29. Концепції індустріального і постіндустріального, технотронного та інформаційного суспільства. Концепція індустріального суспільства.

Основи індустріальної концепції було закладено ще у працях Веблена. У 40—60-х рр. вона знов набула актуальності у зв’язку з розгортанням НТР. Родоначальником концепції “індустріального суспільства” вважають американського економіста П. Дракера Становлення “індустріальної системи” він відносить до ХХ ст. Її основу створюють великі підприємства й корпорації, що здійснюють масове виробництво. “Індустріальна система” знаменує перехід до “індустріального суспільства”. Центральним інститутом “індустріального суспільства” є велике спеціалізоване підприємство. Дракер визначає два різновиди “індустріального суспільства”: капіталістичне й соціалістичне. Капіталістичне “індустріальне суспільство” Дракер називав “вільним”, а соціалістичне — “рабським”.  У 60-х рр. теорію “індустріального суспільства” розвинули американський соціолог і економіст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.    Ростоу виклав власну концепцію суспільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній теорії. Він виділяє п’ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання.    “Традиційне суспільство” характеризується примітивною ручною технікою, ручною працею, переважанням сільського господарства. Перша стадія хронологічно охоплює всю історію людства до XVII ст.    “Друга стадія зростання — це суспільство в перехідному стані”. На цій стадії створюються передумови для піднесення. Визначальною рисою стадії є утворення централізованих національних держав    Третя стадія, стадія піднесення, визначається тим, що сили економічного прогресу починають домінувати в суспільстві. Відбувається розвиток в інтересах усього суспільства    Четверта стадія характеризується постійним прогресом, удосконаленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу господарської діяльності. Саме цю стадію Ростоу називає “індустріальним суспільством”.    Найхарактернішою рисою п’ ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а “споживання і благоденство в самому широкому розумінні”. Раймон Арон — французький соціолог. Свою концепцію індустріального . Індустріальне суспільство він визначає як таке, у котрому найбільш поширеною формою виробництва є велика промисловість. Такому суспільству притаманні повне відокремлення від сім’ї, технологічний поділ праці, нагромадження капіталу, концентрація робітників. Він також виділяє два типи індустріального суспільства: капіталістичне й радянське. Різницю між ними він бачить у формі власності на засоби виробництва і способах регулювання економіки. Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії “індустріального суспільства”, яка підсумовувала й розвивала цей науковий напрям. Він спробував розробити “синтетичну”, як він казав, теорію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності сучасного капіталізму.  Гелбрейт став також відомим як автор теорії “врівноважуючої сили. Суть теорії полягає в тім, що усунення конкуренції внаслідок концентрації капіталу не призводить, проте, до утворення монополій, оскільки той самий процес породжує нейтралізуючу, “врівноважуючу силу” у вигляді великих об’єднань покупців і постачальників. Як “врівноважуючу силу” Гелбрейт розглядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об’єднання, профспілки, різні торговельні об’єднання тощо. В “індустріальному суспільстві” зростає і роль держави, яка мусить узяти на себе частину витрат для забезпечення технічного прогресу і зменшення ризику підприємств від його запровадження. Тобто саме техніка визначає всю економічну структуру суспільства.

Концепції постіндустріального суспільства (Д. Белл, О. Тоффлер)

Концепція постіндустріального суспільства кладе в основу соціального прогресу зміну різних технологічних епох у всесвітній історії. Найвідомі представники теорії стадій економічного росту — Деніел Белл, Герман Кан, Збігнев Бжезинський, Алвін Тоффлер (США), Жан Фурастьє та Ален Турен (Франція).   Концепцію постіндустріального суспільства Деніел Белл викладає у книгах «Грядущее индустриальное общество» і «Культурные противоречия капитализма». В постіндустріальному суспільстві виділяються п'ять основних ознак:

6. по-перше, у сфері економіки має місце зрушення від виробництва товарів до виробництва послуг (в охороні здоров'я, освіті, управлінні, науці тощо);

7. по-друге, у сфері зайнятості спостерігається перевага робітників розумової праці;

8. по-третє, серед факторів, що визначають політику та всілякі нововведення, центральне місце займають теоретичні знання;

9. по-четверте, здійснюється планування розвитку техніки та контроль за її використанням;

10. по-п'яте, в управлінні використовуються нова інтелектуальна  технологія та ЇЇ методи, моделі функціонування суспільства та його майбутнього.

Деніел Белл доходить висновку, що на відміну від індустріального суспільства, де панують економічні інститути, в постіндустріальному суспільстві панують політичні інститути, а економіка підпорядковується політичній системі. Варіант концепції постіндустріального суспільства сформулював Алвін Тоффлер у книзі «Третья волна». Він бачить безпосередній зв'язок у зміні техніки і способу життя, їх цінностей: техніка обумовлює тип суспільства і тип культури, причому вплив має хвилеподібний характер. До- і постіндустріальні хвилі у розвитку техніки та її вплив на суспільство описуються Алвіном Тоффлером як такі, що симетрично розбігаються: якщо перша аграрна війна, що відбувалася майже 10 тис. років, виплеснула індустріально-заводський масовий тип культури і суспільства, то третя хвиля тягне людство у нескінченність технологічної творчості індивідів. Проте центр трьох хвиль у розвитку технічних цивілізацій утворює саме індустріальне виробництво — силова техніка другої хвилі, проекція сенсорно-моторної діяльності людини. У Франції Жан Фурастьє сформулював концепцію постіндустріального суспільства. Технічний прогрес — єдине джерело суспільного розвитку, підвищуючи продуктивність у промисловості та сільському господарстві, але майже не торкається сфери послуг, веде до загального зростання добробуту і стирання полюсів бідності та багатства. Разом з тим технічний прогрес здійснює не тільки революцію у доходах, але й антропологічну революцію. Серед негативних: наслідки науково-технічної революції, крах тисячолітніх гарантій стабільності психічної рівноваги людини, порушення особистих зв'язків, контактів людини з живою природою, розмірених ритмів життя.   Поновлення стійкості, зруйнованої індустріальним суспільством раціоналізму без почуттів, значно зв'язується Жаном Фурастьє з концепцією дозвілля, тому що, на відміну від індустріальної цивілізації праці, постіндустріальна цивілізація виступає цивілізацією дозвілля. Жан Фурастьє трактує дозвілля як засіб формування всебічно розвинутої постіндустріальної особи, у зв'язку з чим цивілізація дозвілля виступає як цивілізація знання, розвитку інтелекту, що створює збудженість, гарячкові ритми існування, властиві доіндустріальному суспільству.

Теорія технотронного суспільства

   Жак Еллюль — французький соціолог, розробив концепцію “технологічного суспільства”. Основою “технологічного суспільства” у нього є техніка, яка панує над суспільством і людиною. Вона розвивається за власними законами і не підвладна людині. Вона автономна і щодо економіки та політики. “Техніка, — писав Еллюль, — спричиняє й зумовлює соціальні, політичні та економічні зміни. Це — першорушій усього останнього”.    У концепції Еллюля має місце не лише фетишизація, а й універсалізація техніки. Техніка в його розумінні не обмежується машинами й технологією, а охоплює всі сфери людської діяльності: 1) економічна техніка (зв’язана з виробництвом), 2) техніка організації (включає комерційну і промислову діяльність, державу, поліцію, військову справу), 3) людська техніка (охоплює медицину, генетику, пропаганду тощо).    Надаючи техніці роль вирішального фактора економічного розвитку, Еллюль з’ясовує, як її розвиток позначається на економічному розвитку суспільства. Саме розвиток техніки, на його думку, зумовлює перехід: 1) від індивідуального підприємництва до “економіки корпорацій”; 2) від “ліберальної” економіки до державно регульованої; 3) від ринкової до планової економіки. Цей процес він пояснює розвитком техніки, збільшенням її вартості, зростанням інвестицій. За цих умов економічна діяльність виходить за межі індивідуальних можливостей. Сформульована американським політичним діячем Збігневим Бжезинським (нар. 1928). У своїй праці «Між двома століттями: роль Америки в технотронній ері»(1970)він запропонував власне бачення майбутнього розвитку так званої капіталістичної цивілізації на технократичній основі. Формування технотронного суспільства, на його думку, безпосередньо залежатиме від розвитку техніки, особливо електроніки, зокрема комп'ютерів і засобів масової інформації, а політична боротьба і соціальні конфлікти при цьому втратять своє значення.

Концепція інформаційного суспільства

Можна вважати, що історія виникнення концепції «інформаційного суспільства»  бере свій початок з робіт австрійсько-американського економіста-дослідника Фріца Махлупа, який в 1933 році почав вивчати вплив патентів на наукові дослідження. Махлуп ввів поняття «індустрії знань», до якої він включив п'ять секторів інформаційної діяльності у суспільстві: освіта, наукові дослідження і розробки, засоби масової інформації, інформаційні технології та інформаційні послуги.

Приблизно в ці ж роки американським соціологом Деніелом Белом (Daniel Bell) в книзі «Настання постіндустріального суспільства»^[12], була розвинута концепція «постіндустріального суспільства. Пізніше, у 80-ті роки Деніел Белл, в своїх виступах все частіше замість терміну «постіндустріальне суспільство» вживає термін «інформаційне суспільство».

Термін «інформаційне суспільствовиникнув в середовищі японських соціологів на початку 60-х років. \

У 80-ті роки цей термін стає популярним серед широкого кола фахівців і політиків на фоні значного прогресу у виробництві комп'ютерних засобів і в будівництві телекомунікаційних.

Подальше зростання можливостей комп'ютерних засобів і телекомунікаційних мереж та їх вдалий симбіоз з інформаційними продуктами та інформаційними системами у формі всесвітнього Інтернету напочатку 90-х років створили ілюзію швидкого настання реального «інформаційного суспільства» і викликало справжню ейфорію серед політиків, інвесторів та бізнесменів.