60.Злети і втрати української культури хх ст.

Це були роки розквіту української культури, пов’язано це було в першу чергу із політикою українізації М. Скрипника, коли в усіх закладах та установах запроваджувалася українська мова (в школах, вузах, пресі*. В українській літературі в цей час з’являються численні напрямки та угрупування:

неокласики (відновлювали і популяризували класичне мистецтво, займалися перекладами, це були високоосвічені люди, часто викладачі вузів* – М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, М. Рильський;

символісти (особливої уваги у своїх творах надавали символам* – Я. Савченко, Є. Плужник, буковинці Д. Загул та В. Кобилянський;

футуристи (від. лат. “майбутнє”, нехтують досвід попередників і “ходять догори ногами”* М.Семенко, Ю.Шкурупій;

неоромантики М.Бажан, Ю.Яновський;

пролетарська поезія В. Еллана;

імпресіонізм В. Чумака;

імажинізм В. Сосюри;

експресіонізм (від англ.. вираження* – Лесь Курбас, О. Довженко;

Українські письменники цікавляться тим, що відбувається у світі. Підмогильний перекладає французьких філософів.

У 1926 р. був заснований Інститут літератури ім. Т.Шевченка у Харкові.

Діє відома організація ВАПЛІТЕ.

З’являються такі жанри в українській літературі: історична тетралогія Б. Лепкого “Мазепа” (1927*, фантастичний роман В. Винниченка “Сонячна машина” (1928*, інтелектуальний роман В. Підмогильного “Місто” (1928*.

У цей час були створені перші стаціонарні театри – Український національний театр у Києві (1917*, Державний народний театр (Режисер П. Саксаганський, 1918*, Державний драматичний театр (1918*, Чернівецький музично-драматичний театр (1919*, Чернігівський український радянський драматичний театр (1919*, Вінницький театр ім. І. Франка (1920* та багато інших. У театральному мистецтві видатним явищем стає театр Леся Курбаса “Березіль” (спочатку у Києві – 1922 р., а потім у Харкові*. Українське кіномистецтво (див. попереднє пит.*.

Образотворче мистецтво розвивається у подібних напрямках, як література:

авангард – О. Богомазов (1880–1930*, О. Екстер (1882–1949*, В. Єрмилов (1894 –1967*;

символізм – К. Піскорський (1892–1922*;

імпресіоніст, неовізантіїст – М. Бойчук (1882–1937*;

експресіоніст – О. Новаківський (1872–1936*;

модерніст – П. Холодний (1876–1930*.

61.«Розстріляне Відродження».

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури,філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінськимрежимом. Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників) Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також булиМикола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський,Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук,Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс,Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації. Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (М. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905–1917 ррГоловними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на«ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.