64.Вклад Олександра Довженка у світове кіно.

Олександр Петрович Довженко знаний в усьому світі перш за все як видатний кінематографіст. Він мав багато талантів: чудово писав, гарно малював, захоплювався театром. Митець мислив широкими, масштабними категоріями, і реалізація всіх його задумів була можлива лише в мистецтві, яке на початку XX століття тільки зароджувалося — в кіно. Письменники і поети часто дискутували між собою про місце кіно в системі мистецтв, і Довженко доводив своїм друзям, що розвиток української літератури без нього неможливий. Щоб реалізувати свої задуми, Довженко їде до Одеси, де в той час була створена перша кінофабрика. Він не боїться починати нову для себе справу, пише сценарії, ставить фільми. Звичайно, не всі вони стали шедеврами, траплялися й невдачі, бо не завжди Довженко-режисер міг передати на плівці те, що задумав Довженко-сценарист, але фільмом «Звенигора» був закладений початок українського кіномистецтва. Фільм «Арсенал» повинен був реабілітувати Довженка в очах влади, виявити його лояльне ставлення до більшовизму. І завдання своє «Арсенал» виконав, бо його головною ідеєю було засудження ідеї УНР. Довженко говорив: «Арсенал» — фільм яскраво політичний. Та який би мотив цього фільму не був, сам «Арсенал» справив величезне враження на глядачів і критиків, а Довженко став найвідомішим кіномайстром СРСР. Численні інтерв'ю, схвальні відгуки, захоплені оплески не відволікають Олександра Петровича від роботи над фільмом «Земля», який став справжнім кіношедевром попри всю його тенденційність. Цей відкрито «більшовицький» фільм мав стільки кінематографічних знахідок, ролі виконували такі талановиті актори, що навіть ті глядачі і критики, які були ворогами СРСР, відзначали майстерність і довершеність Довженкової роботи. Митець цією картиною ніби поставив пам'ятник тій Україні, яку вже тоді почали знищувати більшовики.

65.Актор, режисер, сценарист Іван Миколайчук.

Іва́н Васи́льович Миколайчу́к (* 15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — † 3 серпня 1987, Київ) — українськийкіноактор, кінорежисер, сценарист.

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи.

Життєвий шлях

Народився у багатодітній селянській родині — одним із 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі мешкає в с. Чортория. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу.[1],[2]

Іван Миколайчук відзначався допитливістю, прагненням до акторських вирішень. Ці риси допомогли акторові стати самобутнім митцем. Так, у фільмі "Комісари", він зіграв комісара Громова із загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Своєю індивідуальністю, дивовижною переконливістю, виправданням пропонованих обставин Миколайчук заражав глядачів, примушував співпереживати і вірити. Картина ця стала помітним явищем у нашому кіноматографі, вона ж довела, що Іван Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

Він не задовольнявся тою міркою, котру ми так часто до себе прикладаємо: бути не гірш від сусіда. Іван Миколайчук уособлював яскравого романтика, націленого на вертикальний рух — вгору, ввись! З фільму "Білий птах з чорною ознакою" (1971 р.) починається нова сторінка у творчості Івана Миколайчука-актора — він стає ще й сценаристом.

З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі. Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні зараз діє музей І.Миколайчука).[2]

1957 — закінчив Чернівецьке музичне училище.

1961 — закінчив театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської.

29 серпня 1962 — одружився з акторкою того ж театру Марією Карп'юк.[4]

1963–1965 — навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерняВ.Івченка).

В кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.

У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кіноматографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

У 1970-х рр. почалися гоніння на діячів української культури. Вилучили з кіно, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях.

«Тіні забутих предків» на довший час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х рр. І.Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Протягом 5 років за вказівками партійних бонз його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.

Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ»за романом Василя Земляка «Лебедина зграя»[3], в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За кращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як«Вавилон ХХ».

1983 — Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили лише восени1986 року. Проте через важку хворобу автор розпочати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

Фільми про І.Миколайчука

• «Іван Миколайчук. Тризна», документальний фільм, режисер Василь Вітер (1989)

• «Іван Миколайчук. Книга життя», документальний фільм, студія «Степ»; автори: Т.Ткаченко, В.Ілащук; режисери: С.Сотников, А.Білан; 2 серії

• «Іван Миколайчук 25 років кохання», документальний фільм, продюсерський центр «Закрита зона»; автор Н.Фіцич, режисер Сергій Цимбал (2007)

Фільмографія

1964 — «Сон» (Тарас Шевченко)

1964 — «Тіні забутих предків» (Іван Палійчук)

1965 — «Гадюка», актор

1966 — «Бур'ян», актор

1967 — «Дві смерті», актор

1967 — «Київські мелодії», актор

1968 — «Помилка Оноре де Бальзака», актор

1968 — «Анничка», актор

1968 — «Камінний хрест», актор

1968 — «Розвідники», актор

1968 — «Визволення» (кіноепопея), частина 1-«Вогняна дуга», (Савчук)

1969 — «Визволення» (кіноепопея), частина 2-«Прорив», (Савчук)

1970 — «Білий птах з чорною ознакою», сценарист, актор

1970 — «Комісари», актор

1971 — «Іду до тебе», актор