38. Роль інтуїції в пізнанні. Інтелект і інтуїція: а.Бергсон.

В отриманні нового знання велику роль відіграє логічне мислення, способи і заходи утворення нових понять, закони логіки. Але досвід пізнавальної діяльності свідчить, що для вирішення наукових проблем недостатньо індуктивного або дедуктивного мислення. Важливе місце в цьому процесі посідає інтуїція (лат. пильно дивлюся), яка надає пізнанню новий імпульс і напрям руху.

В історії філософії поняття інтуїції вміщувало різний зміст. Під інтуїцією розуміли форму безпосереднього інтелектуального знання або споглядання (інтелектуальна інтуїція). Так, Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів речей чуттєвого світу) є видом безпосереднього знання, яке приходить як раптове понадчуттєве прояснення, до якого веде тривала підготовка розуму. Починаючи з античності, інтуїція протиставлялась не тільки чуттєвим формам пізнання, а й логічному мисленню. Декарт, наприклад, розумів під істиною "не хиткі свідоцтва чуття і облудне судження безладної уяви, а поняття ясного і уважного розуму".

Отже, інтуїція - це своєрідний тип мислення, коли окремі ланцюги процесу мислення проносяться у свідомості більш-менш підсвідомо, а чітко усвідомлюється тільки результат думки - істина. Інтуїції буває достатньо для того, щоб угледіти істину, але її замало, щоб запевнити в цій істині інших і самого себе.

Таким чином, інтуїція - це здатність осягнення істини шляхом прямого її вбачання без доказового обґрунтування. Інтуїції притаманні раптовість і неусвідомленість. Нерідко рішення проблем (пошук нового поняття, теми, ідеї та ін.) приходило раптово, випадково в непридатних для творчості умовах, які контрастують з умовами цілеспрямованого наукового пошуку. Інтуїтивне "вбачання" здійснюється не тільки випадково і раптом, але й без чіткої усвідомленості засобів і шляхів, які приводять до результату.

Інтуїція містить такі етапи:

♦ накопичування і неусвідомлений розподіл образів і абстракцій у системі пам'яті;

♦ їх неусвідомлене комбінування і переробка для вирішення певного завдання;

♦ чітке усвідомлення завдання;

♦ несподіване для даної людини знаходження рішень.

До загальних умов формування і виявлення інтуїції належать такі:

♦ фундаментальна професійна підготовка суб'єкта, глибоке знання проблеми;

♦ стан проблемності, пошукова ситуація;

♦ напружені зусилля вирішити проблему;

♦ наявність "підказки", що є "пусковим механізмом" для інтуїції.

Важливість для інтуїції підказів, за якими стоять аналогії, загальні схеми, принципи, веде до певних практичних рекомендацій: суб'єктові, який знаходиться в творчому пошуку, необхідно прагнути не тільки до максимуму інформації зі своєї спеціальності і суміжних дисциплін, але й до розширення діапазону своїх інтересів, включаючи музику, живопис, художню, науково-фантастичну і детективну літературу, науково-популярні статті, суспільно-політичні журнали; чим ширший світогляд людини, тим більше буде факторів для дії інтуїції.

Концепцію інтуїтивізму розробив філософ Анрі Бергсон (1859-1941 рр.). Його інтуїтивізм - складна суперечлива теорія, в якій інтуїція трактується не як один з можливих етапів у процесі пізнання дійсності, а як основний, нічим не обмежений, нічим не визначений шлях проникнення в таємниці світу. Своєрідним фундаментом, на якому будується інтуїтивізм, є вчення про інстинкт та інтелект. Інтуїція не виступає першорядним компонентом теорії, а з'являється на одному з етапів розгортання логічної структури теорії Бергсона. Цим філософ прагне підкреслити динамічність пізнання, яке здатне ускладнюватись, видозмінюватися, здобувати нові форми. Разом з тим це прагнення залишається тільки декларацією, оскільки по суті інстинкт та інтелект - це допоміжні категорії, необхідні Бергсону як фундамент, на якому поступово виникає «велика і світла побудова - інтуїція».

Вчення про інтелект та інстинкт приводить Бергсона до проголошення визначальної ролі інтуїції в людському житті. Інтуїція у Бергсона — це і є інстинкт, але такий, що усвідомлює себе, здатний розмірковувати про предмет. Прийшовши до цього висновку, Бергсон замінює в теорії пізнання інстинктивну форму пізнання інтуїтивною, вважаючи останнє поняття ширшим, глибшим, здатним розкрити таємниці життя, ввести «всередину самого життя».

Характерною рисою інтуїції Бергсон називає здатність здійснювати абсолютне пізнання, не користуючись зовнішнім впливом, без допомоги понять і уявлень людини, які сформувались раніше. Роль і значення інтуїції в процесі пізнання, в процесі усвідомлення внутрішнього сенсу речей, за Бергсоном, важко переоцінити. Не існує жодної галузі знання, жодної «системи», діяльність якої б «не оживлялась інтуїцією». Більше того, філософ стверджує, що в кожній системі інтуїція - «те, що є кращим за саму систему і що її переживе».