883 р. у Києві була створена професійна трупа українських артистів, куди увійшли Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Михайло Старицький, брати – Іван Тобілевич, Микола Садовський та Панас Саксаганський, а також їх сестра Марія Садовська-Барліотті. Керівником трупи був М. Старицький, провідним режисером – М. Кропивницький. Це був театр корифеїв.

Незважаючи на жорстокі цензурні утиски та заборону українського слова, на відсутність театральних приміщень, на постійні матеріальні злигодні, корифеї українського театру чесно і самовіддано несли мистецтво в народ, боролися за його розвиток. Вирішальне значення для розвитку українського театру мав репертуар, який на той час був досить бідним. Тому деякі із корифеїв створюють власні п’єси. Так, Михайло Старицький увійшов у літературу як визначний поет, прозаїк і драматург

Корифеї українського театру мистецтвом слова служили народу, несли в широкі маси правду про народне життя, виховували глядача на кращих зразках української драматургії. Де б не виступали ці митці, успіх їх був незвичайний. Виступали корифеї в різних містах України та Росії, високо цінували їхнє мистецтво Л. Толстой, А. Чехов, І. Рєпін, П. Чайковський.