7.Виникнення філософії: Індія, Китай, Греція

Філософія виникає майже одночасно в трьох несхожих культурах: давньоіндійській, давньокитайській та давньогрецькій. Його специфіку виражає насамперед міфологія. Тa коли людина піднялася до впорядкування життя і світу на засадах раціонально-логічного мислення, міфологія з її образними оповідями поступилася місцем філософії.

Виокремлення філософії в самостійну форму знання було зумовлено вступом зазначених вище культур в еру цивілізаційного розвитку. Перехід до державного життя та поява публічної влади зумовили структуризацію суспільства, а відтак потребу в нових вартісних регуляторах соціального життя, оскільки ритуали втратили свою актуальність. 

Розвиток філософської думки в Давній Індії охоплював кілька періодів:

Ведичний період (ХУ-УІ ст. до н. е.).

1)Веди (священне знання) - найдавніші літературні пам'ятки арійської (аріями) культури;

2)містили в собі гімни на честь богів, молитви, жертовні формули й обряди, магічні заклинання, поезію тощо.(Найдавніша поміж вед Вед-Рігведа);

Епічний період (VI—II ст. до н. е.).

1)формування епосу "Рамаяна", "Магабгарата", написання філософського твору "Бгагавадгіта".

2)Поява коментарі до Вед (Упанішад- означає СИДІТИ біля ніг учителя, отримуючи від нього настанови і повчання).

3)Саме в цей час формуються всі філософські вчення Давньої Індії.

Період сутр і схоластики (II ст. до н. е. - II ст.).

1) діалого для вираження філософської думки.

2)Сутри - це збірки своєрідних афоризмів. їхнє розуміння було неможливе без коментарів. Тому виникають коментарі, які набули більшого значення, ніж самі сутри. Кожна філософська система мала свої сутри.

риси давньоіндійського світогляду:

• відсутність дихотомії (Послідовне ділення цілого на дві частини, потім кожної частини знову на дві і т. д. ) світу і людини. У світогляді немає поділу на дім і простір, на Я і не-Я (світ). Буття плавно переходить у життя людини і навпаки. Життя тут тотожне буттю .

• Індивід (Я) тут не прагне до експансії в світ, його ментальності притаманна пасивність у практичному житті.

• Головним життєвим принципом індусів є: живи сам та іншим жити не заважай.

• Згідно з давньоіндійським світоглядом, кожна людина має своє призначення, свою "орбіту" існування - дгарму. Вона, як природний закон, задає поведінку та стиль життя людини, коло її обов'язків та відповідальності.

• Крім того, людина в індійському космосі підпорядкована ще й кармічному закону (закон відплати за діяння)

• За міфологічними уявленнями, душа вічна, тоді як тіло-смертне. Коли тіло гине, душа "переселяється" в інше людське тіло або в тіло тварини чи рослини. Карма визначає порядок перевтілення, який залежить від поведінки людини, доброчинності, жертвоприношення богам і дотримання дгарми своєї касти.

• Космос (світобудова) в давньоіндійському світогляді - це царство ілюзії, що позначається поняттям "майя".

Неортодоксальні вчення - буддизм і джайнізм - виникають у час розпаду великих монархій (VI ст. до н. е.). Засновниками були Будда і Магавіра - реальні історичні особи. Як у ранньому буддизмі, так і джайнізмі головна увага зосереджена на концепції аскези, як умови правильного життя задля звільнення душі від карми. Обидві школи спочатку перебували в опозиції до кастової системи суспільства. Згодом джайнізм примирився з нею, а потім і сам перетворився на релігійну касту, яка й до сьогодні існує в Індії. Вона не чисельна, але досить впливова. Філософія буддизму через три сторіччя трансформувалася і стала світовою релігією за межами Індії. Головні положення філософії буддизму відомі як "чотири благородні істини".

Давньоіндійська філософія започаткувала ірраціонально-духовну традицію, де важливу роль відігравало інтуїтивне вбачання, вчування, переживання, вживання, дослухання до буття і прагнення наблизитися до Істини (Нірвани чи Брахмана), розчинитися в ній.

Давньокитайський, міфологічний світогляд викладений у "П'ятикнижжі": "Книзі пісень" ("Ши-цзин")7 "Книзі історії" ("Шу-цзин"), "Книзі перемін" ("І-цзин"), "Книзі обрядів" ("Лі цзи"), "Літописі" ("Чунь-цю"). Ці твори є результатом колективної творчості, а тому їхнє написання охоплює не одне сторіччя. В текстах простежується перехід від міфологічного мислення до філософського. Тут подано перші уявлення про людину і світ, які потім будуть теоретично виражені у філософії.

Міфологічний тип мислення

-За давньокитайським міфологічним світоглядом, світ постає першопочатково як Хаос, який впорядковують дві космічні сили: Ян та Інь.

-У міфологічному світогляді китайців окреслено головну проблему, на яку вони постійно натрапляли у повсякденному житті, - це проблему зла.

-Традиційний світогляд китайців визначали численні ритуали, так звані китайські церемонії.

-Стійкий культ предків орієнтував на дотримання традицій та негативне ставлення до нововведень, тому світогляд китайців зорієнтований на адаптацію до світу, а не на його перетворення.

-Головний світоглядний принцип: "Живи для інших, слідуй обов'язку".

Перші філософські школи виникають у VI ст. до н. е. Це був період, який називають "золотим віком китайської філософії". На той час вільно і творчо співіснували шість головних філософських шкіл: конфуціанство, моїзм, легізм, даосизм, школа інь-ян, школа імен.

Серед головних шкіл давньокитайської філософії найвпливовішим було конфуціанство, що виникло на рубежі УІ-У ст. до н. е. Його засновник Кун Фу-цзи (551-479 до н. е.). Головні ідеї конфуціанства подано в священній книзі "Лунь юй" ("Міркування і бесіди"). Її підготували учні Конфуція на основі бесід із ним. У ній зібрано моральні істини у формі повчань. Конфуціанство є комплексом філософських, етичних та релігійних поглядів що ґрунтуються у розумінні моральної природи людини у світі та втілюються через життя родини, суспільства і держави.

На противагу конфуціанству, що орієнтувало підданих на дотримання ритуалів, легісти (законники) (представник Ша Ян) здійснили переорієнтацію на дотримання законів - фа. В основу соціального вчення легістів покладено переконання про недобру, злу природу людини. Людина корислива і шукає в житті лише вигоди. Призначення держави не виховувати, а законодавчо регулювати егоїстичні інтереси людей. Легісти прагнули обґрунтувати силу законів як єдину природну основу життя суспільства.

Обґрунтувати стабільність соціального життя як шлях вічної рівноваги та постійності прагнула школа даосів. Засновником філософії даосизму вважають Лао-цзи. Він написав лише одну книгу "Дао де цзин", яка стала основою для подальшого розвитку даосизму. Головне поняття давньокитайської філософії - "дао". Поняття-образ "дао" використовували і конфуціанці, і лепети. Однак для них дао - це шлях розвитку Китаю. Для даосів "дао" - прабатько всього існуючого. Воно - першопочаток і закон світобудови. Дао розлите повсюдно, воно повсюдно діє, не зазнаючи перешкод.

Давньоіндійська і давньокитайська філософія започаткувала духовно-практичну традицію, то греки - теоретичну, як засадничу в раціональній експансії світу.

Давньогрецька філософія - часові рамки давньогрецької філософії охоплюють період від 6 століття до н. е. до приблизно 6 століття після народження Ісуса Христа. У вужчому сенсі термін «давньогрецька філософія» охоплює час від зародження до елліністичної філософії.

• новий раціоналістичний спосіб бачення світу на противагу міфологічному світогляду.

• У своєму становленні вона спиралася на старогрецьку міфологію у давньогрецьке мистецтво та поезію та на ті фізичні, математичні, астрономічні знання, які вже були накопичені попередніми цивілізаціями Середземномор'я.

• схильність до космології, тобто до пояснення природи речей (психологія та етика обґрунтовувалися космологією). (Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії(основа: особисте вдосконалення людини на шляху до просвітлення) та Стародавнього Китаю (основа: питання управління державою)).

Має фундаментальне значення для всієї західної філософії.

Виділяють:

-досократівський період,

-період класичної грецької філософії,

-період еллінізму,

- періодом неоплатонізму.

Досократівський період

-Перші школи - натурфілософських - міркування про те, як влаштований світ.

-Відомості про думки найбільш ранніх філософів Стародавньої Греції збереглися в основному в переказах авторів пізніших століть.

-Для творів грецьких філософів характерний виклад у вигляді діалогів, що породило поняття «діалектика».

Мілетська школа.Першою з натурфілософських шкіл була Мілетська школа (6 століття до н. е.), заснована Фалесом. Для мілетської школи характерне уявлення про те, що всі речі повинні походити з єдиного речового начала, яке вони називали стихією.

Піфагорійство.Іншою ранньою школою давньогрецької філософії був піфагореїзм (заснований Піфагором у 6 столітті до н. е.). Коли мудреці з мілетської школи шукали речове, матеріальне першоджерело світу, піфагорійці на перший план ставили закон, логос, започаткувавши ідеалістичний напрям у філософії.

Атомізм.Представники школи атомізму Левкіпп і Демокріт з Абдери (5-4 століття до н. е.) поклали в основу всього сущого атоми, що рухаються у порожнечі.

Класична грецька філософія

Сократ.Новий період давньогрецької філософії почався з Сократа (5 століття до н. е.), думки якого відомі у переказі Платона. Сократ не переймався питаннями космології, але, з іншого боку, відкинув релятивізм софістів і переніс дослідження у моральну область, прагнучи знайти загальне і безумовне знання не в чомусь зовнішньому, а в собі самому. Самопізнання є початок мудрості і справжньої людської діяльності, теоретичної та практичної. Викриваючи уявне знання, Сократ відшукував універсальний початок розумного пізнання. Він стверджував моральну гідність людини як вільно-розумної істоти, що повинна здійснювати вищу правду.

Платон.Вчення Платона є синтезом досократівського напрямку давньогрецької філософії (піфагорійці, Геракліт, Парменід), який прагнув осмислити мінливий і множинний світ явищ як всеосяжну єдність буття, і вчення Сократа про довершений розум. Центральним для філософії Платона є світ вічних, незмінних ідей, який єдиний є насправді реальним.

Арістотель.Арістотель, учень Платона, заснував у 335 до н. е. самостійну школу — Лікей. Погоджуючись із Платоном щодо прийняття ідеальних загальних засад, осяжних нашим розумом, Арістотель, однак, не протиставляє їх дійсності. Як справжні причини і першооснови речей ідеї суть живі «енергії», якими має визначатися всякий рух, розвиток, сама реальність. Не існує насправді абстрактної матерії (абсолютно безформної потенції), немає і чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах.

Криза грецької філософії

Стоїцизм. З виниклих у 4-3 століттях філософських шкіл переважний вплив отримали стоїцизм (засновник Зенон з Кітіона), школа Епікура і скептицизм. У центрі вчення стоїків (в систематичній формі воно викладене Хрісіппом, 3 століття до н. е.) — етичний принцип покори світовому закону.

Епікурейство. Вчення Епікура також характеризується переважно увагою до проблем етики.

Скептицизм. Для давньогрецького скептицизму (Аркесілай, Карнеад, 3-2 століття до н. е.), пізніше Енесідем і Секст Емпірик характерні ідеї сумніву в достовірності відчуттів, однакової доказовості протилежних думок, з чого випливає утримання від будь-яких суджень.