13.Монументальний живопис, вазопис, скульптура в античних містах-полісах.

Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навко¬лишні землі з селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. Саме з розвитком полісів створювались акрополі, склалася система архітектурних ансамблів, яка знайшла свій подальший розвиток у класичний період. З VI ст. до н. е. в більшості полісів встановилась демокра¬тична форма правління, що охороняла права кожного гро¬мадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були гра¬мотними. Жодне з античних міст Північного Причорномор’я повністю не збереглося. Найдовше проіснував Херсонес Таврійський (у 14 ст. місто дощенту знищили татари*

Основними пам'ятками живопису цього періоду є роз¬писи на вазах. Кераміка вазопису характеризувалася різно¬манітністю стилів — геометричним, "килимовим", чорно- і червонофігурним способом... Найбільш яскравими пам'ятка¬ми цього періоду є вази, розписані геометричним орнамен¬том, а також теракотові і бронзові статуетки. Монументальна скульпту-ра була дерев'яною Серед монументального живопису найвідомішою пам’яткою є саркофаг, виявлений 1899року поблизу м. Керч, що досі знаходиться в Ермітажі (Сант-Петербург*. Змальовано художника-портретиста за роботою (розігріває жаровню для енкаустики*. Зразком фрескового розпису є голова Деметри із кургану Велика Близниця. Серед поховальних склепів найвідоміший – склеп Деметри у Пантікапею, поч. І ст. н.е.

14.Українські скульптори (й.Г.Пінзель, і.Кавалерідзе, л. Позен, м. Микешин, о.Архипенко).

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957).Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки.

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. У творчому доробку Кавалерідзе — численні пам'ятники:княгині Ользі,Тарасу Шевченку (Полтава, Суми), Григорію Сковороді (Київ), Ярославу Мудрому, Богдану Хмельницькому в Кобеляках, скульптурного портрету Федора Шаляпіна, скульптурних композицій «Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного», «Прометей», «Лев Толстой», «Святослав у бою», «Запорожець на коні», «О.Пушкін і М.Гоголь», «Марко Кропивницький», «Летять журавлі»; меморіальних таблиць і горельєфів.

Іван Георгій Пінзель — галицький скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Роботи: Святий Юрій,

Колона зі статуєю Діви Марії в Городенці, Ангел ,«Добрий пастир» ,Кам'яні монументальні скульптури Богородиці і святого Яна Непомука у Бучачі,Самсон роздирає пащу лева, Алегорія Звитяги, Розп'яття для костелу святого Мартина у Львові, Жертвоприношення Авраама (Львів), Цар Соломон.

Леонід Володимирович Позен— український скульптор-передвижник. Виконав численні скульптурні групи і статуетки на теми з життя та історії українського народу («Кобзар», 1883 р.; «Переселенці», 1884 р.; «Жебрак», 1886 р.; «Запорожець у розвідці», 1887 р.; «Скіф», 1889 р.; «Оранка на Україні», 1897 р. та інші). Створив погруддя Г. Г. Мясоєдова (1890 р.), Ф. Г. Стравинського (1897 р.), М. О. Ярошенка (1898 р., 1899 р.) та ін.Автор пам'ятника Івану Котляревському (відкритий в 1903 році) і пам'ятника Миколі Гоголю (виконаний в 1913 році, встановлений у 1934) у Полтаві.

Миха́йло Йо́сипович Мике́шин— російський та український художник і скульптор. Створені за його проектами пам'ятники Кузьмі Мініну в Нижньому Новгороді, адміралу Грейгу в Миколаєві і Олександру II в Ростові-на-Дону стали ілюстрацією офіційної формули «самодержавство-православ'я-народність». Небагато микешинських пам'ятники пережили роки радянської влади. Серед них — пам'ятник Катерині II в Санкт-Петербурзі (1873) і пам'ятник М. Ю. Лермонтову, Богдану Хмельницькому у Києві (1888), Єрмаку в Новочеркаську. Проекти Микешина перемагали і в міжнародних конкурсах (наприклад, пам'ятник Педру IV в Лісабоні).