71.Кирилівська церква: її побудова та реставрація.

Київська Кирилівська церква була заснована у ХІІ ст. на далекій живописній околиці Києва - Дорогожичах. Кирилівська церква будувалась як родинна усипальниця Ольговичів. Перше з відомих поховань у Кирилівській церкві датується 1179 роком. Це поховання дружини Всеволода Ольговича, доньки Мстислава Великого, Марії Мстиславівни. Найвищого розквіту Кирилівський монастир досягнув за ігумена Інокентія Монастирського. Славну традицію святителя церкви продовжили його наступники, зокрема Димитрій Ростовський (Туптало), відомий православний письменник, автор “Житій святих”. Незважаючи на короткочасне (лише від січня до червня 1697р.) ігуменство у Кирилівському монастирі, ім’я святого Димитрія залишилося пам’ятним і священним в історії цієї обителі. Наприкінці ХVІІІ ст. за указом імператриці Катерини ІІ про секуляризацію (конфіскацію церковних земель на користь держави), Києво-Кирилівський чоловічий монастир, як і велика кількість інших монастирів, був ліквідований. Своє існування як упорядкованої обителі монастир припинив у 1786 році, а всі будівлі, які знаходилися на території монастиря з храмом св. Трійці, в ім’я якої в ХVІІ ст. переосвятили Кирилівську церкву, перейшли у володіння Київського “Приказа Общественного Призрения” для влаштування в них благодійних та богоугодних установ. Як і багато інших стародавніх київських храмів, Кирилівська церква не зберегла своєї первинної зовнішності, після численних перебудов набувши рис українського бароко. Спочатку вона була однокупольною. За часів татарського нашестя церква сильно постраждала, позбулася крівлі і у такому вигляді простояла декілька сторіч. Перші відомості про відновні роботи відносяться тільки до 1605-1612 рр. На межі XVII-XVIII ст. храм увінчали чотири бічні куполи. Великі роботи з реставрації церкви велися після пожежі в 1734 р. Тоді за проектом українського архітектора І. Г. Григоровича-Барського на західному фасаді храму був зведений фігурний барочний фронтон, прикрашений ліпним рослинним орнаментом. Тоді ж куполам була надана характерна для української архітектури XVIII ст. грушовидна форма. Всередині церкву не перебудовували, а отже її інтер’єр зберігся до наших днів в первозданному вигляді. У 1860 р. при черговому ремонті Кирилівської церкви була зроблена сенсаційна знахідка: під шаром штукатурки XVIII ст. виявилися прекрасні фрески XII ст. Частина первинного фрескового оздоблення виявилася остаточно втраченою, проте й збереглося немало – більше 800 кв. м середньовічних розписів!

72.Почаївська лавра: історія створення, святині, стилі побудови основних церков.

Достовірних відомостей про створення Почаївського монастиря немає. Утворення на території сучасного міста Почаїв православного монастиря, що потім переріс у лавру, дослідники звикли пов'язувати з двома основними версіями — «Дотатарською» і «Татарською», тобто що монастир вперше заснували ще до Монголо-татарської навали на Русь, або під час неї. Дата першої писемної згадки монастиря на Почаївській горі точно не встановлена, згідно одних – слід рахувати часом його створення середину XV століття, а за іншими – він був заснований в 1527 році. Заснований, імовірно, монахами Києво-Печерської обителі Антонієм і Феодосієм, які втікали від гонінь спочатку печерний монастир поступово облаштовується цілим архітектурним комплексом, який охоплює всю площу вершини кам‘янистого пагорба біля річки Іква, куди крім культових храмових споруд увійшли і об‘єкти оборонного призначення. Формуванням нинішнього комплексу кам‘яних будівель Почаївського монастиря пов‘язане вже з ім‘ям Миколи Василя Потоцького (1712 – 1783), який після поділу Польщі, коли більша частина його маєтків перейшла в австрійське підданство, звернувся в пошуках розради до релігії. Засобом же свого благодіяння магнат обрав монастир на кам‘янистому мисі Ікви. Так його стараннями була перебудована церква Святої Трійці (1768), споруджена церква святої Варвари (1774), розпочато зведення нинішньої домінанти комплексу – собору Успіння Пресвятої Богородиці (1771 – 1783), завершено периметр внутрішнього двору будівництвом келійних корпусів (1771 – 1780).