34. Простежте процес зародження та розкрийте зміст діяльності соціал-демократичного руху на рубежі хіх-хх ст. У Росії.

Причини.

Розчарування частини інтелігенції в ідеології народництва, яке, залучивши, фактично, всі кошти, так і не зумів не тільки підняти народ на боротьбу за ідеали соціалізму, але й зрозуміти його, подолати ту прірву, яка існувала між інтелігенцією і народом.

Наростання з кiнця 70-х років виступів робітників, що свідчило про появу нової народної сили в суспільному житті країни. Крім того, досвід пропагандистської роботи народників сімдесятників-свідчив про те, що робітники більш активні, готові до організації власних сил, сприйнятливі до ідей соціалізму.

Успіхи соціал-демократії і робітничого руху на Заході, ознайомлення з ідеями марксизму.

Група "Визволення праці" була створена в 1883 Г.В. Плехановим, П.Б. Аксельродом, В.1. Засулич, Л.Г. Дейчем в Женеві. Вона ставила за мету підготовку соціалістичної пролетарської революції.

Група, в основному, займалася перекладами на російську мову творів Маркса та Енгельса, проводила аналіз політичних процесів в Росії з позицій марксизму. Одночасно з критикою народництва почалася розробка програмних документів російської соціал-демократії. Плехановим були написані перші російські марксистські роботи - Соціалізм і політична боротьба, Наші розбіжності, в яких доводилася неминучість розкладання селянської громади та утвердження капіталізму, визначалася роль пролетаріату майбутнього для Росії, висувалося завдання створення соціал-демократичної партії. Ыз кінця 80-х рр.. група Визволення праці стала брати участь у діяльності ІІ Інтернаціоналу.

Перші марксистські гуртки у Росії виникли у 1880-і рр. Окремими гуртками та їхніми обєднаннями керували  Благоєв, Бруснев,Федосєєв.

Робота гуртків зводилась до вивчення марксистської літератури. Але в середині 90-х рр. к-ть гуртків зросла, з`явилося прагнення до їх обєднання в підпільну партію і організації пропаганди в пролетарської середовищі.

Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) — російська політична партія, створення якої було проголошене на І з'їзді у Мінську в березні 1898 року.

У роботі з'їзду брало участь 9 делеґатів, що презентували Союз Боротьби за визволення робітничого класу ізПетербурга, Москви, Києва та Катеринослава, а також єврейський Бунд та «Рабочую Газету», що видавалась у Києві. З'їзд обрав Центральний комітет, до якого увійшли А. Кремер, Б. Ейдельман та С. Радченко.

Статут РСДРП був побудований на демократичних принципах, Бунд входив до партії як автономна організація. Партія визнавала право на самовизначення за кожною національністю. Офіційним органом РСДРП визнано «Рабочую Газету», а репрезентантом партії поза Росією Союз Рос. Соціал-Демократів за кордоном. Перший з'їзд не спричинився до розгорнення ширшої діяльності РСДРП. Дуже швидко після цього, більшість чл. партії була заарештована, у тому ч. також члени ЦК. Одночасно в партії почалися розходження щодо програми і тактики.

У 1903 в Лондоні відбувся II з'їзд РСДРП. Там дійшло до розколу партії на фракції більшовиків і меншовиків. Групу більшовиків на II з'їзді очолював Ленін, керівниками меншовиків були П. Аксельрод, О. Потресов, Віра Засуліч, Л, Мартов, пізніше Г. Плеханов. Розкол у РСДРП стався в наслідок розбіжностей думок щодо структури та характеру партії та її ролі в суспільстві. Група членів РСДРП під проводом Леніна, випадково здобула на одному лише засіданні з'їзду більшість голосів, але після цього стала називати себе «більшовиками». В дійсності ж більшість в РСДРП весь час мали меншовики. Фракція Леніна вважала членами партії тільки тих, хто брав активну участь у діяльності партійних органів; меншовики, під проводом Мартова, допускали до партії також її прихильників. Крім того, Ленін і його послідовники вимагали, щоб РСДРП перетворити на централізовану, пов'язану залізною дисципліною організацію-орден, що бореться за монопольну владу в суспільстві. Ленінська філософія створила передумову для перетворення спершу демократичної РСДРП на партію тоталітарної диктатури, яка під гаслом «диктатури пролетаріату» виконує монопольну владу в суспільстві.

На відміну від більшовиків, меншовики були близькі до мислення західних соціал-демократичних партій як у питаннях внутрішньої структури партії, так і її ролі в суспільстві. Ленін вважав їх прихильниками «буржуазно-інтеліґентського індивідуалізму» і протиставляв їм концепцію «пролетарської організації і дисципліни». Меншовики перебували з більшовиками в одній партії аж до 1912 (в Україні до серпня 1917), але більшовики мали в РСДРП свій власний «центр», пресу і касу та влаштовували здобування фондів також т. зв. експропріаціями (грабунками банків, поштових кас тощо).

Спір між меншовиками і більшовиками поглибився під час революції 1905. Меншовики були проти центрально керованого робітничого повстання і проповідували зростання організованого робітничого руху, проф. спілок, кооперативів, культурних і освітніх організацій у капіталістичній Росії. Їхні діячі (І. Церетелі, М. Чхеїдзе й ін.) брали активну участь у діяльності Думи.