25) Теорія архетипів к. Юнга

Одним із перших критиків теоретичних постулатів 3. Фрейда був швейцарський психіатр Карл Густав Юнг (1875-1961), який до 1913 р. поділяв основні погляди свого вчителя1. Теоретичні розходження з фрейдизмом стосувалися передусім лібідо - Юнг був противником виключно сексуального трактування психічної енергії. Іншою була і теорія несвідомого. Суть розбіжностей у теоріях Юнга і Фрейда ґрунтувалася на розумінні природи несвідомого. Юнг вважав, що Фрейд неправомірно підвів усю людську діяльність до біологічно успадкованого сексуального інстинкту, оскільки інстинкти людини мають не біологічну, а цілковито символічну природу. Він припустив, що символіка є складовою самої психіки і що несвідоме виробляє певні форми або ідеї, які мають схематичний характер і становлять основу всіх уявлень людини. Ці форми не мають внутрішнього вмісту, вони є формальними елементами, які здатні оформитися в конкретне уявлення лише тоді, коли вони потрапляють на свідомий рівень психіки. Виділеним формальним елементам психіки Юнг дає особливу назву - "архетипи", які начебто іманентно притаманні всьому людському роду. Архетипи, згідно з Юнгом, є формальними зразками поведінки, або символічними образами, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом образи, що відповідають у реальному житті стереотипам свідомої діяльності людини. На відміну від Фрейда, який розглядав несвідоме як основний елемент психіки окремої людини, Юнг провів чітку диференціацію між індивідуальним і колективним несвідомим. Індивідуальне несвідоме (або, за терміном Юнга, особисте, персональне несвідоме) відображає особистісний досвід окремої людини і складається з переживань, які колись були свідомими, але втратили свій свідомий характер через забування або придушування. Одне з центральних понять аналітичної психології Юнга - колективне несвідоме - приховані сліди пам'яті минулого людства: расова та національна історія, а також долюдське тваринне існування. Це загальнолюдський досвід, характерний для всіх рас і народностей. Саме колективне несвідоме є тим резервуаром, де сконцентровані всі архетипи. Колективне несвідоме становить систему установок і типових реакцій, які непомітно визначають життя людини. Під впливом вроджених програм та універсальних зразків перебувають не тільки елементарні поведінкові реакції, а й сприйняття, мислення, уява. К. Юнг ввів поняття "архетип" та "колективне несвідоме", щоб розглядати природу несвідомого з погляду не біології, а символічного позначення і схематичного оформлення структурних уявлень людини. Таке трактування несвідомого сприяло його зверненню до міфології, релігії, мистецтва, в яких ми зустрічаємо архетипні образи. Для розуміння людської особистості необхідно вийти за межі формул природознавства: не тільки медичні посібники, а і вся історія культури має стати відкритою книгою для психіатра. До біохімічних та фізіологічних порушень можна віднести лише невелику частину психічних захворювань. Хворіє особистість, котру, на відміну від організму, можна зрозуміти, лише звернувшись до цивілізації, до якої ця особистість належить, а потім - до всієї духовної історії людства. Світ культури пов'язаний для Юнга з природою людини, а в ній на першому місці стоять "вічні" символи, відображені в релігійно-міфологічних уявленнях. Однак Юнгу не вдалося позбавитись біологічного підходу до несвідомого, за що він, власне, і виступав, полемізуючи з Фрейдом. Як архетипи, так і колективне несвідоме в кінцевому підсумку виявляються внутрішніми продуктами психіки людини, що втілюють спадкові форми та ідеї всього людського роду. Різниця між теоретичними побудовами Фрейда і Юнга полягає в тому, що спадковим, а отже, і біологічним матеріалом для Фрейда були самі інстинкти, які зумовлювали мотиви діяльності людини, а для Юнга - форми, ідеї, типові моделі поведінки. Механізм біологічного зумовлювання та спадкоємності зберігається як в одному, так і в іншому випадку, хоча він діє на різних рівнях людської психіки1. Одним з елементів аналітичної психології є теорія комплексів, тобто психічних сил індивіда, які, перебуваючи у несвідомій формі, постійно нагадують про себе.  У несвідомому, на думку Юнга, завжди є комплекси спогадів індивідуального минулого, передусім батьківські, дитячі комплекси, комплекси влади та ін. Вони є своєрідними "психологічними демонами", які свідчать про силу влади несвідомого над свідомими процесами. Відштовхуючись від теорії комплексів, Юнг спробував глибше проникнути в механізм несвідомого, виявити складні взаємовідносини між несвідомими і свідомими процесами психіки, роль несвідомих потягів у формуванні поведінки людини. Однак концепція комплексів Юнга мало чим відрізнялася від теорії витіснення несвідомого, яку розробив Фрейд. Як у Фрейда, так і в Юнга несвідоме формує те внутрішнє і сутнісне ядро, яке утворює психічний світ людини. Правда, на відміну від Фрейда, Юнг проводить глибшу диференціацію рівнів розвитку психіки та вводить певні поняття, які, на його думку, характеризують нове бачення особистості загалом. Разом з такими інстанціями, як "Я", індивідуальне несвідоме і колективне несвідоме, він виділяє "Персону", "Аніму", "Анімус", "Тінь", "Самість". "Персона" (Persona) - своєрідна маска, яку одягає особистість у відповідь на вимоги соціального оточення. Якщо "Я" тотожне "Персоні", то особистість виступає як відчужена істота, яка відіграє певну соціальну роль, нав'язану суспільством. "Аніма" (Anima) - абстрактний образ, який представляє жіночий архетип в чоловікові. Через нього досягається взаєморозуміння між статями. "Анімус" (Animus) - абстрактний образ, який представляє чоловічий архетип в жінці. Через нього також досягається взаєморозуміння між статями. Тінь (Schatten) - архетип, який складається із тваринних інстинктів і є зосередженням темних боків особистості. Агресивні й антисоціальні спрямування "Тіні" можуть не виявлятися у відкритій формі, оскільки вони приховані під маскою "Персони" або витісняються в індивідуальне несвідоме. "Самість" (Selbst) - центральний архетип особистості, навколо якого концентруються всі психічні особливості людини. Сфера "Самості" - дещо проміжне між свідомим і несвідомим, центр тотальної особистості. Структура особистості, таким чином, відрізняється від фрейдівської передусім тим, що Юнг іде шляхом подальшої диференціації фрейдівського "Воно". У Фрейда "Воно" є цілковито біологічним, природним, у Юнга несвідоме містить і соціальні моменти. Але, на відміну від багатьох неофрейдистів, які постулюють тезу про соціальне несвідоме, архетипи кантівського несвідомого мають спадковий характер. Архетипи - від "Тіні" до "Аніми", від індивідуального до колективного несвідомого - залишаються безпосередніми "даностями" в людській психіці, і вони мають право на існування лише в лоні "природності" людського організму. Тому невипадково Юнг принижує значення свідомої діяльності людини і звертається більше до аналізу несвідомих архетипів, ніж до свідомого "Я". .  Тема 4. Особа і суспільство. 26. Людина в суспільстві. Поняття особи і особистості. 

З давніх часів люди сприймали та осмислювали себе як органічну частку людського загалу: чи-то роду, чи сім'ї, чи нації, етносу або народу. Архаїчна людина усвідомлювала себе як вияв загальної колективної сили; в Стародавній Греції (як і в деяких інших народів) найстрашнішим покаранням вважалося вигнання за межі проживання полісу (етносу або народу). Аристотель в своїх творах визначав людину як "істоту суспільну", К. Маркс визначав сутність людини як сукупність певних суспільних відносин. Проте в людській свідомості фіксувались не лише моменти злиття людини із людською спільнотою, а й моменти їх протистояння та навіть — ворогування.

В загальному плані можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства:

а) людина перебуває на першому плані, а суспільство розглядається в якості другорядного;

б) людина і суспільство оцінюються як сутності єдиного, поданого лише в різних виявленнях;

в) суспільство постає найпершою силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця.

Надмірне піднесення окремої людини над суспільством може призвести до культивування індивідуалізму, егоїзму, коли ж ця окрема людина займає особливе становище в суспільстві, то подібна ситуація загрожує вилитися у вождізм або культ особи.

І хоча Г.Гегель колись писав про те, що монархія засвідчує нам, що в суспільстві поважають хоча би одну особу, явище вождизму з усіх форм найпершого та переважного культивування окремої людини постає найбільш нестерпним та принизливим для людини. З одного боку, воно веде до розбещення тих, хто керує суспільством, бо вони звикають до безконтрольних дій, невиправданого поклоніння, плазування перед "першою особою", яка, в свою чергу, втрачає почуття міри і дає волю проявитися відвертим вадам своєї натури. Все це приводить до поступової деградації верхівки суспільства. Але така ситуація пригнічує гідність і членів суспільства, оскільки ставить їх в залежність від примх та сваволі можновладців, привчає в життєдіяльності покладатися не на тверезий розум та нормальне людське почуття, а на хитрування, приховування справжніх мотивів своїх дій. Коли намагаються повністю підпорядкувати людину суспільству та соціальній організації життя, виникають різні форми суспільства, в якому діють єдині для всіх членів суспільства стандарти життя та поведінки, що не рахуються із людиною, а намагаються зробити її лише деталлю соціального організму.

Варто зауважити, що:

- лише суспільство здатне накопичувати, зберігати та передавати від покоління до покоління, від людини до людини те, що здобуте як спільним, так і індивідуальним досвідом життєдіяльності.

- лише в суспільстві можуть виявитися і набути загальної значущості індивідуальні особливості та здібності людини;

- лише суспільство здатне розвивати різноманітну людську діяльність одночасно в різних напрямах.

- лише суспільство здатне ставити перед людиною цілі, завдання, сенси, що перевершують її індивідуальні потреби та бажання.

- лише суспільство може культивувати деякі надскладні види діяльності, такі, наприклад, як наука, промисловість, містобудівництво, військова справа, іригація, здійснення екологічних програм, тощо;

нарешті, лише в суспільстві виробляються засоби людської комунікації, знакові та символічні форми для передавання інтелектуального змісту, норми та стандарти людської поведінки.

З іншого боку, не варто забувати, що пізнає, страждає, відчуває, діє не якесь примарне та знеособлене суспільство, а жива людина, а тому все перераховане вище має свій сенс лише у відношенні до людини та тоді, коли є людина. Значить, реальним носієм суспільних процесів та здобутків постає людина, а суспільство виконує функцію людського середовища; ясно, що їх не можна відірвати одне від одного так само, як не можна відірвати рибу від водної стихії.

Особа - це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків, тобто той, від кого продукуються соціальні дії та на кого вони спрямовані: за цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях (наприклад, керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець та ін.), постає представником певних соціальних верств (особа лицаря, селянина та ін.). За цією характеристикою у більшості розвинених країн досить чітко визначають на юридичному рівні, кого і коли можна вважати повноцінною особою, наприклад, за ознакою повноліття, можливістю виконання всіх основних соціальних повноважень та ін.

По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями. В даному випадку можна вести розмову про "сіреньку" особу, видатну особу, непересічну особу, моральну, принципову особу, особу інтелектуально заглиблену, примітивну та ін.

Оскільки особа постає як певна якість людського індивіда, то кожна особа постає унікальною та неповторною у своїх характеристиках і виявленнях, але водночас вона постає також представником людської особи взагалі, особи як такої, особи як родової характеристики людини.

Як особистість людина усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги і постає самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.