10. Етапи розвитку філософії: класична, некласична (модерна), постмодерна філософія.

Класична філософія

Німецька класична філософія представлена сукупністю філософських концепцій таких оригінальнх мислителів, як Іммануїл Кант (1724-1804), Йоган Готліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872).

Основні риси німецької класичної філософії:

По-перше, всіх, представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично пізнати людську життєдіяльність, зробити предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичного спрямування.

По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високопрофесійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності.

По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку.

По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності.

По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

Враховуючи ці основні риси німецької класичної філософії, можна виділити також і основні проблеми, дослідження яких перебуває в центрі уваги даного періоду розвитку світової філософії: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики і т. д.

Класична філософія виходила з головного принципу раціоналізму - визначення розуму основою пізнання та поведінки людини, яка за своїми внутрішніми нахилами та здібностями є розумною істотою і усвідомлює власні можливості, організовує своє життя на раціональних засадах. Більшості представників класичної філософії властиві пізнавальний оптимізм, упевненість у тому, що раціональне пізнання є тією силою, яка згодом дасть змогу вирішити всі проблеми, що стоять перед людством.

Особливістю класичної філософії є також те, що, розглядаючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей і стверджувала необхідність раціонального пізнання загальнолюдських моральних принципів та ідеалів.

Для побудови своїх філософських систем мислителі німецької класики виходили з таких принципів, як розрізнення закономірностей розвитку природи і культури; активності суб'єкта; історизму.

Некласична філософія

Варто пояснити, що сучасна некласична філософія пройшла три етапи свого розвитку: Перший – формування некласичної філософії доби модерну XIX ст. Другий – розвиток некласичної філософії доби пізнього модерну (поч. - сер. XX ст.). Третій – становлення постнекласичної філософії доби постмодерну (кін. XX – поч. XXI ст.).

Некласична філософія модерну виникає після занепаду раціоналізму Просвітництва та Німецької класичної філософії. Вона шукає нового обґрунтування ідеалам науки, розуму, людини та суспільства. Домінують і протистоять один одному філософський ірраціоналізм та сцієнтизм. У протистоянні класичному раціоналізму вони намагаються позбутися в науці та філософії метафізики, звертаються до реальності світу та людини, говорять про обмеження розуму, відмовляються шукати абсолютні принципи.

Основні течії західної некласичної філософії:

а) «філософія життя»;( Ф.Ніцше (1844-1900) був одним із засновників напряму, який набув назви „філософії життя”, різні варіанти якого розробляли Г.Зіммель, В.Дільтей, О.Шпенглер, А.Бергсон, З.Фрейд та інші)

б) філософська антропологія;( Макс Шелер (1874-1928) вважається одним із фундаторів філософської антропології ХХ століття.)

в) екзистенціалізм (Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ Серен К'єркегор та німецький філософ Фрідріх Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (Мартін Гайдеґґер, Карл Ясперс) та французьких (Габріель-Оноре Марсель, Альбер Камю, Жан-Поль Сартр) філософів та письменників.)

г) позитивізм (Перша його форма виникла ще в 30-40 –х роках ХІХ століття. ЇЇ засновниками були філософ О.Конт (1798-1857), який і запровадив термін «позитивізм», а також англійці – Г.Спенсер (1820-1903), Дж.Ст.Мілль(1806-1873) та інші. Друга історична форма позитивізму – це махізм, засновником якого були австрійський фізик і філософ Е.Мах (1838-1916) та швейцарський філософ Р.Авенаріус (1843-1896).)

д) релігійна філософія. (Неотомізм. Провідні представники напряму Ж.Марітен, Е.Жільсон, Ю.Бохенський.)

Некласична філософія пізнього модерну виникає на поч. XX ст. і проіснувала до другої половини минулого століття. Для неї характерні: остаточна втрата академічності, інтеграція до загальної вищої освіти, публічність, відкритість та різноманітність напрямів, спроби переосмислити класичну філософію на нових засадах, відмова від пошуку абсолютів, центральною залишається проблема людини.

Постмодерна філософія

Нарешті окремо виділяється некласична філософія доби постмодерну та глобалізованого суспільства. Для неї, з одного боку, є характерним неоконсерватизм – нове повернення і переосмислення метафізики та новий пошук абсолютів, ідеалів та початкових принципів. У цьому дусі переосмислювалися Арістотель і Фома, Кант та Гегель, Ґайдеггер і Гартман. З іншого боку відбулася подальша радикалізація некласичної філософії здійснена представниками філософії постмодернізму. Вони виступили проти сучасного культу раціональності – піднесення науки і техніки, закликали здійснювати остаточний розрив з традицією, проголошували почуття вищими за розум, говорили про повернення до дологосного стану свідомості. Початок XX століття ознаменувався революційними змінами в науці — відкриттям атома й електрона, побудовою теорії відносності та квантової механіки, а також становленням психології фрейдизму.

На початку століття інтенсивно розвивалася філософія науки, представлена різними школами позитивізму, серед яких виділяються емпіріокритицизм, логічний позитивізм та аналітична філософія, яку розробляли члени віденського гуртка, Бертран Рассел, Людвіг Вітґенштайн, Рудольф Карнап, Поппер Карл та інші.

Важливим для подальшого розвитку філософії була побудова феноменології Гуссерля. Набрав сили екзистенціалізм, серед визначних представників якого Мартін Гайдеггер, Карл Ясперс, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю та інші.

Визначними представниками філософської антропології були Макс Шелер, Мартин Бубер, П'єр Тейяр де Шарден. Неофрейдизм розвивали Альфред Адлер, Карл Юнг, Еріх Фромм.

Герменевтику, розділ філософії, що зосереджується на розкритті значення знаків та символів та тлумаченні текстів, у двадцятому столітті представляли Фрідріх Шлеєрмахер, Вільгельм Дільтей, Ганс Георг Гадамер, Карл Отто Апель, Емеріх Корет, Поль Рікер, Юрген Габермас.

У другій половині XX століття розвився структуралізм, серед представників якого Клод Леві-Строс, Ролан Барт, Мішель Фуко. Постмодернізм у філософії представляли Жан-Франсуа Ліотар, Жиль Делез, Жак Дерріда.

Філософію релігій розвивали Володимир Соловйов, Іван Ільїн, Антанас Мацейна.

Аналізуючи сучасний стан світової філософії, слід мати на увазі, що в існуючих концепціях знайшли специфічне відображення, по-перше, суперечності нинішнього суспільства і, по-друге, об'єктивні тенденції розвитку сучасного світу в цілому: проблеми людини, культури, глобальні проблеми і т. д. Тому основне завдання сучасної філософії − вивчення глибинних зрушень у культурі, динаміки співвідношень між різними її сферами (наукою, технологією, політикою, мораллю та ін.) в усьому її різнобарв'ї та суперечливій взаємодії різних пластів. Сучасна філософія містить у собі широкий спектр проблем і підходів до їх вирішення, насущні проблеми життя і особливо проблему людини.

Отже, можна виділити три ідеї, що мали вплив на філософську думку XX ст. По-перше, людина − це істота, яка володіє даром створювати символи, жодна жива істота на Землі не будує між собою і природою символічного середовища − це здатна робити тільки людина (Е. Кассірер). По-друге, людина, отримавши відносну самостійність від природи, набула можливості саморозвитку (М. Шелер). По-третє, спонтанність людської природи, здатність людини змінювати людське буття ніби знову відтворюють саму людину не тільки духовно й екзистенціально, а й як біологічний вид (Е. Фромм).